У місті чи в місті як правильно?

Як правильно любити місто

Три роки тому швейцарський урбаніст Урс Томанн приїхав в Україну працювати у Вінницькій міській раді. Долучившись до роботи Вінницького муніципального центру містобудування і архітектури, швейцарець брав участь у плануванні міського простору.

Урбаніст і досі працює над стратегією просторового розвитку Вінниці, яку вважає своїм головним проектом. Восени цього року Томанн буде одним із модераторів всеукраїнської школи урбаністики «CANactions».

Ви працюєте у Вінниці з 2013 року, що вдалося реалізувати у місті протягом цього періоду?

Протягом 2013 року  я переважно займався проектом стратегії розвитку міста-2020. Також я опікувався питанням розвитку енергоефективності – до речі, нещодавно Вінниця отримала європейську нагороду у цій галузі.

Чи важко вести діалог між міською владою та громадськістю у Вінниці?

На мою думку, для Вінниці на цьому етапі розвитку, це – ключове питання. Порівняно з іншими українськими містами, у Вінниці міська влада працює досить добре. Частина мешканців міста, в принципі, цьому раді – і пасивно підтримують міські ініціативи. Натомість для активних мешканців міста не завжди легко з допомогою міської влади реалізувати власні ідеї.

Урс Томанн

Ви бували в інших українських містах – як відрізняється взаємодія громади та міської влади у них від Вінниці?

Я не можу ґрунтовно говорити про інші міста, адже не працював там, а лише відвідував.

Однак можна сказати, що такі ініціативи як, скажімо, «Тепле місто» [івано-франківська громадська ініціатива, яка існує за рахунок регулярного фінансування низки місцевих підприємств] в Івано-Франківську – це зовсім інший рівень громадської активності.

Наскільки я розумію, там дійсно вийшло об’єднати різні ініціативи в одну структуру заради спільної мети. Натомість представники вінницьких громадських ініціатив не особливо спілкуються між собою.

Що для Вас було найскладнішим при реалізації проектів у Вінниці?

В принципі, у нас непогано вийшло сформулювати спільні цілі, концепції. Однак складніше виявилось вибрати пріоритетні серед різноманіття проектів, які потім дійсно будуть реалізовуватись.

Тут ще питання у вмінні вести діалог та чітко висловлюватись – бо в нас часто бувало таке, що вже після закінчення громадського обговорення з’ясовувалось, що люди підтримували (чи не підтримували) ту чи іншу пропозицію, тоді як на самому обговоренні мовчали, або ж висловлювались інакше.

Які основні відмінності України та Швейцарії – щодо урбаністики та міського планування?

У Швейцарії чи не кожен великий урбаністичний проект виноситься на референдум. Кожен ініціатор проекту – політик, чиновник, громадський діяч – знає, що в певний момент йому слід буде переконати більшість, що проект – хороший.

Вони розуміють, що, витративши два роки на розробку проекту, можуть отримати негативний результат на референдумі, і попередня праця виявиться марною. Тому з самого початку вони турбуються про якомога більше залучення різних думок до обговорення проекту.

Це зменшує ризик того, що вкінці ініціативу не приймуть. І ця ситуація – дзеркальна до того, що зазвичай відбувається в Україні.

Чому для урбаністики в Україні важливі такі школи, як «CANactions» і чи є подібні школи у Швейцарії?

Чесно кажучи, я взагалі не чув про подібні школи у Швейцарії. Натомість там є широкі можливості вивчати урбаністику у вишах – таке навчання є дуже сильно орієнтоване на практику. Також є дуже багато можливостей післядипломної освіти.

Чому Ви вибрали фокусом цьогорічної школи саме Івано-Франківськ?

Можна сказати, що тут ми орієнтувались на мій досвід роботи у Вінниці: слабкі сторони Вінниці є сильними сторонами Івано-Франківська, і навпаки. Це дає можливість в рамках школи вивчити різні міські досвіди з різних позицій та побачити різні способи вирішення проблем. Адже немає одного-єдиного рецепту вирішення міських проблем для всієї України.

«Парклет» – один із проектів ініціативи «Тепле місто», що перетворює місце для паркування в громадський простір

Фото зі сторінки «Теплого міста» у

Що, власне, ви будете робити в межах школи?

Гасло школи звучить як  «Від General Plan до Guiding Plan: стратегічні інструменти розвитку сучасного міста».

Виходить так, що більшість міст в Україні мають генеральний план, сформований, переважно, ще в 70-х-80-х роках – і в них превалює, я б сказав, така собі модерністсько-радянська філософія планування.

Серед її ознак, зокрема, недостатня гнучкість планів, дуже грубе, неточне масштабування.

Тут йде мова про дефініції – ми хочемо визначити альтернативні до наявних зараз в Україні інструменти планування.

До прикладу, у Львові є стратегія розвитку центру міста, де є стара забудова, і це дуже чітко спрямований проект.

Натомість, в Івано-Франківську міська влада та мешканці ще мають визначитись, які пріоритети для міського розвитку є важливими, і на основі цього окреслити можливий план дій.

Чи загалом налаштовані Ви оптимістично щодо розвитку міст в Україні, адже в радянські часи при плануванні міст допустили багато помилок?

Тут дійсно багато залежить від того, що буде внесено до генерального плану міст, що впливає на їх вигляд через 10-15-20 років. А наразі це важко передбачити. Але дуже важливо рефлексувати ці процеси, брати участь у розробці генеральних планів. Необхідно, щоб були люди, які люблять своє місто і готові жертвувати своїм часом, аби зробити його кращим.

zaxid.net

Источник: http://urbankiev.com/yak-pravil-no-lyubiti-misto/

Як правильно залишати чайові?

Залишати чайові у ресторанах, кафе чи барах – те, що не потребує пояснення. Але як це робити правильно і як бути з іншими працівниками сфери послуг? The Village Україна з перших вуст дізнається – від офіціантів і бариста до кур’єрів, водіїв і працівників готелів.

офіціантка кафе Zigzag

Кожен гість залишає чайові на свій розсуд – з огляду на обслуговування, привітність персоналу, атмосферу та смакові якості наших страв. Часто виходить, що сума чайових більша за 10% відсотків від суми чека. Це досить приємно, адже це оцінка не тільки мене як офіціанта, а й усього закладу.

Прийнято залишати 10% чайових від суми чека. Є заклади, які включають цю суму в чек. Ми зазвичай таке не практикуємо – лише у випадках із великою сумою. Переважно це великі святкування з передзамовленнями, тому ми завжди повідомляємо гостей про це заздалегідь.

Ми працюємо командою, тобто в кінці зміни розділяємо всі отримані чайові на рівні частини. Причому розділяємо не тільки між офіціантами – ділимось і з кухнею, і з баром. Тож у нас немає «мого» чи «твого» столу. Усі столи – «наші». Це підвищує рівень обслуговування і рівень підтримки одне одного в команді.

Здебільшого гості залишають 10% на чай, рідко – 5%, а інколи дають і більше 10%. Хоч щось гості залишають майже завжди. Насправді чай залежить не тільки від того, як ти обслуговував столик, а й від самого гостя.

