Елемента чи елементу як правильно?

§7. Хімічні елементи

Від стародавніх мислителів у хімію перейшло крім слова «атом» слово «елемент», що означає – «складова частина». Філософи стародавньої Греції вважали, що всі речовини побудовані з чотирьох елементів, взятих у різних пропорціях. Це – земля, повітря, вогонь і вода.

У XVII столітті англійський вчений Роберт Бойль спростував вчення про чотири елементи. У давні часи люди були знайомі з 11 хімічними елементами. Починаючи з XVIIІ століття кількість відомих елементів швидко зростає. Нині їх відомо 112.

Упродовж 1998-2000 років вчені добули елементи з порядковими номерами 114, 116, 118.

У природі існують різні атоми або хімічні елементи, які відрізняються між собою зарядом ядра, атомною масою, здатністю сполучатися з іншими атомами та інше. Заряд ядра визначається числом протонів, що міститься в ньому. Для хімічної класифікації атомів важливий саме заряд ядра.

Вид атомів із певним зарядом ядра називають хімічним елементом.

Цікаво відзначити, що поза Землею у межах, досяжних для спостереження, не виявлено інших елементів. Елементи, які містяться в метеоритах, що падають на землю ідентичні із земними.

Під назвою «хімічний елемент» слід розуміти певний вид атомів, незалежно від того, вільні вони чи сполучені в молекулах. Наприклад, назва «елемент Оксиген» відноситься як до окремого атома Оксигену, так і атома Оксигену, який входить до складу молекули води Н2О.

Коли йдеться про склад будь-яких речовин, слід пам’ятати, що до складу цих сполук входять атоми певного виду або хімічні елементи.

Отже, про Гідроген, який входить до складу молекули водню (Н2), до складу кислоти (HCl), води (Н2О), метану (СН4) можна говорити як про хімічний елемент.

Назви хімічних елементів

Кожний хімічний елемент має свою назву і позначення.

Загального правила, за яким давали назви різним елементам не існує. Назви деяких елементів пов’язані з фізичними властивостями речовин, утворених цими елементами, або з історією відкриття. Наприклад, назва «Аргентум» походить від санскритського «аргента», що означає «світлий», «білий».

Елемент Гелій уперше виявили на Сонці і дали йому назву від латинського «геліос» – «сонце». Назви іншим елементам дані на честь відомих учених (Менделєєвій – на честь Д. І. Менделєєва), країн (Рутеній – на честь Росії) та інше. Походження назв деяких елементів невідоме.

Загальноприйнятою назвою елементів для всіх країн є їхня латинська назва.

Крім латинської назви у кожній країні існує назва елемента своєю мовою. Сучасні українські назви походять від відповідних латинських та грецьких назв елементів. За правилом українського правопису назви елементів є власними назвами і їх пишуть з великої літери.

Символи хімічних елементів

Й. Я. Берцеліус

З різноманітних комбінацій хімічних елементів складається понад двадцять мільйонів відомих нині речовин. Оскільки для запису складу речовин користуватися повною назвою хімічних елементів незручно, почали користуватися їх скороченими позначеннями – символами.

Кожен хімічний елемент крім назви має свій символ. В усіх країнах використовують однакові символи елементів. Спочатку елементи зображали кружальцями різного типу. Кожен учений прагнув вигадати свої позначення і хіміки важко розуміли один одного. За пропозицією шведського хіміка Й. Я.

Берцеліуса, хімічний символ позначають однією або двома літерами його латинської назви. Так для позначення Оксигену він вибрав символ «О» – першу літеру слова «Oxygenium», для Гідрогену – «Н» (від «Hydrogenium»), для Натрію – «Na» (від «Natrium») і так далі.

Коли назви кількох елементів розпочинаються з однакової літери, то один з них починають першою, а інші – першою та однією з наступних літер в латинській назві. Так, латинські назви елементів Сульфур (Sulfur), Силіцій (Silicim), Станум (Stanum) розпочинаються з літери «S».

І щоб не плутати ці елементи їх позначають відповідно: S, Si, Sn. Такою символікою користуються з 1814 року.

Хімічний символ – це одна або дві букви з латинської назви хімічного елемента.

Вимова символів елементів не підпорядковується єдиному правилу. Деякі символи, як от H, O, C, P, S, N, читаються як відповідні літери латинського алфавіту, а інші, як хімічні назви елементів чи речовин. Наприклад Al – «алюміній», Na – «натрій».

Познайомимося докладніше з найважливішими хімічними символами. Хімічні символи (знаки), їх вимову, назву та відносні атомні маси найбільш поширених елементів подано в таблиці №2.

