Учитель чи вчитель як правильно?

Сучасний учитель чи вчитель сучасності – Освіта.UA

Адже кожне покоління має справу з новими досягненнями, проблемами та турботами. І першими, хто вказує стежку в іноді незрозумілому, а підчас і ворожому для школяра світі, є звичайні вчителі.

Зміни — заради руху

Чи пам'ятаєте ви свою першу вчительку? Багато хто, почувши це запитання, одразу пригадає її ім'я та по-батькові. Дехто, посміхнувшись, пригадає перший дзвінок, а дехто — жах і розпач, викликані першою двійкою. Сьогодні двійкою нікого не налякаєш, окрім батьків.

Так само і п'ятірка не стане щастям для відмінника, бо з'явилась нова, спочатку чужа й незрозуміла, дванадцятибальна система. Учні, подумавши, зраділи їй, адже тепер за кілька двійок не виганяють зі школи, як десять років тому.

А ось більшість учителів ще довго не могли звикнути до такого оцінювання. Ставити 12 балів тому, хто найкраще підготувався до окремого уроку, чи тому, хто майже геніальний? Адже зараз ті самі 12 балів у атестаті — це претензія на майже досконале знання предмета.

І різниця між вісьмома балами та одинадцятьма — величезна.

І як із такої ситуації вийшов сучасний учитель? Він досконаліше вивчає своїх учнів, їхній рівень навчальних досягнень, навчається бути більш об'єктивним і справедливим. І врешті-решт опановує систему.

Учитель і мова

Чи любите ви українську мову? Так, а якже! Ми всі її вивчили майже досконало за роки незалежності. А чи любите ви російську мову? Так, ні, не знаю… Відповіді будуть різними, і це залежатиме від регіону проживання, національності батьків і ще тисячі важливих і не дуже факторів.

То чому ж ми нарешті так любимо українську мову, якою до 91-го року володіли лише мешканці західної України та поодинокі вчителі української мови та літератури? Чому зараз у більшості вищих навчальних закладів усі дисципліни викладають українською? І абітурієнти, і майбутні першокурсники різних факультетів обов'язково складають іспит з рідної мови.

І складають добре, не створюючи з цього проблеми, як років 8-9 тому.

Чия в цьому заслуга? Тих урядовців, які зрідка пропонують додати до чинного законодавства новий закон на підтримку української, або тих, які пропонують затвердити дві національні мови? Ні! Найперша заслуга в цьому вчителів звичайнісіньких шкіл, які вчили колись «непопулярну» рідну мову, а не «язык».

Учили ще більше за учнів, які приходили до новостворених «українських», а не «російських» класів. Учили вночі й удень, щоб зранку передавати ці знання молодим українцям, які прагнуть говорити українською. І ніхто не цікавився, чого варте це навчання старенькій учительці російської, яка, пропрацювавши все життя у школі, виявилась нікому не потрібною зі своїми знаннями.

І вона, так само, як і молоді вчителі, сідала, перевіривши величезну купу зошитів, за підручники.

Деякі вчителі російської мови та літератури перепрофілювались у вчителів зарубіжної літератури. І тепер українською викладають Пушкіна, Лермонтова та Булгакова…

Фінансове питання

«Гризіть граніт науки!», — так раніше казали учням. Зараз так жартують учителі один з одним. Адже з такою заробітною платнею (якщо можна так назвати кількасот гривень) тільки й лишається, що граніт гризти.

І ось, досхочу насидівшись в обшарпаних кабінетах, сучасні вчителі починають замислюватись і розуміють, нарешті, суть ринкових відносин. Батьки учнів, багато з яких зрозуміли закони ринку трохи раніше, уже не можуть бачити своїх дітей у цих «нещасних» кабінетах й утворюють фонди допомоги на ремонт класу, школи тощо.

Ті ж самі батьки прагнуть, щоб їхні діти вступали до кращих університетів країни. І з'являються репетитори — ті ж самі вчителі, які просто, як і всі нормальні люди, хочуть матеріального статку.

Вони працюють індивідуально після уроків, вечорами, у вихідні. Навчають тих, хто хоче вчитись, тих, хто може вчитись, тих, хто не може вчитись. Усіх. Так, сучасний учитель працює, працює і ще раз працює.

