Дехто чи де хто як правильно?

Дехто вже викликає підозри: Скільки заробляють, де живуть та як відпочивають ті, хто судитиме Януковича (відео)

По кар'єрних сходинках один з суддів просунувся під час Майдану. Відтоді на ньому висить дисциплінарна справа — загрожує звільнення за рішення щодо позбавлення прав автомайданівців.

Один із суддів відбирав права в автомайданівців, які їздили до Межигір'я. ТСН поцікавилася персонами трьох служителів феміди з Оболонського райсуду Києва, яким випало вести гучний процес над президентом-утікачем Віктором Януковичем, звинуваченим у державній зраді. Патріоти України пропонують і вам ознайомитися із цими цікавими фактами.

Судді, який головуватиме у процесі, Владиславу Дев'ятці виповнилося 38 років. Він розповів, що із собакою, двома малими дітьми і дружиною скоро їдуть до рідного села на Полтавщину. Про столичне життя говорив поспіхом. Його однокімнатна квартира — службова, а власного житла чи землі у Києві не має.

Ще одну службову квартиру – вдвічі більшу, на 80 кв. — судді дали три роки том, але туди він не переїжджає, бо у помешканні голі стіни, а грошей на ремонт бракує. Дев'ятко, згідно з декларацією, торік заробив трохи більше 300 тисяч гривень, ще має заощаджень близько ста тисяч.

Запевняє, що завжди приймав законні рішення. По кар'єрних сходинках він просунувся під час Майдану. Відтоді на ньому висить дисциплінарна справа — загрожує звільнення за рішення щодо позбавлення прав автомайданівців.

Рудинківка — село на Полтавщині, де він народився і куди їде святкувати день народження. Хата в селі — єдина нерухомість судді.

Адвокат, який захищав автомайданівців обурюється, що Вища рада правосуддя вже три роки затягує справу судді і вважає, що Дев'ятко однозначно порушив присягу і не може розглядати справу Януковича.

«Це чудова підстава для ЄС, щоб сказати, що рішення було прийняте не незалежним судом, а отже — скасувати вирок», — вважає він.

Наймолодший учасник колегії у справі Януковича — 37-річний Максим Тітов. Він у трійці суддів — найзаможніший. Його батько все життя пропрацював у Верховному суді і є членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

У родини кілька квартир у столиці і садиби у навколишніх селах. Татів дім у селі Шпитьки, у сусідньому — Петрушки — син наразі будує собі хату. Брат Тітова поруч теж має землю і очолює дачний кооператив «Юрист».

Дмитро Камбулов — найстарший, 47 років. У судді три квартири в Києві. За містом дружина торік продала нерухомість. За великий будинок і дві ділянки отримала всього 30 тисяч гривень доходу.

Цим пояснюється відсутність другого двійника Путіна — «кучми» — одного з найстаріших варіантів президента РФ. У соцмережах наполегливо циркулює інформація, що один з двійників Путіна раптово помер. Похорон проходили таємно, передають Патріоти України. …

Співробітники Служби безпеки України (СБУ) в Херсоні обшукали квартиру депутата Херсонської обласної ради Миколи Ставицького в рамках розслідування нападу на радницю міського голови Катерину Гандзюк. Парламентський контроль за слідством здійснює тимчас…

Источник: http://patrioty.org.ua/other/dekhto-vzhe-vyklykaie-pidozry-skilky-zarobliat-de-zhyvut-ta-iak-vidpochyvaiut-ti-khto-sudytyme-ianukovycha-video-167034.html

Як визначити: до якої частини мови належить слово?

Кожне слово в українській мові належить до певної частини мови. До якої частини мови належить слово, розпізнають за його лексичним значенням; питаннями, які  ставляться  до слів;  морфологічними ознаками цих слів.

Частини мови поділяють на самостійні і службові. До самостійних частин мови належать слова, що мають лексичне значення, виступають повноправними членами речення. Їх шість — це іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово та його форми, прислівник. Службові частини мови служать самостійним. Їх три — це прийменник, сполучник, частка. І ще одна особлива частина мови — це вигук.