Таблиця 2. Назви і символи хімічних елементів

Назва елемента Символ елемента Вимова символа Ar (набл.)
Алюміній Al Алюміній 27
Аргентум Ag Аргентум 107
Барій Ba Барій 137
Бром Br Бром 80
Гідроген H Аш 1
Йод I Йод 127
Карбон C Це 12
Нітроген N Ен 14
Оксиген O О 16
Флуор F Флуор 19
Натрій Na Натрій 23
Магній Mg Магній 24
Фосфор P Пе 31
Силіцій Si Силіцій 28
Сульфур S Ес 32
Хлор Cl Хлор 35,5
Калій K Калій 39
Кальцій Ca Кальцій 40
Ферум Fe Ферум 56
Купрум Cu Купрум 64
Цинк Zn Цинк 65
Станум Sn Станум 119
Плюмбум Pb Плюмбум 207
Меркурій Hg Меркурій 201
Аурум Au Аурум 197

Якщо ви побачите у підручнику символ елемента, який не внесено до цієї таблиці, відкрийте періодичну таблицю Д. І. Менделєєва, знайдіть елемент і прочитайте його назву. Символи і назви відомих нині хімічних елементів разом з іншою інформацією про них містяться у періодичній системі хімічних елементів Д. І. Мендєлєєва.

Що означає хімічний символ?

Хімічний символ означає елемент, один його атом, відносну атомну масу (Ar), просту речовину атомної будови.

Наприклад:
Хімічний символ – Fe
Назва елемента – Ферум
Чисто атомів – один атом Феруму
Відносна атомна маса – Ar(Fe) = 56
Проста речовина – залізо.

Якщо потрібно показати не один, а кілька атомів, що не зв’язані між собою, то перед хімічним знаком пишуть відповідну цифру, яку називають коефіцієнтом.

Наприклад: 3S – три атома Сульфуру, 5Н – п’ять атомів Гідрогену, 7Fe – сім атомів Феруму.

За допомогою символів записують склад речовин так само, як з літер азбуки складають слова.

Поширення хімічних елементів у природі

У природі знайдено приблизно 90 елементів. Хімічні елементи на Землі та в різних об’єктах Всесвіту поширені не однаковою мірою. Деякі з них рідкісні, інших – більше. Порівняємо співвідношення хімічних елементів на Землі, у Всесвіті, морській воді та в повітрі.

Як видно з малюнку, найпоширенішим елементом на Землі є Оксиген. Він входить до складу води, кисню, вуглекислого газу і багатьох мінералів. Силіцій посідає друге місце і входить до складу піску, глини та різних мінералів. Третє місце посідає Алюміній. У Всесвіті найпоширенішими є Гідроген і Гелій, у повітрі – Нітроген і Оксиген, у морській воді – Оксиген і Гідроген.

Хімічні елементи входять до складу як неорганічних, так і органічних сполук, з яких складаються усі живі організми. Найважливішими з них є такі елементи, як Оксиген, Гідроген, Карбон, Нітроген, Хлор, Сульфур, Фосфор. У невеликій кількості входять до складу організмів також Ферум, Кальцій, Купрум, Магній, Цинк, Натрій, Кальцій, Калій тощо.

Підсумок

  • «Хімічний елемент» – це певний вид атомів, що має однаковий заряд ядра.
  • «Хімічний символ» – це скорочена латинська назва елемента.
  • Хімічний символ використовується для позначення хімічних елементів у формулах та рівняннях.
  • Хімічний символ означає хімічний елемент, один атом, назву елемента, відносну атомну масу.

?

  1. Що називають «атомом»?
  2. Що називають «хімічним елементом»?
  3. Що таке символ?
  4. Хто з учених запропонував сучасні символи хімічних елементів?
  5. Які елементи найбільш поширені на Землі?

Допитливим

Символи елементів

Алхіміки вважали, що в природі існує сім металів, за кількістю відомих на той час планет, тому метали мали назви планет. Їх позначення зображені в таблиці № 3.

Таблиця 3. Алхімічні символи елементів

Назва металу Алхімічний символ Планета
Золото Сонце
Срібло Місяць
Залізо Марс
Ртуть Меркурій
Олово Юпітер
Мідь Венера
Свинець Сатурн

Це було умовне зображення, яке не характеризувало хімічний елемент, що утворював кожну з цих простих речовин. Пізніше французькі вчені ввели позначення хімічних елементів у вигляді дуг, рисок і кружків, у які поміщали перші літери французької назви елемента: “∕” – “N”, “⊃” – H, “–” –  “O”, “∪“– “S”, “©” – “Cu”.