Адже є гості, які ніколи нічого не залишають.

Неприємно, якщо в тебе велика сума чека (понад 1000 грн), ти увесь час приділяв увагу гостям, обслуговував їх на найвищому рівні, а залишають менше 5% відсотків від суми або взагалі нічого.

Інколи гості просять залишити чайові карткою. Ми практикуємо це лише тоді, коли сума рахунка і чайових велика. У протилежному випадку просто відмовляємося від чайових. Відсотки комісій банку того не варті. Але буває, що гості приходять до закладу ще раз і залишають вдвічі більше.

бармен і партнер бару S34

Питання чайових залежить від бару. Є заклади, які автоматично включають 10% у рахунок обслуговування. Але в українській системі оподаткування переважна частина цих коштів не доходить до бармена чи офіціанта.

Стандарт – це 10% від чека. Утім, у коктейльних барах і нічних клубах ситуація інша. У цих закладах бармени мають найбільші чайові. У коктейльних барах чайові можуть бути навіть вищі за рахунок.

Якщо бармен зробив вечір, провів із гостями кілька годин, грамотно підібрав напої чи навчив гостя чогось нового – чайові будуть високими. У цій справі надзвичайно важливі контакт і персональний підхід до кожного.

Коли років п’ять тому я працював у коктейль-барі Good Drink Bar, за вечір на чайових від 3-4 компаній гостей міг заробити чотири денні ставки.

У нічних клубах у бармена немає можливості готувати розкішні коктейлі і водночас розважати гостей жартами. У таких закладах важлива швидкість, сервіс і зоровий контакт.

Чайові коливаються в межах 5-20% від рахунка. Але оскільки кількість гостей у рази більша, відповідно виходить співмірна сума з хорошим вечором у барі.

Просто в першому випадку це робота на якість, а в другому – на кількість.

бренд-шеф бариста One Love Coffee

На мій погляд, чайові треба залишати за хороше обслуговування – нехай це буде бариста, бармен, офіціант чи хтось ще. Чайові повинні бути не звичкою, а подякою за якісно виконане обслуговування.

Бо гроші – це ресурс, і за його допомогою у працівників сфери послуг можна стимулювати професіоналізм. Головне – аби люди робили це свідомо.

Адже зазвичай у закладах гості залишають чайові тільки тому, що так прийнято.

Який відсоток від чека варто залишати на чай? Думаю, це кожен може вирішити самостійно. Звісно, є певний орієнтир у межах від 5 до 20%. Але я схиляюся до того, щоб гості залишали чайові так, як вони вважають за потрібне.

Як я ставлюся до того, що в кав’ярнях на банках для чайових інколи вказують, на що бариста збирають гроші? Не знаю, я такого ніколи не робив. Коли залишаю чайові, мені не важливо, хто і як буде використовувати ці гроші. Я даю на чай за якісний сервіс, а не тому, що хтось намалював щось чи поставив якийсь підпис.

перукар Firm

Звісно, чайові треба давати, якщо вам сподобалася стрижка. Це дає майстру можливість зрозуміти, чи оцінюють його роботу. Навіть мінімальна сума чайових показує, що людині сподобалася стрижка і роботу перукаря належним чином оцінили.

Але це принциповий момент: як на мене, за погану роботу чайові залишати не варто. Адже таким чином клієнти породжують купу непрофесіоналів – коли дають чай тільки тому, що це звичка.

майстриня манікюру перукарні Haze

Теплого літнього вечора, коли ми куштували фірмову філадельфійську страву, нас обслуговував офіціант віку мого батька. Він порадив нам до страви хороший алкоголь, розповів кілька історій і порадив, що ще подивитися і скуштувати в місті. У ньому було стільки інтелекту, гідності і шарму! Урешті ми залишили йому 30% від чека.

Мені платять за послуги – я плачу за послуги. Я залишаю чайові, мені залишають чайові. Я знаю: коли чайові залишають із легкістю і подякою – це приємно. Водночас змушувати людину залишати на чай ми не будемо.

керівниця готельного господарства готелю Radisson Blu Hotel Kyiv

Залишати чайові за прибирання номеру чи ні – це завжди залишається на розсуд гостя. Змусити це робити ніхто не може. Але персонал завжди чекає на знак вдячності за виконану роботу. У нашому випадку це часто залежить від країни, з якої приїхав гість: у певних країнах це прийнято, в інших же це може навіть сприйнятися як образа.

старша адміністраторка ресторанів готелю Radisson Blu Hotel Kyiv

За рум-сервіс, тобто доставку та обслуговування їжі в номер, чайові офіціантам дають украй рідко – певно, в одному випадку з двадцяти. Люди зазвичай вважають, що чайові включені в оплату за доставку. До того ж рівень сервісу складно оцінити за хвилину, поки здійснюється доставка. Певна річ, якщо гості цікавляться, ми пояснюємо, що трей-чардж – це не чайові.

Пасажир завжди може залишити чайові, а водій завжди може їх прийняти, проте чайові не є обов’язковими.

Ви можете залишити чайові водію після завершення поїздки готівкою чи за допомогою додатку. Після того як ви оціните поїздку в додатку, вам буде запропонована опція додавання чайових.

Окрім того, ви можете додати чайові до попередніх поїздок за допомогою додатку, на сайті riders.uber.com чи через отриману на адресу електронної пошти квитанцію.

Це можна зробити не більш ніж за 30 днів після завершення поїздки.

При використанні функції чайових у додатку, на сайті riders.uber.com чи в квитанції сума чайових буде списана з платіжного засобу, обраного для сплати вартості поїздки.

Зверніть увагу, що в поїздках, у яких вартість розділяється між кількома пасажирами, тільки той пасажир, що зробив замовлення, може скористатися функцією додавання чайових. При цьому сума чайових не буде розділена між пасажирами. Збір Uber не застосовується до чайових, тому вся сума чайових буде додана до заробітку водія.

[інформація з довідки Uber]

Хабарництво та корупція – це великий ризик для міжнародної компанії у кожній сфері діяльності. Саме тому найкращим засобом боротьби із цими проблемами є підтримання високого рівня свідомості та обізнаності серед наших працівників.

DHL Express не схвалює чайові та будь-яку винагороду, окрім подяки від клієнта за наш високий рівень сервісу, оскільки є ризик розцінити це як хабар. Кожен наш співробітник проходить обов’язкові тренінги, один із модулів під час них допомагає проаналізувати ризики хабарництва та корупції на всіх рівнях від кур’єрів до топ-менеджерів.

Кожен працівник також підписує кодекс етики, який пояснює важливість етичної поведінки щодо самих себе, компанії та наших клієнтів.

Ми також маємо додаткові модулі щодо бізнес-етики та антимонопольного законодавства. Цей тренінг проходять усі співробітники, які працюють із клієнтами та постачальниками.

До того ж ми заохочуємо наших працівників повідомляти про випадки, які йдуть усупереч нашим процедурам.