Знання частин мови допоможе граматично правильно висловлюватися; логічно осмилити орфограми, пов’язані з морфологією.

Шість самостійних частин мови

Як визначити іменники

Іменники — це всі слова, що називають предмети, осіб і навіть абстрактні поняття

Наприклад: будинок, людина, думка (змінюються за родами, числами, відмінюються)

Отже, щоб розпізнати  іменник потрібно поставити питання саме до цього слова, враховуючи, що іменники можуть змінюватися  за родами (жіночий, чоловічий. середній),  числами (однина, множина), відмінками (на питання непрямих відмінків відповідають також іменники).

Наприклад: дівчину (кого?), мечем (чим?),  в кишені ( в чому?) 

Для полегшення розпізнавання ставимо слово у називний відмінок.

Знайдемо іменники у реченні:

(У цьому реченні один іменник — це слово посмішкою, ставимо його у називний відмінок (що?) посмішка. Слово (я) — займенник, бо хоч і відповідає на питання (хто?), але не називає особу, а лише вказує на неї ).

Як знайти прикметники

Прикметники — це слова, що називають ознаку предмета, особи

                                                                                        чий? (присвійні)

Прикметники завжди відносяться до якогось іменника. Як іменник змінюються за родами, числами, відмінюються.

Наприклад: будинок( який?) новий, людині(якій?) чемній, небом(яким?)блакитним;

сумка (чия?)мамина, хвіст (чий?)заячий, молоко (чиє?)коров’яче

Знайдемо прикметники у реченні:

(У цьому реченні два прикметника:  у транспорті (якому?) міському (відносний), 

у розмову (чию?) сторонню (присвійний)

Числівники як частина мови та їх розряди

Числівники — це слова, що називають число, кількість предметів та порядок предметів при лічбі 

Числівники відповідають на питання — скільки?(кількісні) котрий? (порядкові)

Наприклад:   (скільки?) десять, двадцять (всі числа: цілі, дробові, збірні)

  (котрий?) десятий, двадцятий

Слід врахувати, що кількісні числівники змінюються за відмінками (десяти, десятьма).

Порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками (десята, десяту).

Знайдемо числівники у реченні:

(У цьому реченні два кількісних числівника: дівчат (скільки?) двоє кількісний, збірний числівник, хлопця одного вжито у родовому відмінку, початкова форма числівника у називному відмінку  (скільки?) один хлопець)

Як відрізнити займенники від іменних частин мови

Займенники — це слова, які виступають замість іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника), вони вказують на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх, відповідають на питання всіх іменних частин мови

Питання, що ставимо до займенників: 

Слід памятати, що займенник лише на щось вказує, але нічого не називає. У таких словах не визначиш  предмета, поняття чи його ознаки, чи кількості. Займенники мають властивість змінюватися за відмінками (я, мене, мені, мною)

Займенники поділяються на розряди (відповідно до своєї ролі)

Розрядів займенників  дев’ять:

Особові — вказують на особу (я,ти, він, вона, вони, ми, ви, вони)

Зворотний — себе (всього один)

Питальні — містять питання (хто? що? який? котрий?скільки?)

Відносні — (хто, що, який, котрий,скільки)

Заперечні — заперечують (ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки)

Неозначені — вказують на невизначену особу, предмет, кількість

(дехто, деякий, будь-хто, декілька)

Присвійні — вказують на належність (мій, твій, наш, свій)

Вказівні — вказують на особу, предмет, кількість (той, ці,  стільки)

Читайте также:  Паливо чи палево як правильно?

Означальні — вказують на ознаку (весь, всякий, всілякий, кожний)

Знайдемо займенники у реченні:

Будь-хто міг помітити якесь його  хвилювання.

(У цьому реченні три займенника: (хто?) будь-хто неозначений, (яке?) якесь означальний, його (чиє?) присвійний)

Що таке дієслово як частина мови та його форми

Дієслова — це всі слова, які виражають дію, процес або стан.

Питання, що ставляться до дієслів: що робить? що з ним діється?