Назви елементів

Деякі хімічні елементи отримали свою назву від назв:

  • частин світу (Європій, Америцій);
  • країн та регіонів (Скандій (Скандинавія), Тулій (латинська назва Скандинавії – Туле), Галій (Галлія – латинська назва Франції), Германій (Німеччина), Рутеній (Рутенія – латинська назва Русі), Полоній (латинська назва Польщі), Францій (Франція), Каліфорній (штат у США);
  • міст (Магній (м. Магнізія у стародавній Греції), Гольмій (Гольмія – давня назва Стокгольма), Лютецій (Лютеція – латинська назва Парижа), Гафній (Гафнія – давня назва Копенгагена), Берклій (науковий центр Берклі у Каліфорнії).

Назви елементів, пов’язані із:

  • характерними лініями у спектрах їхніх атомів (Рубідій – темно-червоний, Цезій – блакитний, Індій – темно-синій, Талій – ніжно-зелений);
  • кольором, твердістю, запахом та іншими властивостями простих речовин і хімічних сполук (Сульфур – від латинського – «світло-жовтий», Хлор – від грецького «хлорос» – «жовто-зелений», Бром – від грецького «бромос» – «сморідний»). Назва «Станум» походить від санскритського «стан», що означає «твердий», або походять від назв утворених ними речовин («Гідроген» – від грецьких слів «гідро» – «вода» та «генос» – «рід, народження», тобто «той, що народжує воду»; «Оксиген» – від грецьких «оксис» – «кислий» та «генос», тобто «той, що народжує кислоту»).
  • астрономією і міфологією (Селен – від грецького «Селене» – «Місяць», Уран – від назви планети Уран (у давньогрецькій міфології Уран – бог неба).

Відкриття елементів

До XIII століття було відомо лише 13 хімічних елементів. У XVIII столітті їх було відомо вже 30. Через 50 років додалося ще 28. Тепер відомо 112 хімічних елементів.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Максимум хімічних елементів відкрили учені Швеції – 23. У цій країні у XVIII столітті була добре розвинена металургійна промисловість, а це вимагало пошуків нових покладів руд. Одночасно (а часто і незалежно) виявляли нові мінерали, в яких відкривали невідомі раніше елементи. Крім того, хіміко-аналітичний спосіб дослідження перебував у Швеції на високому рівні.

Друге місце займає Англія – 20 елементів, третє – Франція – 15 елементів, четверте місце – Німеччина – 10 елементів. Три елементи відкрили в Австрії, два – у Данії, один елемент (Рутеній) був відкритий у Росії у 1844 році.

Глен Сиборг (Glen Theodore Seaborg)

Найбільшу кількість елементів (9) відкрив видатний американський учений Г. Сиборг разом зі своїми колегами.

Спочатку люди ознайомились із самородним золотом і сріблом та сіркою в мінералах. Залізо вперше побачили в метеоритах і тільки значно пізніше навчилися добувати його з руд, що дало початок ері заліза. Алхіміки відкрили п’ять елементів – Арсен, Бісмут, Фосфор, Цинк, Стибій.

Сучасні українські назви елементів походять від відповідних грецьких та латинських назв, що, у свою чергу, могли бути запозичені в інших народів.

Вплив елементів на організм

Для нормального функціонування людського організму необхідні більшість хімічних елементів. При їх недостачі як і при надлишку порушуються процеси життєдіяльності, можуть виникати різні захворювання.

Вчені вважають, що при нестачі Кальцію в організмі виникає близько 140 різних захворювань.

При недостатній кількості Купруму або Магнію, може виникнути рання сивина, Стануму – облисіння, Цинку – послаблення відчуття смаку й запаху, Селену – онкологічні хвороби, Силіцію – вірусні захворювання, Сульфуру – передчасне старіння організму.

Источник: http://www.chemistry.in.ua/grade-7/chemical-elements

Поняття множини та її елементу, їхні позначення. Загальноприйняті позначення основних числових множин. Способи задання множин

1. Якщо у повсякденному житті термін „множина” пов’язується, як правило, з великою кількістю предметів, то в математиці цим поняттям позначають різні множини незалежно від кількості елементів в них. Які ж множини розглядають в математиці? – ті, які містять один, два, три, тощо елементів, або навіть жодного елемента.

У практичній діяльності термін «множина» має ряд синонімів: сукупність, колекція, клас, група, ансамбль. Хоча і в математиці існують синоніми для поняття «множина» (множина значень змінної – область визначення; множина двох рівнянь – система рівнянь тощо), але для математики важливо, щоб всі поняття трактувалися всіма однозначно.

Саме тому виникає запитання «А що ж таке множина з точки зору математики?». Це поняття є одним із основних понять математики, але його означення не існує. Таким чином, поняття «множина» є, з одного боку, одним з основних понять математики, а з другого – неозначуваним, первісним.