Обкладинка: Fox

Источник: https://www.the-village.com.ua/village/city/asking-question/269999-chayovi-how-to

Як правильно: з міста чи з міста?

  • Знову ж правильним варіантом буде другий — з міста. Це пояснюється тим, що привід з позначає напрямок руху звідки-небудь, оскільки для цього прийнято використовувати як раз привід з. Наприклад, я приїхав до вас з міста; з міста я йшов пішки, не поспішаючи, насолоджуючись кожним куточком.

    Читайте также:  Костянтин чи констянтин як правильно?
  • Знову ж правильним варіантом відповіді буде саме quot; З ГОРОДАquot;. Варто відзначити, що дана плутанина дуже часто відбувається в зв'язку з тим, що прийменники quot; Сquot; і quot; ІЗquot; при позначенні вони можуть вказувати на місце.

    Для правильного визначення використання в тексті того чи іншого приводу варто застосувати його антонім: З — НА, В — З.

    Пріведм приклад: Поїхав з Самариquot ;. Згідно з його антонімом виходить quot; Поїхав на Самару.quot;

    Тому правильні варіантом буде

    quot; Поїхав З Самари.quot;

  • Думаю, що сумнів при виборі прийменників С або * З в даному питанні викликає випадок, коли йдеться про напрямок руху звідки-небудь.

    Інші випадки вживання цих прийменників зазвичай не викликають труднощів, тому що вони бувають пов'язані з умовами контексту, наприклад, взяти книгу з тумбочки або з тумбочки. Тут зрозуміло, що в першому випадку йдеться про книгу, що лежить зверху, на тумбочці, а в другому — про книгу, що лежить всередині тумбочки.

    Але ж часто буває важко зрозуміти, чому ми говоримо, наприклад, приїхала з Кавказу, з Сахаліну, але приїхала з Криму, з Владивостока; повернувся з флоту, але повернувся з армії.

    Здавалося б, ці наведені варіанти аналогічні за своїм змістом, але в одних випадках вживається прийменник з, а в інших — з.

    Чому? Однозначної відповіді на це питання немає.

    Чому часто плутають в мові вживання цих прийменників? А на це питання є відповідь.

    Ця плутанина відбувається тому, що прийменники С и З, При всій своїй різниці, можуть мати одне і те ж значення, а саме: обидва приводу можуть вказувати на місце, звідки хто-небудь або що-небудь видаляється.

    Що робити, щоб не помилитися у виборі приводу?

    Виявляється є спосіб, і він пов'язаний з тим, що прийменники мають антоніми.

    Антонімічні пари утворюються приводами З — НА, В — З.

    Це і потрібно використовувати, якщо не знаєш, який же правильно вибрати привід.

    Якщо ми говоримо quot; виїхав з містаquot ;, то антонімом до цього словосполучення буде quot; приїхав на містоquot ;. Зрозуміло ж, що це неправильно: виходить, ніби заліз зверху на місто, Як на дах.

    Тому, якщо вже приїхали В МІСТО, То слід застосувати привід-антонім і сказати quot; приїхав З МІСТАquot ;, а ніяк НЕ quot; з городаquot ;.

    На подібне питання я вже відповідала, можна подивитися .

  • З приводом з мається на увазі спуск, сход, наприклад, з даху, з гори, з коня.

    Привід з передбачає вихід звідкись, винос, виїзд, висновок, наприклад, з міста, з лісу, з вагона, з кімнати.

    Тому правильно з міста.

    Але можна зняти облогу з міста.

  • Правильно буде quot; З городаquot ;. Наприклад, не можна сказати: quot; я поїхала з городаquot ;, quot; з Москвиquot ;. Тому що прийменник quot; сquot; не має значення напрямку руху звідкись, для цих цілей використовується прийменник quot; ізquot ;.

  • Щоб надовго запам'ятати правильне написання цих прийменників (quot; ізquot; і quot; с / соquot;), треба знати, що привід quot; сquot ;, позначає і висловлює quot; пространственноеquot; відношення, як-би зверху вниз (quot; з елкіquot;).

    А у прийменника quot; ізquot ;, значення з простору (зсередини) назовні (quot; вийшов quot; ізquot; квартіриquot;).

    Тому в вашому варіанті, вірним буде так — quot; з городаquot ;.

  • Источник: http://info-4all.ru/uk/obrazovanie/kak-pravilno-s-goroda-ili-iz-goroda/

    Що робити в місті, коли море тільки сниться

    Те, чого ти так боявся, сталося: цього літа не поїдеш на відпочинок. Так, через роботу, стажування, навчання (потрібне підкреслити) ти змушений усі три місяці просидіти в місті, але якщо вважаєш, що літо втрачено безповоротно, подумай ще раз. Ми підготували кілька цікавих варіантів.

    Влаштуй фотосушку

    Серед друзів чи знайомих ти точно знайдеш кількох фотографів чи тих, хто дуже хоче ними стати. Або й сам цим «грішиш». То чому б не заявити світу про це захоплення й показати перші спроби? Ну, для початку хоча б у масштабі міста, і тут у нагоді стане фотосушка.

    Це трохи схоже на висушування одягу на мотузках, але от сушиш лише світлини. Для цього роздрукуй фото, які вважаєш найбільш вдалими й почепи їх за допомогою прищіпок на мотузку.

    Її ж причепи до стовбурів дерев у місцевому парку чи в дворі. Щоб було веселіше, можеш прихопити лимонад та печиво. Не забудь розповісти людям про подію: нехай приходять, милуються фото й купують ті, які їм найбільше припали до душі.

    А вторговані кошти можеш віддати на благодійність.

    Реклама

    Виберись на пікнік

    У твоєму місті, певно, є невеличкий ліс чи просторий парк – виберися туди з друзями на пікнік! Візьміть покривала, фрукти, сидр. Можете навіть приготувати шашлики, але заздалегідь дізнайтеся, чи можна розпалювати багаття в обраному місці.

    І взагалі намагайся частіше вибиратися з бетонних джунглів на природу: як мінімум, дорогою з роботи додому йди через парк. Природа відновлює й надає сил, а посидіти на зеленій травичці – суцільне задоволення, особливо після офісного стільця.

    Організуй «Вільні обійми»

    Такі акції доволі часто проводять громадські організації – чому б не взяти з них приклад? Для цього знадобиться аркуш формату А4, кольорові фломастери чи маркери, якими треба написати «Вільні обійми». А потім виходь із плакатом на вулицю й люди самі почнуть тебе обіймати. Це неймовірно заряджає позитивною енергією.

    Також намагайся сказати кожній людині кілька гарних слів: зроби комплімент, побажай гарного дня. Тоді усмішка з обличчя «обійнятих» не буде сходити ще довго.

    Ще одна перевага ідеї: таку акцію можна проводити не лише з компанією друзів, але й самостійно. Це по-особливому важливо, коли всі товариші роз’їхалися відпочивати, а ти залишився в місті сам.

    І головне – не соромся: люди не вважатимуть тебе дивним. Якщо бачиш незадоволену гримасу на обличчі перехожого, просто обходь його стороною.