Початковою формою дієслова вважають інфінітив (неозначену форму)

За формою вираження  дієслова бувають: особові, безособові, дієслівні форми на (-но, -то) 

Особливі форми дієслова — дієприкметник та дієприслівник

Неозначена форма дієслова або інфінітив

відповідає на питання що робити? (недоконаний вид) писати

що зробити? (доконаний вид) написати

Важливо: неозначена форма дієслова не має закінчення -це незмінна форма.

Особова форма дієслова

Дієслово може набувати особових форм

(пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть)

Дієслова особової форми можуть набувати:

  • часових форм (писав, напишу)
  • мати вид (писав що робив? недоконаний),(написав що зробив? доконаний)

Безособові дієслова не мають особи

до них належать дієслова, що передають стан людини, природи (морозить, вечоріє),

де дія виконується сама собою, без втручання особи

Дієприкметник — це ознака за дією

Дієприкметники творяться від дієслів і мають ознаки прикметника.

Відповідають на питання:  який за дією?

Наприклад: лежати (дієслово) — (до того, що лежить, ставимо питання (який за дією?) лежачий (дієприкметник)

Як прикметник мають рід, число, відмінок ( лежача, лежачі), (лежачий, лежачого, лежачому)

Дієприслівник -це додаткова дія

Дієприслівник — це особлива форма дієслова, що означає додаткову дію і відповідає на питання що робивши? що зробивши?

Дієприслівники творяться від неозначеної форми дієслова і мають ознаки прислівника.

Наприклад: лежати (дієслово ) — що роблячи? додаткова дія  (лежачи)

Сашко читав, лежачи на дивані. ( дієслово читав — головна дія, ставимо питання до слова лежачи (що роблячи? або як?яким способом?

Як і прислівник- це незмінна частина мови.

Прислівник — незмінна частина мови

Прислівник — незмінна (невідмінювана) частина мови, що передає ознаку дії, чи міру вияву іншої ознаки відповідає на питання

як? добре, смачно, весело

яким способом? пішки, власноруч

 де? далеко, вгорі, там

коли? вранці, восени, сьогодні

скільки? чимало

Прислівники не мають закінчень, бо вони  незмінні.

Не слід плутати з прикметниками:

добре (як?) прислівник (незмінний)

добрий (який?) прикметник ( змінюється доброго, доброму)

У реченні виступають обставиною, залежать від дієслова-присудка:

Добре (як?) жити тому, хто має мету.

Можуть виконувати роль присудка:

Багато друзів — це добре.

Слід відрізняти прислівники від прийменників з іменниками, які в реченні можуть виконувати роль обставин:

Туристи піднялися на гору. ( на — прийменник, гору — іменник).

 Службові частини мови

Щоб відрізнити службові частини мови від самостійних слід пам’ятати: службові частини мови не мають лексичного значення.

Отже, слід зрозуміти смислову вагу слова: чи має воно лексичне значення і тоді є самостійною частиною мови, чи виконуює роль службової частини мови.

Прийменник як службова частина мови

у, в, на, з, — це відомі прийменники (прості, непохідні)

як службова частина мови прийменник служить для  узгодженості при побудові підрядних сполучень слів у реченні

Наприклад:    прийменник у вимагає вживання слів у певному (місцевому) відмінку

і відповідних граматичних форм  слова (запис у зошиті)

Прийменники є й  похідні (поблизу, побіля, із-за, з-під)

Наприклад:  перебувати поблизу будівлі

Отже, щоб розпізнати прийменник у реченні, потрібно з’ясувати його роль у реченні.

Прийменники вживаються з іменними частинами мови ( тобто стоять біля іменників. прикметників, числівників, займенників).

Співзвучні з ними прислівники стоять біля дієслів:

     Поблизу (чого?)  школи є річка. (прийменник)

Річка була (де?) поблизу. (прислівник місця)

Сполучник  як службова частини мови

і, а, але. або, та — це сурядні сполучники,які служать для поєднання однорідних членів речення та частин складносурядного речення

1. дівчата та хлопці

2. Влітку тепло, а взимку холодно

що , щоб, якби, мов, тому що — це підрядні сполучники, які  служать для поєднання частин складнопідрядного речення

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.