Сутність змісту цього поняття розкривається шляхом опису з допомогою конкретних прикладів. Отже, «множина» — це сукупність об’єктів певної природи, які можуть мати або не мати якусь спільну властивість. Поняття множини є основним поняттям спеціальної галузі математики — теорії множин.

Теорія множин, як галузь математики, виникла в середині ХІХ століття. Її засновником вважають німецького математика Г.Кантора (1845-1918 рр.).

Множини прийнято позначати великими буквами латинського алфавіту: А, В, С,… Об’єкти, з яких складається множина, називають елементами множини. Їх прийнято позначати малими буквами латинського алфавіту: а, в, с, …, х, у або цими ж буквами з індексами.

Якщо елемент а належить деякій множині М, то це позначають так: аÎМ, а якщо елемент в не належить множині А, то це позначають так: вÏА.

Якщо деякі елементи належать множині А, то їх записують у фігурних дужках так: А={а, в, с, d}; В={в1, в2, в3, в4, в5}.

Поняття множини широко використовують при вивченні різноманітних галузей математики. Деякі множини в математиці мають усталені, загальноприйняті позначення. Як відомо, множини можуть складатися із елементів будь-якої природи, зокрема із чисел. Такі множини прийнято називати числовими.

Для деяких числових множин введені спеціальні позначення: множину натуральних чисел прийнято позначати буквою N={1, 2, 3, …, n, …}; множину цілих чисел позначають так: Z={0, ±1, ±2, ±3, … ±n, …}; множину раціональних чисел, яка складається із цілих чисел та додатних і від’ємних дробів прийнято позначати буквою Q; множину дійсних чисел, яка складається із множини раціональних та ірраціональних чисел позначають буквою R.

Задати множину означає: схарактеризувати її елементи так, щоб відносно кожного елемента можна було відразу встановити, належить він цій множині чи ні.

Коли ж множина вважається заданою? – коли відносно будь-якого її елементу ми можемо твердити чи належить він множині чи ні. Як можна задати множину? – назвавши всі її елементи, тобто переліком.

Задати множину переліком означає назвати чи записати всі її елементи, наприклад: М={1,2,3,4,5}. Що для цього слід зробити? – у фігурних дужках написати всі елементи множини, наприклад: А={а, в, с, d}, С={1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0}.

Чи завжди зручний розглянутий спосіб задання множин? Коли він зручний, а коли не зручний? – коли множина має малу кількість елементів; коли множина має велику кількість елементів.

Множини також можна задавати за допомогою характеристичної властивості, наприклад: А={х/хÎR і х>0}. Задати множину описом або за допомогою характеристичної властивості означає вказати характеристичну властивість всіх елементів множини, наприклад: множину натуральних чисел, які менші числа 6, описом задають так: М={х¤хÎNÙх

Источник: https://studopedya.ru/2-10472.html

Розклад визначника за елементами рядка або стовпця

При знаходженні визначників другого, третього порядку можна користуватися стандартними формулами (різниця добутку діагональних елементів, правило трикутника).

Однак для обчислення визначника четвертого, п'ятого порядку та старших набагато швидше розкласти їх за елементами рядка чи стовпця, що містить найбільше нулів та звести до обрахунку декількох визначників на одиницю меншого порядку.

Якщо нульових елементів немає, то їх можна утворити за допомогою елементарних перетворень над визначниками.
Схеми знаків при мінорах для детермінантів 3-го – 5-го порядку наведено нижче.

Їх не важко запам'ятати, якщо знати наступні правила:
1. Доповнення до елементів головної діагоналі йдуть зі знаком «+», а на паралельних діагоналях чергуються «-», «+», «-», …
2.

Доповнення до елементів непарних стовпців та рядків починаються зі знаку «+», а далі чергуються «-», «+», для парних починаються зі знаку «-», а далі почергово змінюються «+», «-»,…

Другим правилом користується більшість студентів, оскільки воно прив'язане до стовпця чи рядка за яким здійснюється розклад визначника.

Перейдемо до розгляду прикладів розкладу детермінантів та вивчення особливостей цього методу.

Приклад 1. Розкласти визначник третього порядку за елементами першого рядка та другого стовпця

Розв'язання. Проводимо розклад за елементами першого рядка

Подібним чином виконуємо обчислення розкладу за елементами другого стовпця

Обидва значення однакові, а значить розрахунки проведені правильно. Якщо у Вас вийде, що визначники отримані розкладом по рядку і стовпцю не співпадають – значить десь допущена помилка і потрібно перерахувати або знайти її.

Приклад 2. Знайти визначник четвертого порядку методом розкладу

Розв'язання. Розкладемо визначник матриці за елементами третього рядка (виділений червоним), та як в ньому найбільше нульових елементів.
Визначники, що входять в розклад знаходимо за правилом трикутників

Знайдені значення підставляємо та сумуємо

На цьому прикладі метод розкладу показав свою ефективність та простоту. Стандартні правила виявилися б надто громіздкими в обчисленнях.