    Прочитай вірші на стільці

    Давно хочеш побороти зайву сором’язливість? Тоді це – ідеальний варіант. Рецепт простий: вчиш улюблений вірш напам’ять (про всяк випадок захопи шпаргалку), береш із дому стілець, ідеш до міста, у людних місцях стаєш на «постамент» і починаєш декламувати поезію.

    Весело, еге ж? Ще один варіант – ставати на підвищення (на зразок бордюрів чи фонтанів). Таку акцію можна провести разом із друзями чи самотужки. Із товаришами комфортніше, адже так у тебе одразу будуть перші слухачі.

    Ця пригода подарує не лише яскраві спогади, але й упевненість у собі, поліпшену дикцію й пам’ять.

    Обміняйся з друзями одягом

    І не лише одягом. У тебе, певно, є речі, які б хотіли мати друзі, а в товаришів є таке, що б хотів мати ти. Можете влаштувати обмін з кодовою назвою «ШмоткаParty». Зберіться в когось удома, принесіть речі на обмін: одяг, аксесуари, книжки – і обмінюйтеся.

    Щоб було цікавіше, можна додати купони чи фішки: одна принесена річ буде варта одного купона, за який можна «купувати» те, що пропонують інші. А якщо тебе й компанію цікавлять, наприклад, суто книжки, можна влаштувати буккросинг. Обмінюйтеся творами, які давно хотіли прочитати, на форзаці пишіть враження й передавайте далі поміж друзями.

    Така акція може тривати до кінця літа. Уяви лишень, як приємно буде читати всі відгуки про книжку першого вересня.

    Проведи ярмарок

    Мабуть, у тебе є хобі: гарно малюєш, печеш усілякі смаколики, робиш неймовірний лимонад. Тоді ділися цим талантом. Організуй благодійний ярмарок: приготуй смачненьке чи створи щось цікаве, постав столики в парку чи власному подвір’ї та продавай вироби охочим. Уторговані гроші, як і у випадку з фотосушкою, можна віддати на благодійність або ж витратити на давню мрію.

    Виберися на озеро

    Переконана, що біля твого міста (чи навіть у ньому) є водойма, де можна купатися й засмагати. Не втрачай такого шансу: купальник чи плавки в руки й бігом на озеро! Ти зможеш легко виділити на це час, навіть якщо завантажений роботою: хоча б з урахуванням того, що на сонці безпечно перебувати до 11:00 і після 16:00.

    Приємного відпочинку! І пам’ятай: усе в твоїх руках (особливо літо).

    Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

    Источник: https://studway.com.ua/lito-v-misti/

    Міський дизайн: як правильно робити мощення вулиць?

    Цією публікацією ми розпочинаємо нову серію статей, присвячену різним елементам міського дизайну, з яких складається будь-яке місто: освітлення, озеленення, транспортні вузли, вуличні меблі тощо. Перший текст – про принципи правильного та красивого укладання плитки та бруківки.

    Історія міста нерозривно пов’язана з мощенням вулиць та доріг. Щоб швидше та зручніше пересуватись населеним пунктом, або між селищами, ще в античності вигадали мостити дороги каменем.

    Таким чином дорога не заростає рослинами, а у дощ волога земля не заважає йти чи їхати. Аж до появи асфальту мощення камінням, бруківкою, мармуром, гранітом, глиною чи іншими матеріалами було єдиним способом зробити більш-менш зручні для пересування дороги.

    У деяких італійських містах та передмістях досі залишились дороги, мощені ще римлянами.

    Зліва: римська дорога а Помпеях, справа: жовта клінкерна цегла у парку Шевченка в Києві

    Та не зважаючи на більш ніж два тисячоліття історії прокладання вулиць у містах, в Києві ситуація з плиткою на тротуарах є катастрофічною. Відомий кожному містянину в Україні ФЕМ (фігурний елемент мощення) монотонно вкладають на всіх типах вулиць будь-якого призначення.

    Хоча є сучасні підходи та принципи мощення міських вулиць, таке враження що в українській столиці на них майже не звертають уваги, особливо якщо мова йде про роботу комунальних служб.

    Але як правильно вимощувати вулиці плиткою чи бруківкою? «Хмарочос» опитав міських дизайнерів та архітекторів і спробував скласти набір універсальних правил, знаючи які можна побачити, де мощення зроблено добре, а де погано. І якими потрібно робити вулиці, щоб вони були зручними, красивими та комфортними для містян.

    Принцип перший. Мощення є маркером території пішохода

    Зліва: мощенням позначено пішохідний тротуар, справа: тротуар у Львові, зайнятий автівками

    З винайденням асфальту, яким можна швидко пересуватись на автівці, функція плитки та бруківки змінилась.

    Так як мощення є більш естетично привабливим за монотонний однокольоровий асфальт, воно використовується для позначення пішохідних зон на вулицях.

    Все просто й зрозуміло: якщо ти йдеш тротуаром з плитки – ти на своїй території і можеш почувати себе безпечно. Разом з відгороджувальними стовпчиками, болардами, мощення формує єдину систему шляхів для пішоходів у місті.

    Зліва: плитка на тротуарі, а асфальт на проїжджій частині, справа: вулиця Богдана Хемльницького в Києві, все навпаки

    Те саме працює з бруківкою, якою може бути викладений відрізок автодороги: мощення камінням знижує швидкість автомобіля, фізично і візуально показуючи, що це територія для прогулянок та променадів, а не автомобільне шосе. Наприклад, у Берліні на вулицях, мощених плиткою чи бруківкою, максимальна швидкість для автомобіля складає 20 км/год.

    Принцип другий. Розмаїття

    У людини повинен бути вибір. Монотонність київської сірої плитки та її незалежність від кольорів навколо створює дисонанс у середовищі.

    Місто не може бути лише одного кольору, це стосується і покриття тротуарів, і парків тощо. Наприклад, раніше в Києві для мощення використовувався жовтий клінкер, глиняна цегла.

    Його досі можна побачити у парку Шевченка й Маріїнському парку, на Софіївській та Михайлівській площах.

    Зліва: мощення у Лісабоні, справа: чоловік бореться з болардом на фоні монотонного сірого ФЕМу

    Зараз, коли існує безліч технологій, форм та кольорів плитки, мощенням можна повторювати палітру забудови чи ландшафту навколо, або робити складні малюнки, на кшталт візерунків у Лісабоні.

    Краще за все з цим завданням впоруються архітектори-проектувальники, які можуть підібрати вдалу гамму кольорів, а не використовувати в оздобленні тротуарів лише «київський сірий».

    Тоді людському оку є за що зачепитись, хоча варто пам’ятати що в усьому має бути баланс та сенс, а тому не варто зловживати цим принципом, як це роблять у Києві з яскравими різнокольоровими вивісками.

    Принцип третій. Тип мощення залежить від типу вулиці

    Зліва: мощення великими плитами без стиків біля транспортного вузла, справа: маленька плитка на Хрещатику, де завжди багато пішоходів

    Від кількості людей, які пересуваються тротуаром, залежить тип плитки. Якщо це велика транзитна вулиця, наприклад, Хрещатик, то слід укладати відносно великі плити без стиків. Тоді тротуаром зручно пересуватись будь-кому, включаючи людей на візках, роликах, або з валізами на коліщатах.