Історія держави — історія людини

Той, хто не знає свого минулого, своєї історії, не вартий того, щоби творити сучасність. Наші батьки вчили історію СРСР і Радянської України. Але тепер цих держав не існує.

З розвалом Радянського Союзу утворилась незалежна Україна, яка почала шукати, створювати свою історію.

Колишні професори історії Радянської України, історії комуністичної партії та її діяльності, пристосовуючись до нових умов, швиденько пишуть і переписують нові підручники, які мають урочисту назву «Історія України».

І за цими самими підручниками новоспечені вчителі цієї історії мають учити учнів. І знову ці звичайні вчителі починають учитись, ні, скоріше, шукати істину серед купи непотрібних знань. І таки знаходять, і вчать неї учнів, які вже давно не хочуть і не вміють учитись.

Лише завдяки такому прискіпливому, зацікавленому та наполегливому вчителю ми таки трохи вивчили історію своєї держави. Хтось — у школі, хтось — від дітей, а хтось — від онуків. Головне, що хоча б вони, ці вчителі, продовжують учитись, аби передати свої знання наступним поколінням.

Нові ідеали учнів

Зовнішність учителя — досить поширене питання серед школярів, коли вони оцінюють його. І сьогоднішні діти — не такі, як після Другої світової війни. Для тих маленьких повоєнних учнів було великим щастям навчатись хоча б у якійсь школі, і зовнішній вигляд учителя був останнім, на що звертали увагу школярі.

Сучасні ж учні не задовольняються такими дрібничками, як наявність школи та вчителя. Передовсім їхню увагу привертає нова сукня або костюм учителя, його зачіска, мобільний телефон тощо. І немодний одяг викличе набагато більше насмішок, ніж незнання предмета викладання.

Далі — неповага класу, учні якого не розуміють, що є речі, набагато важливіші, ніж ультрамодна спідниця чи MP3 плеєр. І пояснювати це дітям мають не тільки вчителі молодших класів, а й, як не дивно, батьки.

Проте дуже часто така можливість утрачена, і щоб не стати посміховиськом в учнів, учитель, особливо жінка, починає приділяти своїй зовнішності більше уваги, слідкувати за модними тенденціями. Проте сучасний учитель старших класів уміє виховати в учнів-матеріалістів повагу до особистості, а не до її матеріального статку.

І саме в цьому його перевага над тими колегами, які, шукаючи визнання, женуться за яскравістю зовнішнього вигляду, забуваючи про головну мету своєї роботи — передати знання своїм учням.

Проте в цій ситуації є і плюси. Сучасна жінка-вчитель розуміє, що вона не машина, призначення якої лише робота. Така вчителька слідкує за собою не лише заради визнання в учнів, а й заради себе самої. Вона починає більше поважати саму себе, розвивається як особистість.

Така жінка-вчитель уміло поєднує роботу й особисте життя, вона щаслива. А якщо людина щаслива, вона досягне ще більших успіхів у житті.

Такий учитель захоплює учнів, уміє подати, а не нав'язати знання, і учні не пропускають уроки не тому, що бояться покарання, а тому, що їм цікаво.

Отже, на нашу думку, найважливіша риса сучасного вчителя — уміння й бажання вчитись, не зупинятись на досягнутому, завжди шукати в житті новизну. Адже людина, яка цікавиться всім, що її оточує, не подаватиме «суху теорію», а зробить кожний урок цікавим і пізнавальним. І це, мабуть, єдине, чим можна завоювати повагу та прихильність учнів і досягти головної мети своєї роботи — навчити.

Уявлення учнів про те, яким має бути сучасний учитель, відрізняються від бачення його самими вчителями. За словами О. В.

Нечитайла, заступника директора з навчально-виховної роботи Черкаської спеціалізованої школи № 27, сучасний учитель має не відставати від часу, в якому живе, має користуватись усіма технічними засобами, які можуть бути корисними для найкращої презентації навчального матеріалу учням.

Проте він також наголошує, що сучасний учитель стане таким лише тоді, коли «навколо нього буде створено сучасну навчальну базу, яка включатиме не тільки комп'ютер, інтерактивну дошку та телевізор, а й достатню кількість необхідних підручників, що теж є проблемою в сучасній школі».