Приклад 3. Знайти визначник п'ятого порядку методом розкладу

Розв'язання. Як і впопередньому завданні, шукаємо рядок чи стовпець, що містить максимальну кількість нульових елементів. Проводимо розпис визначника
Отриманий визначник розкладемо за четвертим рядком

та обчислюємо його складовіПідставляємо в вихідний детермінант та спрощуємо
Метод розкладу визначника за елементами рядків чи стовпців є найшвидшим при обчисленні визначників великих розмірів.

Замість громіздких та складних обчислень, в яких висока вірогідність допустити помилку, відшукання визначника зводиться до великої кількості простих операцій, які під силу кожному.

Вас може зацікавити:

Источник: http://yukhym.com/uk/matritsi-ta-viznachniki/rozklad-viznachnika-za-elementami-ryadka-abo-stovptsya.html

Обємні літери як елемент зовнішньої реклами

Луцк

Об'ємні літери — один з найбільш універсальних видів зовнішньої реклами в Україні. Виготовлятися об'ємні літери можуть на основі будь-якої рекламної конструкції як додатковий елемент.

Об'ємні літери можуть нести основну інформаційну нагрузку, а також бути окремою рекламною конструкцією, починаючи від просто напису на фасаді чи склі, закінчуючи великою наддаховою установкою будь-яких розмірів завдяки величавому вибору матеріалів для реклами та будівництва.

Об'ємні літери, які використовуються як фасадна вивіска чи рекламне оголошення, вже издавна стали та признаними серед рекламодавців.

Нескладність у виготовленні об'ємних літер, відносно невисока порівняно з іншими видами зовнішньої реклами вартість об'ємних літер, а також можливість використання в комбінаціях з іншими рекламними засобами – все це робить об'ємні літери найбільш популярним інструментом реклами на сучасному ринку.

Найбільш поширений варіант такої реклами – використання об'ємних літер з внутрішньою неоновою чи світлодіодною підсвіткою для позначення назви компанії або магазину. Однак, в залежності від конкретних побажань замовника, об'ємні літери можна використовувати для створення візуальних привабливих рекламних образів магазину, готелю, торгової точки, бізнес-центра.

Спеціалісти компанії «Дизайн-Центр» можуть використати при розробці дизайну та виготовленні об'ємних світлових літер фірмовий шрифт та кольори емблеми Вашої компанії, що позволить індивідуалізувати стиль рекламної вивіски. Крім того, ми створюємо комбіновані об'єкти, наприклад, об'ємні літери в поєднанні з постером чи лайтбоксом, а також з використанням світлових спец ефектів.

Найбільш дієвим та бездоганним з точки зору маркетингу ходом є створення з декількох об'ємних літер абревіатури або логотипу Вашої компанії – такий способ позитивно складеться на впізнаваності бренда.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Наші контакти:

«Дизайн-центр», ТзОВм. Луцьк, вул. Кривий Вал, 34/306тел.: (0332) 28 28 48

050 2891490

м. Житомир, пл. Польова, 10тел.: (0412) 55-28-24

050 3782521

e-mail:design@itt.net.ua

Компьютерная программка портала «Укрбизнес» «Пакеты рекламы в интернете» удачно прошла функцию регистрации как объект авторского права. С этого момента исключительное право на изобретение принадлежит его разработчикам, и охраняется Законом. Свидетельство о регистрации

Продукция компании «ДАХ-ПРОФІЛЬ»: надежная крыша по приемлемой цене

Компания «ДАХ-ПРОФІЛЬ» представляет собой мощное, современное производственное предприятие, специализация которого – металлопрофиль и металлочерепица. Продукцию компании с успехом используют в кровельных работах жилых и промышленных помещений.

Сомневаетесь, приобрести ли рейлинги? Мы убедим вас в их необходимости…

У водителей не раз появлялся вопрос: куда вместить собственный багаж? С этим нередко сталкиваются любители горнолыжного спорта, ведь снаряжение не влезает в багажник, ну и сами лыжи неловко перевозить в салоне. Выходом из таковой ситуации будет покупка рейлингов

Источник: https://msd.com.ua/lutsk/obyemni-literi-yak-element-zovnishnoji-reklami/

p-Елементи


До p-елементів періодичної системи належать елементи з валентним p-підрівнем. Ці елементи розташовані у III, IV, V, VI, VII, VIII групах, головних підгрупах періодичної системи Д.І.Менделєєва. В періоді орбітальні радіуси атомів зі збільшенням атомного номеру зменшуються, а енергія іонізації в цілому зростає.