Частка як службова частина мови створює особливі відтінки значень

лише, навіть, майже — це модальні частки, вони надають реченню певних відтінків

                              Майже ніколи не брехав.

                             Навіть не знав правди.

                             Лише інколи згадував.

 заперечні частки: не, ні. ані

формотворчі частки: би, б, хай, нехай

Вигук як особлива частина мови

ой,  еге-гей, а також усі звуки, що передаються на письмі — це вигуки

Источник: http://promovu.info/mova/chastyny-movy/yak-viznachiti-do-yakoyi-chastini-movi-nalezhit-slovo/

Недільне читання Євангеліє

У Євангелії від Матвія є вислів: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Мв. Х:37-38).

Цей вислів дуже глибокий за змістом, проте, на жаль, багато людей не розуміють його. А будь-яке нерозуміння породжує спротив і заводить людину на хибну стежку.

Як же правильно тлумачити наведені в Євангелії слова Ісуса Христа? Прочитавши чи почувши їх, дехто думає: «Ну як же так? Якщо є батько і мати, то що, їх не треба любити? Не треба їм допомагати? Невже треба все залишити і просто йти за Богом, служити тільки Богові, а про рідних геть забути?» Ні, Господь наш Ісус Христос мав на увазі інше: хто більше за Бога любить своїх рідних, ближніх, той просто не зможе бути по-справжньому щасливим і не зможе щиро йти за Богом.

Коли ж ви щиро любите Бога, не творите собі кумирів, намагаєтеся виконувати заповіді Божі, то Божа любов пронизує вашу душу, серце — і ви автоматично любите батьків, ви автоматично любите свою дружину чи чоловіка, своїх дітей. Ви любите Божественною любов’ю, а не сліпою, не обожествляєте їх.

Ви бачите їхні помилки і намагаєтеся підказати, щоб рідна людина потім не страждала. Ви не потураєте сліпо їхнім нерозумним забаганкам, умієте сказати: ”Ні”, коли це треба. І звісно, виявляєте увагу, терпіння, прощаєте їм, піклуєтеся про них, прагнете жити в злагоді. Отже, люблячи рідних високою любов’ю, ви чините по-Божому.

Це значить — Ви достойні Господа, ви йдете за Ним. Тож іти за Богом — зовсім не означає, що треба залишити все, цілими днями бути в церкві чи лише молитися, а про рідних своїх забути, дітей занедбати. А люди ж часом впадають у крайнощі.

Тому слід виважено підходити до слів Ісуса Христа, не спотворювати вчення, правильно розуміти, що саме Ісус мав на увазі.

Ми, Слава Богу, розуміємо Святе Письмо. Під час літургії, після покаяння, ми просимо, щоб Господь наповнював нас Своєю благодаттю, наповнював найвищими Божими дарами -любов’ю і прощенням. І Господь дає цю краплинку любові в наші серця, у наші душі. А через нас Господь потім дає нашим батькам, дітям, рідним.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Для того, щоб отримати Божу любов, яка нам допоможе йти за Богом і бути достойними Його, потрібно попросити її у Джерела цієї любові — у Бога: «Боже, дай мені безмежної любові до Тебе, возлюбити Тебе усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї».

Тоді Господь наповняє наше серце і душу Божественною Любов’ю, і людина стає щасливою, оскільки в її серці з’являється любов до самого Творця Всесвіту — і тоді людина має силу щиро йти за Богом.

Також Господь говорить про хрест, який хоч і важкий, але солодкий. Який це хрест? Це хрест служіння, хрест допомоги Божій справі на Землі. Ми приходимо в церкву, ми молимося, ми просимо, щоб Господь нам допомагав у різних справах.

І щоб Божа Церква розвивалася, щоб істина поширювалася всією Україною. Щоб люди всі ставали щасливими, щоб вони здобували духовні знання — оце і є хрест — служіння. Він, як подумати, важкий дуже, а з іншого боку, який же він важкий ? Він — солодкий.

Коли ми молимось і просимо, щоб Господь нам допомагав, хіба нам важко стає від цього? Ні, нам не важко стає, а благодатно, адже Бог благословляє нас Духом Святим — і нам стає добре. Після щирої молитви сходить Дух Святий, який утішає серця наші, душі, надихає нас на служіння.