Створити портрет сучасного вчителя ми запропонували також учням 8Б класу Черкаської спеціалізованої школи № 27. Найбільшу кількість голосів отримали такі якості, як доброта вчителя та його обізнаність у предметі, який він викладає. Також багато з учнів вимагають справедливості в оцінюванні та простого людського розуміння дитячих проблем.

Частина учнів наголосила на тому, що очікує від учителя допомоги та уваги під час вивчення дисципліни. А близько 20 % опитаних дуже просили, щоб учитель на них не кричав і не запізнювався на уроки.

Серед інших були також запропоновані такі риси сучасного вчителя, як стриманість, відповідальність, цікавість, веселість і «щоби був просто хорошою людиною».

Посміхніться, учителі, і перевірте, чи притаманні вам усі ці якості. Якщо ні, може, варто чомусь повчитися в учнів?

Источник: http://osvita.ua/school/method/teacher/275/

Учитель — не просто професія, це покликання

Учитель — не просто професія, це покликання.

«Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем.

Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учня.

Якщо учитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він – досконалий учитель.    
                                                    (Л.Н.Толстой)

Робота, що повязана з викладанням,  завжди вважалася дуже складною, але в той же час поважною діяльністю. Дуже точно про вчителя писав відомий поет С.Л. Соловейчик:

 «Він актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи ».

На мою думку, викладання вимагає повної самовіддачі, цілковитої витрати розумових, фізичних та духовних сил, вчитель зобов’язаний бути дуже тонким психологом, щоб уміти розпізнати найкращі якості та схильності у свого учня та допомогти їх розкрити. Учитель завжди намагається знайти індивідуальний підхід до учня, бо кожен дитина має свій неперевершений та дивовижний талант від природи, а головна задача вчителя — допомогти розкритись його здібностям.

Від педагогів вимагається багато чого: бути коректними, уважно ставитися до дітей, виявляти цікавість до своєї роботи, предмету.

На мою думку, сучасному вчителю необхідно володіти такими якостями як терпіння, інтелігентність, освіченість, тактовність, уважність, мобільність, ерудованість та стресовитривалість, мати почуття стилю, смаку, міри, на гарному рівня володіти технічними засобами та сучасними освітніми новинками.

Відмінними рисами справжнього педагога повинні бути нестримне бажання постійно саморозвитватися, самовдосконалюватись, неперервне розширення власного кругозору, вдосконалення та пошук нових методів викладання.

Справжній вчитель не перестає здобувати нові знання все життя, бо педагогіка – це наука, яка не стоїть на місці, це постійний рух тільки в перед, у ногу з часом. Творчий наставник завжди використовує у викладанні сучасні та цікаві методи та прийоми.

Відвідування різноманітних семінарів, курсів та мастер-класів – ще одна складова цієї професії.

Читайте также:  Їжджу чи їзджу як правильно?

Сучасне життя безупинно змінюється і з кожним роком у дітей з’являються нові інтереси та нові ідеали, але, щоб здобути довіру та повагу у школярів, вчителю не обов’язково поділяти їх погляди, але знати про них просто необхідно.

По-справжньому гарний педагог  повинен  проявляти максимальну делікатність у відносинах з дітьми, бути уважним до того, що їм подобається. Необхідно враховувати, що все сказане ним може сильно вплинути на інтелектуальний та духовний розвиток дитини. Н. К.

Крупськая  говорила: «Для хлопців ідеї невіддільні від особистості. Те, що говорить улюблений вчитель, сприймається зовсім інакше, ніж те, що говорить зневажувана чи чужа їм людина”. Тільки при правильних взаємовідносинах можна вчити і виховувати.

Не лякати, не лестити та задобрювати, а зрозуміти та підібрати особливий ключик до кожного.

На мою думку, відносини між учнем та вчителем ніколи не бувають повністю рівними — на це впливає і різниця у віці, і неоднаковість життєвого досвіду, і різниця поколінь.

  Але, я в впевнена на 100%, що рівність повинна проявлятись у взаємоповазі, взаєморозумінні, відкритості та щирості.

Кожна дитина шукає у вчителі кращого друга та наставника, звернувшись до якого, вона може розраховувати на те,  що її вислухають, зрозуміють, сприймуть всі її проблеми та дадуть цінну пораду.  Бо педагог – це не просто тітонька, яка вчить рахувати та писати, це  дещо значно більше.