У підгрупах елементів зі збільшенням номеру елементу, розміри атомів загалом збільшуються, а енергія іонізації зменшується.До p-елементів III групи належать бор B, алюміній Al, галій Ga, індій In і талій Tl. За характером цих елементів бор є типовим неметалом, решта — метали.

У межах підгрупи простежуються різкий перехід від неметалу до металів.

Властивостями та поведінкою бор подібний до силіцію, що є результатом діагональної спорідненості елементів у періодичній системі, згідно з якою зміщення в періоді вправо спричиняє посилення неметалічного характеру, а вниз по групі — металічного, тому аналогічні за властивостями елементи виявляються розміщеними діагонально поруч, наприклад Li та Mg, Br та Al, B та Si.

Електронна будова валентних підрівнів атомів p-елементів III групи в основному стані має вигляд ns2np1. У сполуках бор та алюміній тривалентні, галій та індій, крім того, можуть утворювати сполуки із ступенем окиснення +1, а для талію останній є доволі характерним.

Алюміній є одним з найпоширеніших елементів природи, бор — достатньо поширений, галій, індій а талій поширені мало і дуже розсіяні, тому належать до рідкісних.До p-елементів IV групи належать вуглець C, силіцій Si, германій Ge, олово Sn та свинець Pb.

Загальна електронна конфігурація валентних підрівнів атомів p-елементів в основному стані ns2np2. Внаслідок наявності 2-х неспарених p-електронів у сполуках вони можуть виявляти ступінь окиснення +2, при чому ця тенденція посилюється у напрямку до свинцю.

Атоми можуть переходити у збуджений стан з утворенням чотирьох валентних електронів, що зумовлює виникнення сполук зі ступенем окиснення +4. Цей стан є найхарактернішим для вуглецю та силіцію, здатність до виявлення ступеня окиснення +4 послаблюється в напрямку до свинцю.

Характер зміни фізичних властивостей елементів і відповідних простих речовин свідчить про закономірне послаблення неметалічних і посилення металічних властивостей у ряду C — Si — Ge — Pb. Вуглець і силіцій — типові неметали, які утворюють атомні кристалічні ґратки з ковалентним зв'язком.

Їх прості речовини характеризуються високими твердістю, температурами плавлення та кипіння. Для германію ці параметри залишаються відносно великими, що разом із хрупкістю характеризує його як алмазоподібний кристал з ковалентним типом зв'язку. Водночас у германію вже виявлено деякий внесок металічного зв'язку.

На це вказує помітне зменшення ширини забороненої зони та зростання електропровідності. Для олова напівпровідникові властивості зберігаються лише до температури 13,2°С, при подальшому нагріванні олово переходить у металічний стан. Свинець — метал, який не виявляє напівпровідникових властивостей.

Зростання металічних властивостей супроводжується поступовим зменшенням енергії іонізації елементів, їх електронегативності та посиленням відновної здатності простих речовин.До p-елементів V групи належать азот N, фосфор P, арсен As, стибій Sb та бісмут Bi, при чому азот і фосфор є типовими елементами, а решта елементів утворюють підгрупу арсену.

Електронна конфігурація валентних підрівнів елементів в основному стані ns2np3.

На останньому енергетичному рівні атоми елементів цієї підгрупи мають по три одноелектронні орбіта лі, які можуть утворювати три ковалентні зв'язки.

Водночас у зв'язуванні можуть брати участь двохелектронна орбіталь, а в разі елементів, розміщених після азоту, — також вільні nd-орбіталі. Так, азот здатний утворювати четвертий ковалентний зв'язок за донорно-акцепторним механізмом з використанням своєї неподіленої пари електронів. Прикладом може бути іон амонію NH4+ та його численні похідні. Максимально можлива валентність азоту в його сполуках дорівнює 4, і кожна пара електронів чотирьох ковалентних зв'язків займає одну із чотирьох орбіталей.

На відміну від азоту решта атомів p-елементів V групи мають nd-підрівень, вакантні орбіталі якого здатні брати участь в утворенні додаткових ковалентних зв'язків, за рахунок чого їх ковалентність може зростати до 5.

Чинники збільшення радіусів атомів та відповідного зменшення електронегативності в ряду N — P — As — Sb — Bi впливають на властивості простих речовин і сполук елементів: поступово зменшується стійкість неметалічних форм простих речовин і збільшується стійкість металоподібних (азот — типовий неметал з великою електронегативністю, а бісмут — типовий метал, електронегативність якого лише 1,70), послаблюються кислотні та посилюються основні властивості бінарних сполук елементів, їхніх гідроксидів тощо.До p-елементів VI групи належать оксиген O, сірка S, селен Se, телур Te і полоній Po. На валентних підрівнях атомів p-Елементи VI групи розміщено 6 електронів: електрона конфігурація валентних підрівнів атомів в основному стані ns2np4.