Коли ми робимо добру справу, то наші роди благословляються, наші діти, онуки в майбутньому — всі благословляються.

Пам’ятайте, що людям, які служать Богові, даються служащі ангели, котрі передаються у спадок дітям, онукам, правнукам? Ми залишимо своїм нащадкам такі прекрасні дари — багато, багато служащих ангелів і ще прийдемо потім у вічність до Бога, у Царство Боже, у прекрасні обителі Господні. Давайте прагнути працювати і розбудовувати Царство Боже у своїх серцях, в Україні, розбудовувати Божу Церкву і просити, щоб Господь давав нам сили, давав нам Божої любові до Нього, щоб ми Його любили і завжди йшли за Ним…

Источник: http://hram-pg.org/uk/word/articls/174-yak-rozumiti-slova-isusa-khrista-khto-bilshe-yak-mene-lyubit-batka-chi-matir-toj-mene-nedostojnij.html

Наш липовець

Нескінченні лише Всесвіт і дурість людська, при цьому відносно нескінченності першого з них у мене є сумніви (Альберт Ейнштейн)

«Добре було тільки при Сталіну» — так називається стаття із газети «Липовецькі Вісті» №36 від 16 травня 2014 р. Саме вона викликала шквал нерозуміння у деяких представників липовецької «самооборони» (посилання на текст статті даю нижче).

Багато розуму непотрібно, щоб побачити, стаття написана з сарказмом. Усі ми в школі на уроках літератури вивчали іронічні і саркастичні твори, вчилися розрізняти їх. Але дехто, мабуть, ці уроки прогуляв чи, може, просто не дуже добре вчився.

Сарказм – зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства.

Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що мається на увазі.

На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні (Див. Вікіпедія).

Микола, менеджер:
«Я за фахом інженер, але, прочитавши статтю, одразу зрозумів, що вона написана з гумором. Чому та десятка галатинів цього не побачила — загадка».

І що в тій статті деякі «самооборонівці» тільки не знайшли, і заклики до повернення режиму, і обвинувачення у бік партій Батьківщина і Свобода, і обзивання людей західних областей бандерівцями… До їх відома: автор статті – теж із західної області, лікар з Івано-Франківщини.

А тепер найголовніше – стаття взята із ресурсу «Українська правда». Ось посилання: http://www.pravda.com.ua/rus/columns/2014/05/14/7025225/?attempt=1 Там вона називається «Кацапська байка», текст повністю тотожний статті із Липовецької газети. Там десятки коментарів, але у жодному нічого подібного до тих, що висловлюють липовецькі «критики».

На ресурсі Українська правда ніхто не закидав авторові обвинувачень подібних до тих, які висувають деякі представники липовецької «самооборони» до районної газети. Виходить, керівництво УП і чисельні читачі не розібралися, а от у нас знайшлися «літературні критики», що розгледіли і вирішили розібратися.

Але ж розібратися вони захотіли із місцевою газетою, а не з першоджерелом. Смішно і грішно…

Галина, пенсіонерка:
— «Это мне надо было бы обижаться, я же на русском разговариваю, а им то чего …», — киває в бік скупчення невеликої групи чоловіків, які активно шукають крамолу у згаданій статті.

А от від цього вже не смішно. Бо, по-перше, не зрозуміти саркастичності статті могли тільки неуки і люди нерозумні. (до речі, вислів в епіграфі до статті є прикладом сарказму). Але серед тих, хто побачив у ній «кримінал» замість сарказму, є зокрема і вчителі, і бізнесмени. Не хочеться думати, що їх аж так недовчили. Чи, може, не зрозуміли сарказму вони навмисно? Оце вже питання друге.

Зазначу, оригінальний заголовок статті «Кацапська байка» редакцією було змінено, можливо, зокрема з етичних міркувань. У заголовок було винесено фразу із тексту і це є правом редакції – редагувати прийняті для публікації тексти.
Важко сказати, яка муха вкусила цих людей, що роздули з нічого проблему.