Викладання – це щоденна підготовка вчителя до уроків, підбір цікавого матеріалу, зацікавленість своїм предметом, додаткові знання та головне вміння  легко та якісно донести їх до дітей.

          Випадкові люди дуже рідко затримуються в цій професії.

Я вважаю, що не кожна людина може бути вчителем, так як ця професія вимагає колосальної та кропіткої праці, саможертовності, величезного терпіння, любові до дітей та непідкупного інтересу до своєї професії.

 Тому важко переоцінити заслуги талановитого педагога, який відкриває перед дитиною двері у світ знань, впливає на формування його життєвої позиції та пріоритетів, закладає ґрунтовні основи його майбутнього.

Читайте також: Як підвищити свій професійний рівень.

Источник: https://buki.com.ua/blogs/Uchytel-ne-prosto-profesiya-tse-poklykannya/

Етикетні правила між Учнем та Вчителем

У шість – сім років, коли дитина йде до школи у неї починається новий, важливий етап у житті, значну роль якого відіграє вчитель, з яким вона будує взаємостосунки, входить в міжособистісний контакт, к кожного з них з’являється певне емоційне ставлення один до одного, від першого вчителя дуже залежить подальше ставлення дитини до образу вчителя, навчання загалом.

Тому вчитель повинен стати для дитини авторитетом, він надає знання, тому вже тим, що він педагог він викликає повагу в учнів, тому має виправдати сподівання учня, виправдати його повагу.

Головне завдання вчителя налагодити безпосередній контакт з кожним учнем, налагодити з ним емоційний зв’язок, добитись довіри, поваги, любові від дітей, без цього успішна подальша педагогічна робота.

Учитель повинен стати не лише «книжкою» він повинен навчити своїй мудрості, умінню застосувати теорію в практиці, зробити все, щоб данні ним знання можна було б застосувати у житті, щоб вони несли користь, а для цього слід вивчити кожну дитину.

Учитель повинен творчо підійти до уроку, бути винахідливим, щоб викликати у дітей інтерес, що на чим далі тим важче зробити, дітей нашого часу дуже важко здивувати, тому слід постійно вдосконалюватись самому, бути сучасним, на рівні самих дітей, розумітись на всіх тенденціях які цікаві дітям.

Повинен уміти імпровізувати, щоб вдало вирішити проблеми, які стають на його шляху, вирішити конфліктні ситуації, так як вчителю часто доходиться зіштовхуватись з поганими емоціями дітей, неадекватною реакцією на зауваження, вимоги.. часто він може не так зрозуміти, бо ці реакції часто викликанні позакласним життям, і вплинути на них неможливо.

Для педагога є важливим усе: посмішка, доброзичливий, зацікавлений, бадьорий тон, володіння мистецтвом спілкування, присутність почуття гумору, жести, тобто володіння педагогічною майстерністю, дитина повинна захоплюватись викладачем, можливо навіть наслідувати.

Вчитель може відкрити для себе внутрішній світ учня лише спілкуючись з ним, але окрім комунікативної сторони співпраці існує і інтерактивна і перцептивна сторони, які йдуть пліч-о-пліч.

Я вважаю, доречною тут є порада М.Монтессорі « Допоможи мені зробити це самому», педагогіка має бути гуманною!

Ще один педагог-гуманіст А.С.Макаренко вибудував взаємостосунки зі своїми вихованцями на сонові довіри вже не дітям, але ще й не дорослим, проте безумовно особистостям, які заслуговували на повагу, навіть якщо не були найліпшими членами суспільства, і це ще раз переконує в необхідності доречного виховного впливу і власного прикладу.

Педагог є прикладом не лише для дітей, але й для дорослих. То чому ж викладач в вузі не повинен бути прикладом для студентства?

Особливе місце серед студентства посідають студенти саме вищих педагогічних навчальних закладів, оскільки вони являються перед усім студентами саме ПЕДАГОГІЧНИХ вишів, незважаючи на те, яку спеціальність вони обрали, адже як і на педагогів на цих студентів суспільство дивиться по-іншому, а саме: вони повинні відповідати завищеним вимогам, особливо в етичному плані. Як витримати тиск очікувань суспільства, власних очікувань, якщо до цього додасться ще й завищена вимогливість викладачів?