За рахунок використання неспарених електронів елементи у своїх сполуках виявляють характерну для них валентність 2. Вона може зростати в разі утворення донорно-акцепторних зв'язків, в яких беруть участь двохелектронні орбіталі. Наприклад, у кислих водних розчинах існують іони гідроксонію H3O+, в яких атом кисню сполучений з атомами водню трьома ковалентними зв'язками. На відміну від кисню атоми решти p-елементів VI групи мають вільний nd-підрівень, орбіталі якого також здатні брати участь в утворенні хімічних зв'язків, внаслідок чого валентність сірки, селену, телуру та полонію може зростати до 6.

Для атомів p-елементів VI групи характерне приєднання електронів для завершення np-підрівня та утворення стійкої електронної конфігурації наступного благородного газу ns2np6. Це визначає характерний для них ступінь окиснення -2 у сполуках з менш електронегативними елементами.

З переходом до полонію спостерігається характерне для груп p-елементів зменшення стійкості вищого ступеня окиснення. Для полонію сполуки зі ступенем окиснення +6 дуже нестійкі. Це зумовлено сильним зростанням енергетичної різниці між ns-та np-підрівнями, що утруднює участь ns-електронів в утворенні хімічних зв'язків.

У ряду O — S — Se — Te — Po зростають радіуси атомів, що характерно для груп p-елементів, зменшення енергії їх іонізації та електронегативності. Послаблення неметалічних властивостей елементів виявляється також у зменшенні стійкості неметалічних форм простих речовин та у зростанні стійкості металічних.

Це призводить до того, що на відміну від попередніх елементів підгрупи полоній вже має металічну кристалічну ґратку і належить до металів.До p-елементів VII групи належать фтор F, хлор Cl, бром Br, йод I та астат At. Елементи мають загальну назву галогени. Електронна конфігурація валентних підрівнів атомів p-елементів VII групи відповідає формулі ns2np5.

На останньому енергетичному рівні атоми елементів мають по сім електронів, один з яких є неспареним. Цим пояснюється подібність їхніх властивостей. Наявність одноелектронної орбіталі визначає характерну для всіх елементів валентність 1.

Водночас галогени (крім фтору) мають вакантний nd-підрівень, орбіталі якого також можуть брати участь в утворенні хімічних зв'язків і збільшувати валентність атомів елементів до 7. Молекули галогенів двохатомні, неполярні. Всі галогени є неметалами.

В ряду F — Cl — Br — I — At послаблюються ознаки неметалічності: фтор — найтиповіший елемент-неметал, а астат виявляє деякі властивості елемента-металу.

У межах свої періодів галогени характеризуються малими атомними радіусами, що зумовлює їхні високі електронегативність та спорідненість до електрона, тому для них у складних речовинах найстійкішим є ступінь окиснення -1.

До p-елементів VIII групи належать гелій He, неон Ne, аргон Ar, криптон Kr, ксенон Xe та радон Rh, які складають головну підгрупу. Атоми цих елементів мають завершені зовнішні електронні шари, тому електронна конфігурація валентних підрівнів їхніх атомів в основному стані має вигляд 1s2 (Не) та ns2np6 (решта елементів).

Завдяки дуже високій стійкості електронних конфігурацій вони загалом характеризуються великими значеннями енергій іонізації та хімічною інертністю, тому їх називають благородними (інертними) газами. У вільному стані вони існують у вигляді атомів (одноатомних молекул).

Атоми гелію (1s2), неону (2s22p6) та аргону (3s23p6) мають особливо стійку електронну будову, тому сполуки валентного типу для них невідомі.

Криптон (4s24p6), ксенон (5s25p6) та радон (6s26p6) відрізняються від попередніх благородних газів більшими розмірами атомів та відповідно меншими енергіями іонізації.

Вони здатні утворювати сполуки, які найчастіше мають низьку стійкість.

Источник: https://chemiday.com/uk/encyclopedia/24-1-0-190

Оцінка як елемент методу БО

Оцінка — це спосіб грошового вимірювання об’єктів бух.обл.,сутність якого полягає в перерахунку натуральних та грошових характеристик об’єктів обліку у вартість. Оцінка ГЗ(госп.засоби) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок). Основою формування ціни виробника продукції є собівартість виробництва продукції.

Визначення собівартості є прерогативою управлінського обліку.

В основу оцінки ГЗ покладено оптові, роздрібні, середньозважені, розрахункові, облікові та інші ціни. Найбільш поширеними є оптові та роздрібні ціни.

Читайте также:  Латыш или латышь как правильно?