Чи може вони дуже хотіли показати, хоч якусь свою діяльність, чи просто виявились черговий раз механізмом для звільнення неугодних керівників і звільнення місця під «своїх». Але цього разу вони лише продемонстрували свою необізнаність. Шкода і прикро.

Та це трапилося, мабуть, тому, що ті, хто взялися критикувати, газету не передплачують, тож букви бачать рідко, і не осилили текст у газеті до кінця. Читайте – і буде вам щастя!

Ще хочеться побажати усім нам розуміння. А особливо активним липовецьким «самооборонівцям», які нещодавно дізнались про саркастичні твори, раджу перечитати Шевченка, зокрема його «Кавказ» і «Сон», де сарказм неприкритий. Повірте, нині ці твори дуже актуальні. Лиш би ви зрозуміли. Миру вам!

Источник: http://lypovets.com.ua/ainmenu-29/14-/335-borotba-iz-sarkazmom-abo-iak-dekhto-raionku-chytaie.html

Як правильно одягатися до храму?

Улітку священики все частіше звертають увагу вірним, що вони неналежно одягаються до храму. Дехто приходить, майже, як на пляж. Які вимоги до одягу? Чи можуть бути оголеними руки? Чи можна прозорі блузки одягати? Наскільки довгою має бути спідниця? І як століття тому одягалися люди до церкви?

Читайте также:  Кирпич или керпич как правильно?

Деякі храми для нас мають особливу цінність. Одні важливі нам чудовою архітектурою та оригінальним малярством. Інші дорогі нам тим, що саме там нас охрестили, чи саме там ми брали шлюб або відспівували своїх рідних.

Ще інші культові споруди для нас цінні тим, що саме в них ми провели своє дитинство разом із улюбленою бабусею, чи через їхню важливу історичну роль для нашого міста чи села. Звичайно, всі ці аргументи також можуть бути важливими.

Тим не менше, найголовніше, про що потрібно пам'ятати заходячи до храму, що це — безумовна святиня, в буквальному значенні цих слів.

Храм, навіть найпростіший, навіть той, який облаштовано з простої сільської хати — це теж величезна святиня космічного масштабу та наша частинка Неба на землі. А якщо це так, то й поведінка наша в храмі повинна бути відповідною.

Існує ціла низка написаних правил, яких варто дотримуватися перебуваючи в православній святині — місці особливої присутності Бога. Одна частина таких правил лежить у площині церковного етикету, а інша — моралі. Перш за все слід звернути увагу на те, як ми виглядаємо, а по цьому — як ми себе там ведемо.

Безперечно, що одяг людини, яка зібралася до храму, повинен бути, по можливості, святковий. Зайвим буде нагадувати, що окрім усього він повинен бути чистим, цілим, випрасуваним.

Святість місця в якому ми перебуватимемо вимагає від людини особливої уважності до себе, в тому числі й до свого зовнішнього вигляду.

Тому, вважається неповагою до святині, а отже й гріхом, якщо людина заходить до храму в своєму буденному одязі, чи тим більше — надто вільному, не скромному, такому, що може спокусити інших богомольців. Найкращий одяг це той, який робить нас непомітним у храмі, а не навпаки — приковує до себе зайву увагу.

Важливо зрозуміти, що майже завжди наш зовнішній вигляд віддзеркалює внутрішній стану душі, хоча, очевидно, далеко не завжди може бути показником благочестя людини.

Відтак той, хто веде церковне життя, чи принаймні намагається жити благочестиво, разом із внутрішньою роботою над спасінням власної душі, також звертає увагу на свій зовнішній вигляд та поведінку загалом — жести, манери, ходу тощо.

Хоча певні прихожанки виробили свій власний стиль одягу з хусткою на голові та довгій спідниці до самої землі, варто зауважити, що це всього лиш приватна ініціатива окремих жінок, яка чомусь згодом переросла в особливу псевдо-православну субкультуру.

На відміну від священнослужителів, миряни не мусять дотримуватися чітко встановленого дрес-коду. Тим не менше, розсудливість та скромність повинні бути нашими першими порадниками в цьому випадку. У дні великих радісних свят буде доречна одежа світлих тонів, у дні посту та скорботи — темних.