Насправді збірником правил для учнів стали простори грубого та похабного Інтернету, дійсно соромно навіть уявити як часто вчителі почали чути бранну мови у свою адресу. Ми, учні, просто не розуміємо, що вчителі від нас хочуть.

Так, саме хочуть нас ЧОМУСЬ НАВЧИТИ, вони присв’ятили цьому життя, вони принесли в жертву свій бюджет, адже могли б займатись будь чим, і отримувати за це гроші, чого вони немають, будучи викладачем, вони принесли в жертву своє фізичне та психологічне, без перебільшень, здоров’я, адже науковцями доведено, що люба людина, навіть навість з абсолютно зворовою, стійкою психікою, через двадцять років своєї педагогічної діяльності частично, або й цілковито втрачають свій здоровий глузд. Так може ми дійсно «дурні та ледаші» бо не цінуєм їхній труд?

Так як у дітей відкладається неймовірна кількість позитивних вражень від «першого» вчителя, так і в студентів закарбовуються спогади про викладачів на все життя, оскільки педагоги є непросто «урокодавцями», а наставниками життя, які ведуть нас у світ.

Педагогічний етикет та етика

Етикет — є збір правил поведінки та стосунків між людьми, які вважаться гідними, звичайно, цей термін можна застосувати до будь-яких стосунків: до стосунків з друзями, зі старшими, а ким є для нас вчитель? Старшим другом, іноді кумиром, авторитетом, людиною з великої літери, гідним членом суспільства з якого варто брати приклад, яким ви і стали для нас!

В педагогічній етиці основне завдання — це високий рівень вчительської моральності та етичності. Вчитель – особистість в педагогічній сфері, яка наділена високими моральними якостями. Об’єктами середовища вчителя є співробітники, вихованці та батьки, суспільство.

Під час педагогічної діяльності взаємовідносини вчителя створюються при його спілкуванні з людьми. Дані відносини проходять емоційним шляхом спілкуванням учителя та учня, але провідну роль в спілкуванні підіграє вчитель, тому що, на мою думку, до вчителя поставлені більші вимоги.

Перша думка про педагога створюється під час того, як відкрито та відверто він вітає. Вона може не відповідати дійсності, або бути не вірною так , як учні інтуїтивно фокусуються на свої емоції під час вітання.

Культура мовлення педагога проявляється в його вправності підібрати найбільш потрібну форму вітання та прощання, яке безпосередньо має відношення до оточуючих де він знаходиться, до стосунків, пов’язаних з ними, до віку співрозмовників, місця проведення, певної обстановки і т. д.

При будь — якій ситуації вітання (прощання) педагог має проявляти повагу до співрозмовника.

Зазвичай використовуються наступні форми вітання: “Добрий ранок!”, “Доброго дня!”, “Добридень!”, “Доброго вечора!”, “Добривечір!”, прощання: “До побачення!”, “Будьте здоровенькі!”, “Прощайте!”, “Всього доброго!”, “Всього найкращого!”, “Зустрінемось!”, “До зустрічі!”, Найчастіше вживаються стилістичні повсякденні вислови: (“Здрастуйте”, “До зустрічі!”, “Спасибі”) та варіанти (“До побачення”, “Прощайте”).

Мені здається, учитель має великий вплив на учня, тому, на мою думку, особливість впливу учителя полягає в тому, що учні мають досить низьку на їх вік психологічну та моральну забезпеченість та незахищеність і спілкуючись учителя з дітьми, діти практично оволодівають базами відносин як моральних, так і соціальних. Учні мають певну базу умінь та навичок завдяки світогляду педагога.

Відомий педагог Василь Сухомлинський визнавав велику участь вчителя, підкреслюючи, що педагог стає наставником та вихователем тільки тоді, коли він володіє найтоншими методами у вихованні — наука моральності та етики. У школі етика — це філософія виховання учня з практичної точки зору.

Вчитель повинен мати великі знання про мораль, щоб колись, залишити за собою гарні спогади.

Мораль педагога ґрунтується на позитивному впливі вчителя до учнів, що налагоджує розвиток творчої особистості для формування індивіда, який має не тільки почуття гідності, але і відчуття відповідності та справедливості.

Обов’язок моральний викладача ґрунтується на формуванні в дитини відчуття доброти, краси, чесності, відповідності іншими словами позитивними якостями.