    Саме тому всюдисущі квадратні радянські плити, якими оздоблювали алеї у мікрорайонах, абсолютно не підходять для прогулянок батьків з візочками. Також кам’яна бруківка не повинна використовуватися там, де люди ходять чи пересуваються на інвалідних візках.

    Єдине місце, де вона є доречною, це паркувальні майданчики, в тому випадку, якщо вони не призначені для людей з інвалідністю.

    Крім того, у великих плит є один недолік – ними незручно робити мощення в алей у парках, де багато кутів, або, наприклад, огинати плавні заїзди у паркінги.

    В такому разі можна або комбінувати велику і маленьку плитку, або використвувати лише маленьку.

    Якщо «трафік» алеєю зовсім невеликий, а концепцією парка передбачено максимальне єднання з природою, тоді взагалі можна засипати доріжку дрібним щебнем – такий шлях буде не менш комфортним, але не буде відволікати від милування рослинами навколо.

    Читайте также:  Под исход или подисход как правильно?

    Принцип четвертий. Слідкуйте за газонами

    Зліва: рівномірний зелений газон поряд з доріжкою, справа: газон у парку в Києві

    Хоча цей принцип більше стосується озеленення, ніж мощення, для нас він теж тут важливий, адже газонами часто ходять і протоптують стежки. Потрібно розуміти, що земля, на якій немає трави – це джерело пилу, яким ми дихаємо. Крім того, у нас люблять викидати на газон сміття, яке розкладаючись, змішується з пилом і теж потрапляє у наш організм.

    Тому важливо витоптані газони озеленювати, а якщо це стежки, то викладати їх тимчасовим, недорогим мощенням. Адже за півроку ця стежка може стати непотрібною.

    Принцип п’ятий. Вуличні меблі мають стояти на плитці, а не на землі

    Ще один маркер, який відрізняє якісний простір від неякісного – це встановлення вуличних меблів. Не можна лавки та смітники ставити на землю.

    Бажано проектувати їх так, щоб позначати для них місце окремим типом мощення, який відрізняється від доріжки, і надійно заливати бетоном під плиткою. Бо якщо встановлювати меблі на землі, вони рано чи пізно почнуть провалюватись під час експлуатації, адже ґрунт м’якшає під час опадів.

    Крім того, кожен, хто сідає на лавку на землі, потім заносити бруд на тротуар, який потрібно буде частіше мити, або він залишатиметься брудним.

    Зліва: лавка та смітник стоять на мощенні, справа: лавка у Маріїнському парку стоїть на землі

    Окремо варто наголосити, що вуличні меблі та мощення мають гармонійно поєднуватись між собою як кольором, так і фактурою. У Києві одним з таких прикладів може слугувати поєднання чорного паркану бульвару Шевченка та цегляної плитки в однойменному парку.

    Принцип шостий. Використовуйте мощення для навігації у просторі

    Зліва: тактильна плитка означає, що потрібно зупинитись, бо далі проїжджа частина, справа: тактильну плитку біля метро замінили звичайною

    Деякі елементи мощення можна використовувати, щоб допомагати орієнтуватись у просторі, в тому числі особам з порушеннями зору.

    Такими елементами можуть бути яскраві плитки різних кольорів, що позначають шлях до певного місця або інституції, або тактильні плити з крапками або лініями на них.

    Вони позначають безпечний для людини коридор на вулиці або навпаки місце,  де потрібно зупинитись, наприклад, перед пішодхіним переходом.

    Принцип сьомий. Не забувайте про дренаж та зливостоки

    Місце з’єднання бордюрного каменю з дорогою закладено бруківкою, щоб захистити асфальт від дощу

    Вода, що накопичується на асфальті чи мощенні, призводить до появи ям. Тому важливо робити якісний дренаж та зливостоки, аби інфраструктура мала довший термін придатності. Для того, аби плитка не роз’їжджалася під дією опадів чи інших чинників, її можна або оформити бордюрним каменем з обох боків, або укладати у металеву сітку.

    Робити спеціальні дренажні системи, які дозволять швидко вивести воду у каналізацію чи на газон, теж необхідно. Від цього залежить комфорт містян та тривалість експлуатації простору.

    Принцип восьмий. Правильна експлуатація забезпечує
    нормальний зовнішній вигляд надовго

    Зліва: мощення потрібно мити та завчасно ремонтувати, справа: після численних фестивалів на Софіївській площі плитка знаходиться у жахливому стані

    Для кожного проекту мощення має бути підготовлена відповідна документація, інструкція з експлуатації. Адже після будівництва проект передається на утримання комунальними службами, які будуть робити поточний ремонт, прибирати територію тощо.

    І щоб задум архітектора та виконання будівельників не стали за рік невпізнаваними, потрібно пояснити, де можна придбати певний вид мощення, як часто потрібно прибирати чи робити ремонт дренажної системи.

    За умови існування таких «інструкцій» чи паспортів для кожної вулиці, парку чи скверу, підвищиться якість просторів у місті навіть через багато років після проведення будівельних робіт.

    Олександр Шутюк, Костянтин Ємельянов, flickr.com, belyybrat.livejournal.com, www.jimmelkalandscaping.com

    * Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

    Источник: https://hmarochos.kiev.ua/2016/06/07/miskiy-dizayn-yak-pravilno-robiti-moshhennya-vulits/

    Як не помилятися при написанні власних назв

    Український правопис вказує чіткі правила написання власних назв. unn.com.ua

    Правила написання власних назв в українській мові мають винятки. Як їх краще запам'ятати радить редактор Аліна Яковлєва з Донецька.

    1. Як відмінювати назви населених пунктів

    Назви населених пунктів відмінюються, як і загальні назви — місто, село. Тому слід казати «Я живу в місті Києві», «мешкаємо в місті Рівному», «давно не бували в місті Дніпрі».

    Порушують це, якщо текст належить до офіційно-ділового чи наукового стилю. У офіційному звіті командир батальйону може написати «відтак ми приступили до проведення операції в місті Волноваха».

    Не відмінюються також складені географічні назви: «виїжджаємо з міста Біла Церква», «завтра вирушаємо до міста Великий Устюг», пише liveua.in.ua.

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ДонькА» чи «дОнька» — створили тест на знання українських наголосів

    2. Правила написання слова «бог»

    «Бог» з великої літери є закономірним і граматично коректним, якщо маємо релігійний контекст. Тобто слова людини, які та вимовляє в церкві, під час моління — коли є акт розмови з Всевишнім. Тоді записують в прямій мові так: «Слава тобі, Боже». Зберігається цей принцип і в непрямій мові: «Вона дякувала Богові за вдалу ідею».

    Коли ж ідеться про побутові ситуації, написання слова «бог» з маленької літери не зробить з вас ані грішника, ані невігласа.

    Адже правильно буде писати саме «Слава богу, я впорався з цим проектом!» або «Та він завжди меле бог знає що».