Оцінювання будується за принципами :

-реальність оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій.

-адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

— однаковість забезпечує єдністьі незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання.

Існують такі грошові оцінки:

-Економічні використовують, визначаючи цінність майна при його реалізації чи придбанні.

-Юридичні можуть бути обмежені двома групами оцінок, які випливають з укладених угод (договорів), обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

-Статистичні характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами; використовуються в макроекономічному обліку й аналізі.

-Експертні проводять, як правило, фахівці; це самостійний вид оцінки в бухгалтерському обліку, не позбавлений, як відомо, суб'єктивізму.

-Страхові розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта; остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

Калькулювання як елемент методу бухгалтерського обліку.

КАЛЬКУЛЮВАННЯ – це спосіб обчислення собіварт прод-ї, робіт, послуг. Правильно визначена кальк-я дозволяє реально оцінити всі можливі затрати на різні види прод-ї і зупинитися на тій, яка дасть найбільший прибуток. СобіВ одиниці виробу визнач діленням усіх витрат на кількість випущеної прод-ї.

Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які реально виникають і які згруповані за відпо­відними ознаками для формування показників собівартості.

Види калькуляції: за призначенням і часом складання – попередня і виконавча; за характером вир-ва – масова, індивідуальн, проміжна; за хар-ом вихідних даних- технічна, планова, нормативна, фактична; за методами калькулювання – позамовна, попередільна, попроцесна і нормативна.

Облік процесу постачання.

Процес постачання полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами Придбані запаси в обліку оцінюються за фактичною собівартістю, яка складається з:

· купівельної вартості запасів за вирахуванням непрямих податків (ПДВ), які відшкодовуються підприємству;

· сум ввізного мита;

· сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

· транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) (на транспорту­вання, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);

· інших витрат, які пов’язані з придбанням запасів і дове­денням їх до стану, в якому вони придатні для викорис­тання в запланованих цілях.

Облік процесу постачання ведеться з використанням рахунків:

запасів — 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні та швид­козношувані предмети”, 28 “Товари”;

грошових коштів — 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”;

розрахунків — 371 “ Розрахунки за виданими авансами”, 62 “Короткострокові векселі видані”, 63 “Розрахунки з поста­чальниками та підрядниками”, 64 “Розрахунки за податка­ми й платежами”, 68 “Розрахунки за іншими операціями”.

Документальне оформлення операцій придбання проводиться з використанням: договору купівлі-продажу, рахунку (рахунку- фактури), накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, прибуткового ордера, довіреності, платіжного доручення тощо.

Источник: https://studlib.info/tehnologii/934263-ocinka-yak-element-metodu-bo/

Родовий відмінок однини іменників ІІ відміни (закінчення -а(-я) чи -у(-ю))

Увага! Тренувальні тести з теми

Запускаємо Youtube канал «Світу слова» — приєднуйся!

Підказка: Перед вами найскладніше правило української мови, в ньому багато як пунктів, так і винятків. Винятки (виділено в кожному пункті, де вони є) — варто вивчити напам'ять.

А допомогти загалом орієнтуватись в цих правилах може проста річ: все, що конкретне, можна полічити — має закінчення -а(-я) в родовому відмінку однини, все, що абстрактне, до чого не можна доторкнутись, — закінчення -у(-ю).

1. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

1) Іменники середн. роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): міста, села; плеча, прізвища; знання, знаряддя, моря, обличчя, поля.

2) Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка;

також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня.

в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу).

г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова.

Примітка.

Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо.

д) Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.

е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року);

назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка;

назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.

є) Назви машин та їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора.

ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо,

але: виду, роду, синтаксису, складу, способу (про інші категорії термінів див. п. 3).

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту, але хліба.

б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тріумвірату, хору;

сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса),

а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.

в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку,

але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.

г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, комісаріату, комітету, радгоспу, університету, штабу.

д) Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру,

але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка.

е) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.

є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.

ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін, звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту,

а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.

и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козака.

і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.

ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.

й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну, Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Примітка.

У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (установа), блока (у техніці) — блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) — буряку (збірне), вала (деталь машини) — валу (насип), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), клина (предмет) — клину (просторове поняття), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (слово) — терміну (строк), фактору (чинник) – фактора (маклер) і т. ін.

Увага! Тренувальні тести з теми

Запускаємо Youtube канал «Світу слова» — приєднуйся!

автор — Леся Скорик © «Світ слова»

Читайте також інші теми розділу «Фонетика» та «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір,»Синтаксис.Пунктуація» згідно вимог ЗНО.

Источник: http://svitslova.com/mova/morpho/4117-2013-11-09-11-50-56

Ссылка на основную публикацию