Виховання – не легка, насичена та динамічна діяльність, у якій виникнення конфлікту і протиріччя є цілком природним явищем.

під час вирішення даних проблемних ситуацій педагог опирається на вміння ведення моральності і методи розвитку в дитячій психіці.

Самою важливою вимогою при збалансуванні взаємовідносин є відповідність та вміння надати оцінку моральним вчинкам, та надання правдивої оцінки моральної поведінки.

Авторитетність та вибагливість наставника є насамперед найважливішими принципами впливу на моральність та на дію ствердження вихованця, здобуття вмінь, до самостійного прийняття рішень.

Справедливість вчителя являється насамперед мірою його цілеспрямованості, висоти моралі (принципи, людяність, правдивість) та проявляється в його оцінці вчинку вихованців, їх відношення до навчання, поведінки, діях поза межами школи.

Відносини педагога з вихованцями базується на повазі, на сприйманні відчуття гідності кожного окремого учня.

Виховуючи педагог ознайомлює дітей з основним фундаментом моральності, шкалі моральної оцінки, можливості здійснення вибору дії і вчинків, і відповідальність за здійснене. Ритм педагога копіює його моральність у його взаємовідносини з вихованцями.

Поважне відношення до учнів, вибагливість, врівноважене, принципове, уважне і чуйне ставлення є гарантією виховання творчої особистості.

Вчитель має бути успішною, моральною, великодушною людиною і показувати свій приклад учням. Саме по тій причині, що діти виховуються його словами, вчинками та любов’ю, а не тим, що в книжці написано. Вчитель тимчасово виконує функцію батьків.

З ціллю встановити міжособистісний контакт, та підтримати доброзичливу атмосферу, тональність ведення мовлення учасники мають притримуватись етикету спілкування — методу стандартів, які складаються з певних мовленнєвих форм.

Взагалі етикет значить певний встановлений стандарт поводження; суцільність правил поведінки, які встановлюють зовнішній прояв взаємовідносин між особами, в якому би настрої не був викладач, в клас він зобов’язаний зайти без важких, негативних емоцій, з добрим та доброзичливим настроєм та поглядом, сконцентрованим на учня та на тему уроку. Не педагогічне ставлення до учнів з проявами апатії та агресії — неприпустимі.

Метод розмови копіює духовність і фізичний стан людини на даний момент під час спілкування з нею, тому підбирання слів, словосполучення мають бути чіткими та точними, а вимовляння їх потрібно озвучувати впевнено. Точно підібране слово може звернути увагу вихованця, мотивувати його на певну дію.

За стандартом ситуації спілкування, в яких особливу увагу потребує дотримання мовленнєвого етикету, мають вітання, знайомства, звертання, прощання, вибачення, подяка, погодження, непогодження, відмова, порада тощо.

Читайте также:  Питання чи запитання як правильно?

Під час неодноразового повторювання одноманітних мовленнєвих ситуацій сформувалися усталені комунікативні одиниці, які обслуговують ці ситуації.

У кожній із них використовують багато груп вербальних одиниць, які утворюють синонімічні ряди.

Як висновок, учитель, який удосконалює себе та свої вчинки, він – безцінний! За ним ‘тягнуться’ учні. Тому, не потрібно лінитись і з кожним днем удосконалювати всю майстерність і щоранку ставити перед собою все вище і вище ‘планку’!

Важливим питанням у сфері освіти є рівень дотримання етикетних правил взаємодії між вчителем та учнем. Чи важлива роль даних норм в спілкуванні між ними? Для чого взагалі вони існують? І чи варто їх дотримуватись?

Що таке, взагалі, етикет для вчителя? Це кодекс, який диктує те, як саме він має поводитись не тільки на роботі, а й поза стінами навчальних закладів.

Я хочу виокремити окремою проблемою саме той момент із життя педагога, коли відбувається формування і засвоєння етикетних правил взаємодії з учнями та навичок їх використання на практиці. Вчителя не можна навчити, він має сам усвідомити як правильно взаємодіяти з учнями під час навчального процесу.

Постать педагога

Педагог – це, в першу чергу, людина, яка повинна мати право на свої емоції та переживання.