Особливо кричущі кольори не доречні в жодному випадку.

Християнки, які збираються відвідувати храм, повинні пам'ятати, що головна прикраса кожної жінки, а тим більше дівчини — скромність.

«Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє — заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, а потаємна людина серця в нетлiннiй красi лагiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом. (1 Петр.3:3-4)

Приходити в штанях до храму можна, але збираючись до Сповіді та Причастя краще все-таки одягнути спідницю та хустку. Спідницю прийнято брати довгу, нижче колін, без розрізів. Кофту чи блузку слід брати без вирізів, не прозору, без яскравих прикрас чи інших недоречностей. Оголені руки теж недоречні ні в жінок, ні в чоловіків.

В ідеалі, кожна одружена жінка повинна молитися в хустці, за словом Апостола: « I кожна жiнка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, якби вона була острижена» (1 Кор.11:5).

Все ж, якщо хустки при собі немає, але є можливість зайти до церкви та помолитися, це потрібно робити без жодного сумніву. Існують правила, але й існують винятки з правил. Тим не менше, ще раз нагадаю — з непокритою головою моляться тільки цнотливі дівчата.

Особливих вимог до взуття немає. Воно повинно бути теплим, щоб не застудитися в холодну пору року та зручним, щоб у ньому можна було стояти тривалі богослужіння.

Йдучи в храм не допустимо користуватися косметикою, тим більше — фарбувати губи, якими плануєте цілувати храмові святині — святі ікони, мощі, зображення хреста. Якщо ви не можете без помади, то хоча б витирайте губи хустинкою перед входом до храму. Сильний запах духів може заважати або навіть шкодити людям, які стоятимуть поруч вас.

Ведучи мову про прикраси варто зауважити, що й у цьому випадку слід проявити належну міру, та відмовитися він надто великих сережок, каблучок та кольє, які можуть привертати непотрібну увагу.

Апостол Павло про це пише так: «Щоб також i жiнки, в пристойному вбраннi, з соромливiстю i цнотливiстю прикрашали себе не заплiтанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцiнним одягом, а добрими дiлами, як личить жiнкам, якi присвячують себе благочестю» (1 Тим.2:9-10).

Стосовно зауважень до зовнішнього вигляду чоловіків у храмі слід сказати, що чоловіки можуть одягати як джинси, так і діловий костюм.

Не бажано одягати спортивний костюм, а заходити до святині в шортах і майці на босу ногу забороняється.

Релігійні туристи також про це повинні пам'ятати, тому заходячи до храму з цікавості, а не через потребу помолитися, перед цим мають привести себе в належний вигляд.

Із давніх-давен українці відвідували храми у кращому своєму одязі. Він був простий, але й водночас мав вишуканий вигляд.

Зверніть увагу, що мода на облягаючи речі завжди сприймалась, як певна аномалія — наша традиція такого не знала. А тому, можна порадити відмовитися від надто тісних сорочок або штанів.

Навіть коли вони виглядають сучасно, все одно — в храмі виглядають безглуздо. Чудова практика відвідувати святкові та недільні богослужіння в вишиванках.

На відміну від жінок, чоловіки завжди, навіть зимою, мають стояти в храмі з непокритою головою.

Недопустимо навіть літом приходити до церкви в шортах, майках особам, старше семи років. Шльопанці, в'єтнамки, кеди, босоніжки також не найкращий вибір людини, яка планує відвідати святиню.

Дотримання цих, доволі простих правил церковного етикету, покаже не лише вашу особисту вихованість і відчуття міри, але й повагу до християнського храму та присутніх у ньому богомольців.

Так, як ми з вами в оперу не ходимо в кедах і спортивному костюмі, так і йдучи до спортзалу не одягаємо смокінг. Усе має свою міру та час.

І тим більше, свою міру здорові рамки повинен мати зовнішній вигляд християнина, який йде на зустріч із Самим Богом!

Источник: https://uainfo.org/blognews/1440278283-yak-pravilno-odyagatisya-do-hramu-.html

Ссылка на основную публикацию