    В українськiй мові часте вживання словосполучень зі словом «бог» узагалі призвело до виникнення специфічних вигуків та часток: «бозна», «дастьбі», «боронь боже», «їй-богу».

    Винятки — міфічне розуміння слова – пишемо з малої літери: «пантеон грецьких богів», «бог війни», «слов'янські боги».

    3. Шевченків, шевченківський, шевченковий, Schevchenko's — як утворювати присвійні прикметники

    Писати присвійний прикметник з великої чи з малої літери, залежить від суфікса. Якщо йдеться про суфікс –ів-, -ов-, -ев-, -їв-, -єв-, або –ин-, -їн-, -ін-, то слід писати присвійний прикметник з великої літери. Означуваний іменник — з маленької: Марійчина доповідь, Степанова іграшка, Мамаєва слобода чи навіть Мавчина пісня.

    Якщо присвійний прикметник збираєтесь утворювати за допомогою суфіксу -івськ-, -евськ-, -овськ-, -инськ- або–інськ-, -їнськ-, то писати прикметник слід з малої літери. Тому, «шевченківський стиль», «франківський стиль», «бетховенська манера», «жаданівська лірика», але «Шевченкова сестра», «Франкова дружина», «Бетховенова партитура» та «Жаданове інтерв'ю».

    Винятки — коли прикметники входять до складу назв, що мають значення «імені когось» або «пам'яті когось». У цьому разі мусимо писати їх з великої літери: «Нобелівська премія», Стусівські читання, Франківська стипендія.

    4. Винятком можуть бути усталені вислови «прокрустове ложе», «ахіллесова п'ята», «едіпів комплекс», «дамоклів меч».

    Прикметники, які мають в основі кілька особових назв, мають такі правила написання: Ортега-і-Гассет – «ортега-гассетівський». А якщо йдеться про двох людей, то «Ільф» і «Петров» зі словом «стиль», буде «ільфО-петровський стиль».

    5. Слово «Мекка» пишеться винятково з великої літери за будь-яких обставин та в будь-якому контексті. Наприклад: «Львів – Мекка для кавоманів».

    У мережі піднялася хвиля обговорень через помилки в книжках українською мовою для дітей. Батьки обурились через помилки в дитячих книжках.

    Мовляв, дитячої української літератури є удосталь, однак її якість потребує покращення. Тексти написані недолуго і з помилками. Найбільш поширеною помилкою у дитячій літературі назвали русизми. Підкреслюють погану роботу редакторів та непрофесійність авторів. Користувачі активно коментують добірку.

    «Ви ще не читали перли з книжок, яких наносять моїм онукам. Дочка тепер попередньо вичитує все, що в дім попадає. Але, що мені нині видається дивним, що і література, на якій росла я, не кращого ґатунку. Літом покопалися в моїх дитячих книжках і перехрестилася.

    Мається на увазі українське друковане слово», — написали в коментарях.

    Источник: https://gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_ak-ne-pomilyatisya-pri-napisanni-vlasnih-nazv/832506

    Де краще жити: у місті чи в селі? | Справжня Варта

    Жанна Титаренко  |  Понеділок, 6 вересня 2010, 00:39

    Над цим питанням часто розмірковує молодь, обираючи своє подальше місце проживання. Статистика свідчить, що чисельність міського населення постійно збільшується, а сільського – зменшується. Та все ж малесенькі населені пункти теж мають свої переваги.

    Міста манять молодь перспективами, роботою, кар’єрним ростом, місцями відпочинку і розваг тощо. Зовсім забуваючи про низьку якість продуктів харчування у супермаркетах, дорожнечу житла та низку інших очікуваних проблем, люди обирають життя у місті.

    Так, у містах можна заробити більше грошей, але в той же час люди змушені витрачатись на транспорт, питну воду, садовину, городину тощо. Важливим для мешканців міста є одяг, взуття, наявність комп’ютера тощо.

    Врешті-решт, багато людей, які проживають у містах не мають можливості навіть влітку постійно купувати собі садовину.

    Для когось це дорого, а в інших просто не вистачає часу ходити на ринок і вибирати там широкий асортимент фруктів.

    Від нестачі садовини і городини найбільше страждають пенсіонери. Стареньких бабусь можна дуже часто побачити в супермаркетах, які схилившись над ящиками з підгнилими яблуками і давленим виноградом, вишукують собі щось придатне для вживання за зниженими цінами.

    Так у самому супермаркеті «Таврія-В»,що знаходиться біля станції метро Проспект Гагаріна, пенсіонерки вичікували давлених помідорів зранку до вечора і приходили за ними по кілька разів на день. Дехто з них часто скаржився на те, що вони не додивившись купили зовсім зіпсований товар, який довелося викинути. Але це їх не зупиняло.

    https://www.youtube.com/watch?v=GFWvhWpZn90

    Неодноразово доводилося бачити, як пенсіонерки самостійно перебирали вітрини і прохали продавців знизити ціну хоч на кілька огірків чи помідорів. Як правило, їх виганяли геть за допомогою охоронців супермаркету.

    Деякі відвідувачки починали псувати товар, що лежав на вітринах і годинами чекали, доки продавець помітить його і покладе у ящик зі зниженою ціною.

    Одного разу, у вищезгаданому супермаркеті, вивезли у торговий зал кілька десятків кілограмів битих, загравших всередині кавунів. Продавались вони за ціною 25 копійок за кілограм доволі непогано. Лише потім мало хто з покупців порадів від такої якості.

    Якщо ж уважно придивитись, то уцінені фрукти і овочі продаються в багатьох торгових точках міста.

    У селі все зовсім інакше. Яблука, груші, сливи ростуть поряд . За ними не треба нікуди ходити і купувати їх. У більшості випадків вони є екологічно чистими. Людина влітку сповна запасає свій організм вітамінами.

    Пенсіонери хочуть мешкати в містах і пояснюють свій вибір недалеким розташуванням лікувальних закладів. Але в той же час, вони забувають про те, що  в селі їхнє здоров’я може бути деякий час набагато кращим без медичної допомоги і ліків.

    Крім садовини і городини міським мешканцям доводиться купувати молочні продукти. Більшість людей вибирає їх у супермаркетах, магазинах, кіосках тощо. Адже їхати зранку на базар і вишукувати собі продавця з домашнім молоком встигають далеко не всі. Та й ціна там може бути зависокою.

    Які домішки містить фасоване молоко можна лише здогадуватись. У селян його скуповують за безцінь (1 – 1,5 гривні за 1 літр) і вони далеко не завжди дбають про його якість.

    Так одна жіночка, що мешкає в Полтавській області Тетяна Мартиненко і розказала односільчанам про те, яке молоко можна здавати на молоковоз.

    Аби було більше молока, пані Тетяна доливає туди воду, потім вкидає соду і сіль, аби прилади не показували його низьку якість.

    А ще, жіночка зізналась у тому, що ненавидить міське населення, за те, що вони не працюють на землі, біля худоби і живуть краще за неї (Тетяни Мартиненко). Аби помститися за це всім міським мешканцям, вона могла додавати до молока пральний порошок.

    Одного разу, вийшовши на дорогу, туди, де стоять люди і чекають молоковоза, кореспондент «Справжньої варти» вирішила придбати одну банку молока. На таку пропозицію жодна із 42 людей не відгукнулась. Усі наполегливо відмовлялись продати саме те молоко, яке принесли здавати. Вони пропонували прийти до них додому і отримати якісний продукт.

    Якщо розглядати, наприклад, домашні яйця, то в їх жовтках містяться амінокислоти групи омега. Такі речовини є дуже корисними для легенів, печінки і всього організму в цілому.

    Якщо ж птиця не споживає свіжу траву вдосталь, то амінокислоти групи омега в неї просто не синтезуються. Таким чином, яйця з птахофабрик суттєво втрачають свою корисність.

    Амінокислоти групи омега містяться лише в жовтках домашніх яєць та деяких видах морської риби. Звісно, що легше хоча б один раз на місяць купувати домашні яйця.

    Цей перелік можна продовжувати. Але володіння такою інформацією мало кого змусить повернутися жити в село. Там теж багато різних проблем, та й працювати фізично важко. Змінити свою адресу наважуються лише деякі пенсіонери. Як не дивно, у більшості випадків, вони не шкодують про такий вибір і жити в селі їм легше.

    Щодо молоді, то тут держава повинна вести розумну політику. Адже там потрібні люди, які б могли працювати в аграрному секторі і забезпечувати якісними продуктами харчування себе і міське населення.   

    Источник: https://varta.kharkov.ua/news/city/1074599

    Розбираємося як правильно: Zaporizhzhia чи Zaporozhye?

    Приїхали до Запоріжжя на екскурсії та зробили дуже багато фото? Звичайно ж, слід поділитися ними із друзями в Insagram. А ще неодмінно треба поставити хештеги, щоб всі знали, що це за краса на фото. Стривайте, а який буде правильним: Zaporozhye, Zaporizhzhya, чи може Zaporizhzhia?

    Транслітерація особистих назв з українського алфавіту латиницею – справа складна. Згадайте, скільки плутанини часом трапляється з офіційними документами через неправильне написання імені чи прізвища. Що ж вже говорити про звичайне вживання слів в Інтернеті!

    Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

    А що скаже закон?

    Так, ви не помиляєтесь, правильність написання назви міста побічно врегульована на рівні законодавства! 2010-го року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею». В документі наведені правила, які допоможуть правильно написати будь-яку особисту назву чи персональні дані особи.

    Тож, якщо трошки погратися з літерами, вийде єдиний правильний варіант – Zaporizhzhia.

    Невже це обов’язково?

    Запорізька міська рада затвердила офіційну назву міста латиницею лише 28 серпня 2017 року. З цього моменту офіційний варіант транслітерації міста «Zaporizhzhia» зобов’язані використовувати всі органи місцевої влади, а також підприємства, організації, готелі Запоріжжя незалежно від їх форми власності.

    До речі, пересічні українці геть не розбираються у правильності написання рідного міста. Або міста, яке вони відвідали як туристи.

    Про це можуть свідчити ті самі хештеги в Insagram: варіантом «#Zaporozhye» супроводжується трохи більше 11 тис. публікацій. А от хештег «#Zaporozhye» більш популярний серед користувачів – він зустрічається аж на 280 тис.

    фото! Як не дивно, помилковий варіант «#Zaporizhzhya» також поширений – 58 тис. обрали саме його.

    Чому це так важливо?

    Очевидно, що грамотність прикрашає людини, і правильність написання назви Запоріжжя – теж частина культури. До того ж, наша держава на міжнародному рівні наполягає на транслітерації назв міст саме з української, а не російської мови.

    Найгучніші суперечки з цього приводу точилися через столицю: іноземні ЗМІ довго не могли зрозуміти, чому вони мають використовувати «Kyiv» замість «Kiev».

    Одні говорили, що вони так звикли, інші – що в їх мові немає відповідних звуків для української літери «ї». Однак, зрештою, варіант «Kyiv» стає все популярнішим і не викликає додаткових запитань.

    Сподіваємося, те саме буде із нашим рідним містом Zaporizhzhia.

    Источник: http://www.vsemisto.info/study/15198-rozbiramosya-yak-pravilno-zaporizhzhia-chi-zaporozhye

    Як правильно Мукачево чи Мукачеве

    Панорама Мукачевого. Вигляд із Замкової гори

    Минуло 4 місяці відтоді, як Мукачівська міськрада підтримала перейменування міста: з «Мукачеве» на «Мукачево», і ось, 21 вересня, у Верховній Раді зареєстрували проект постанови про перейменування.

    ІА Дивись.info пропонує згадати, через які перипетії пройшла кампанія з перейменування відомого міста у Закарпатській області.

    Зробимо невеличкий екскурс в історію. Місто засноване 896 року, а назва походить від угорського слова «munkаs», що значить працьовитий або працівник.

    1945-1946 роках назва міста над Латорицею писалася як Мукачів. У 1947 році Рада Міністрів УРСР видала довідник «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ», в якому з’явилася нова форма написання назви міста Мукачеве.

    А 2005 року, ця проблема з неправильною вимовою міста мала б виникати частіше, адже був прийнятий Закон України «Про географічні назви», який передбачає встановлення назв географічних об’єктів України, їх унормування, облік, реєстрацію, використання та збереження.

    Назви географічних об’єктів України як складова частина історичної і культурної спадщини Українського народу – громадян України всіх національностей охороняються державою (ст. 10 цього Закону).

    Тому назва міста Мукачево є частиною цієї спадщини і повинна охоронятися державою Україна, йдеться в законопроекті.

    Натомість, на початку 2016 року проблема з назвою міста набула бюрократичного контексту, адже у місті вийшли на фініш затвердження генерального плану міста, де також усюди фігурує назва Мукачево, а не Мукачеве. Крім того, міграційна служба почала видавати нові ID-картки, в яких якраз фігурувала назва «Мукачеве», запрограмована у базі даних.

    Тож, у березні цього року міська влада спільно з громадськістю вирішила розставити всі крапки над «і» щодо єдиної офіційної назви Мукачева.

    Адже віднедавна, всі територіальні органи управління юстиції, Державної міграційної служби, інші органи виконавчої влади прив’язали до використання Класифікатору об’єктів адміністративно-територіального устрою України, де місто «Мукачево», прописано як «Мукачеве».

    У зв’язку з цим, у місті виник ажіотаж, адже мукачівці вже давно звикли, і це історично підтверджується, називати своє місто саме Мукачево.

    На цю тему у своєму блозі на BBC Україна включився доктор філологічних наук професор Олександр Пономарів.

    За його словами, у сучасній українській літературній мові назва міста – Мукачеве.

    «Назви типу Дебальцеве, Синельникове, Мукачеве ми тепер сприймаємо не як прикметники, а як іменники другої відміни середнього роду з основою на твердий приголосний. То й відмінювати їх потрібно не як прикметники – Мукачевого, Синельникового, – а як іменники – Дебальцева, Синельникова, Мукачева, у Дебальцеві, у Синельникові, у Мукачеві і т.д.», – написав він.

    Тому у місті провели громадські слухання, на яких було винесення рекомендацій до затвердження Мукачівською міськрадою щодо перейменування міста на «Мукачево», включаючи і зміни до Класифікатору об’єктів адміністративно-територіального устрою України.

    Тому перший крок у перейменуванні міста Мукачеве у Мукачево відбувся 31 березня коли міська рада прийняла одноосібне рішення.

    «У зв’язку з існуючими розбіжностями між офіційною назвою міста та обліком на місцевому рівні, враховуючи протокол громадських слухань від 11.03.

    2016 року, враховуючи правову позицію Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування щодо вирішення питань найменування і перейменування населених пунктів, міські депутати на черговій сесії першим питанням прийняли рішення про перейменування міста Мукачеве Закарпатської області на Мукачево», – йдеться в ухвалі.

    Наступним кроком цієї кампанії була підтримка з боку обласної ради. 14 червня на засіданні Закарпатської обласної ради 49 депутатів проголосували за рішення перейменувати Мукачеве на Мукачево. Тепер ж залишилось остаточне рішення з Верховною радою

    І ось вона фінішна пряма, 21 вересня, Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування за дорученням Голови Верховної Ради України А. Парубія на своєму засіданні розглянув подання Закарпатської обласної ради щодо перейменування міста Мукачеве Закарпатської області на місто Мукачево.

    Інститут української мови НАН України вважає допустимим перейменування міста Мукачеве на Мукачево з огляду на історичну традицію утворення назв закарпатських поселень із закінченням -о та присвійним суфіксом -ов-/-ев-, що простежується в назвах низки інших населених пунктів (Завидово, Мужієво, Чинадійово).

    За результатами розгляду питання Комітет ухвалив висновок рекомендувати Верховній Раді України, згідно із пунктом 29 частини першої статті 85 Конституції України, перейменувати місто Мукачеве Закарпатської області на місто Мукачево, прийнявши за основу та в цілому відповідний проект Постанови.

    Цікавий факт, що публічного розголосу в Україні ця розбіжність набула під час висвітлення стрілянини в Мукачеві 11 липня, коли столичні ЗМІ використовували назву «Мукачеве», а відтак відміняли «Мукачевого», «Мукачевому».

    Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

    Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

    Источник: https://dyvys.info/2016/09/30/yak-pravylno-mukachevo-chy/

    Український правопис

    § 30.Прислівники

    1. Разом пишуться:

    а)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, невтямки́, негара́зд, ота́к, ота́м, оту́т, пі́дтюпцем, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі, якнайкра́ще.

    Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників.

    Такі сполучення пишуться окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім), за бага́то, на бага́то (пор.

    : забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приї́хав, ста́ло набага́то ле́гше й зал на бага́то місць), на добра́ніч, на ура́.

    б)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: бе́звісти, безпереста́нку, вбік, вве́чері, ввіч, вво́лю, вго́лос, вгорі́, вго́ру, вдень, взи́мку, взнаки́, відра́зу, вкрай, вку́пі, влад, влі́тку, внизу́, вночі́, восени́, впа́м’ятку, впень, впере́д, впере́між, впере́міш, вплав, вплач, впо́перек, впо́ру, враз, вра́нці, вре́шті, врі́вень, врі́вні, вро́зкид, вро́зліт, вро́зсип, вро́зтіч, вряд, всере́дині, вслід, всмак, вщерть, дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запанібра́та, запі́вніч, за́раз, заразо́м, за́світла, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зду́ру, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зра́ння, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, наза́хват, наздога́д, назу́стріч, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, наперебі́й, напере́ваги, напере́д, наперекі́р, наперері́з, напівдоро́зі, напідпи́тку, напока́з, наполови́ну, напо́хваті, напоча́тку, напри́клад, напро́весні, напроло́м, напропа́ле, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наро́зхват, наси́лу, на́скоком, наспі́д, на́спіх, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, опі́вдні, опі́вночі, о́пліч, підря́д, по́біч, поблизу́, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку, убі́к, убрі́д, уве́чері, уві́ч, уго́лос, угорі́, уго́ру, уде́нь, узи́мку, узнаки́, укра́й, уку́пі, ула́д, улі́тку, уни́з, унизу́, уночі́, упе́нь, упере́д, упла́в, упла́ч, упо́перек, упо́ру, ура́нці, уре́шті, урі́вень, урі́вні, уро́зкид, уро́зліт, уро́зсип, уро́зтіч, уря́д, усере́дині, услі́д, усма́к, уши́р.

    в)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́рі́вні, на́різно, нашвидку́, пома́лу, помале́ньку, потихе́ньку, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну.

    г)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдво́є, втро́є, вче́тверо й под.; впе́рше, вдру́ге, втре́тє й под.; на́дво́є, на́тро́є, наче́тверо й под.; удво́х, утрьо́х, учотирьо́х і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спе́ршу.

    д)Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию́, втім, наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але: до чо́го, за ві́що, за що та ін. в ролі додатків.

    е)Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдо́світа, вподо́вж, завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскі́с, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, поза́торік, попідти́нню, спідло́ба.

    є)Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з.

    ж)Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деі́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше й т. д., щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни (але: дарма́ що, по́ки що, ті́льки що, хіба́ що, чи що); якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдо́вше й под.

    Увага. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Пор.:

    Він повернув убік і Ударив у бік.
    Спочатку це не було ясно і Зпочатку розмови вони зрозуміли вашу думку.
    Прочитай віри напам’ять і Напам’ять він подарував мені книжку.


    Всередині щось дуже заболіло і Це правило шукай у середині розділу.
    Хлопці домовилися йти всі вкупі до міста і Укупі піску гралися діти.
    Зауважую вам востаннє і Вони постукали в останнє вікно.


    Ми чуємо це вперше й Зайдемо в перше село.
    Втім, я не заперечую й Утім спектаклі виступав і я.


    У нас чимало досягнень і Чимало вам допомагали?
    Нащо було починати справу? і Нащо ви натякаєте?
    Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я.
    Якось уже воно буде і Якось і Марко на поріг.

    2. Окремо пишуться:

    а)Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до сих пі́р, до смаку́, до сме́рті, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дості, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дча́й, на відмі́нно, на віку́, на га́му́з, на го́лову, на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по можли́вості, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, че́рез си́лу, як слі́д, як тре́ба.

    б)Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су.

    в)Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом і т. ін.

    г)Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му.

    д)Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.

    3. Через дефіс пишуться:

    а)Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або -(к)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-і́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.

    Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по: по-соціалдемократи́чному.

    б)Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє й т. д.

    в)Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли, бу́дь-куди, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли, коли́-будь, коли-не́будь, куди́-будь, куди-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь.

    г)Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде, десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.

    д)Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, дале́ко-дале́ко, де-не-де́, коли́-не-коли́, ле́две-ле́две, ось-о́сь, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к.

    Источник: http://pravopys.net/sections/30/

    Ссылка на основную публикацию