Але просвітницька професія вимагає витіснити всі свої особисті переживання, та перейнятись цілком і повністю переживаннями своїх вихованців, і керуватись дитячими потребами при формуванні своєї моделі поведінки в школі. Поведінка викладача досить часто відображується на його вихованцях, та несе за собою певні наслідки.

І дуже важливо, щоб такий вплив був виключно позитивним і на користь дітей. Така відповідальність дуже серйозна. І хоч лежить вона на плечах вчителя, роль учня, в даному випадку, не має применшуватись.

Діти не народжуються з уміннями дотримуватись певних правил поведінки чи етикету. Такі речі спочатку засвоюються ними з дитинства підсвідомо, просто спостерігаючи за поведінкою дорослих, які їх оточують. Пізніше значний вплив має виховання, яке залежить безпосередньо від батьків.

В результаті, діти приходять в школу вже з тими навичками, яких їх навчили вдома, або ж просто показували своїм прикладом батьки.

І як вони реагуватимуть на іншого, чужого дорослого, який намагається стати для них авторитетом, здогадатись неможливо.

Адже діти можуть, наприклад, перенести свою агресивність, яка є результатом спілкування з рідними вдома, безпосередньо на вчителя. Або замкнутись у собі, і не підпускати нікого.

Це штовхає вчителя на пошуки заданої моделі поведінки , щоб в подальшому при спілкуванні з нею дати дитині можливість розкритись в колективі. Те ж саме можна сказати про їхню поведінку в класі та в дитячому колективі. Звідси і починається перше завдання вчителя – виявити індивідуальні особливості кожної дитини, які впливають на її виховання.

Педагог повинен враховувати всі аспекти, плануючи подальшу виховну роботу. Тому підтримування зв’язку між вчителем та батьками – є досить важливою частиною взаємодії між вчителем та учнями.

Дитина має бачити їхню взаємодію, та розуміти, що вона може цілком довіряти вчителю, беручи приклад з батьків. Не всі діти йдуть на контакт з «чужим» дорослим.

І саме в таких випадках доречно дотримуватись тих етикетних правил взаємодії з учнем, які дозволять вчителю не перетнути межі, та не травмувати дитячу вразливу психіку.

Є певна дистанція, диктована визначеними етикетними правилами спілкування, яку мають дотримуватись учень та педагог при взаємодії в навчальному закладі. На мою думку, це стосується і любові до дітей, емоцій, особистих переживань та вплив, або вираження їх у своїй поведінці.

Потрібно знати як і коли потрібно проявляти свої почуття, коли саме воно буде доречне і в якій формі.

Наприклад, буде не коректно під час уроку називати учнів зменшено-пестливими словами (зайченятка, сонечка), виділяти улюбленців, чи пробачати учням погану поведінку, або навіть заохочувати її, ставити незаслужені оцінки, заохочувати дітей до навчання некоректними чи непедагогічними методами. Недопустимою є і протилежна поведінка вчителя.

Задовольняти потреби у спілкуванні між учнями та вчителем безпосередньо в процесі навчання – досить складне завдання.

Непрофесійна поведінка вчителя, яка не відповідає етичним вимогам, може спричиняти ряд конфліктних ситуацій та викликати негативне ставлення до себе зі сторони учня.

Як результат неправильної поведінки вчителя, може виникати погіршення навчання, відчуженість учнів, небажання думати та брати участь в навчальному процесі, понижується працездатність, виникають різні страхи та невпевненість у собі.

Від вивчення якогось одного предмету, або безпосередньо від спілкування з учителем, який його викладає, такі проблеми можуть затягуватись на декілька років.

Правила етикету, які вказують, як правильно мають взаємодіяти між собою вчитель та учень, чітко формують і передбачують всі ситуації, які можуть скластись під час такої взаємодії. Це забезпечує спокій для батьків за їхню дитину, що її не скривдять, та гарантоване вирішення будь яких проблем, які виникатимуть під час перебування її в школі, під відповідальністю вчителя.

Взаємодія учня і вчителя, повинна мати і творчий характер, і виховний ефект, і включати в себе мотивацію до навчання, та його результативність. Але все таки найголовнішим завданням такої взаємодії є – безпосередньо процес передавання знань.

Скільки б правил не мали дотримуватись діти, головне щоб їхні світлі голови не затуманювались тим, що нав’язує їм суспільство, а вони мали змогу рости вільними в своїх думках і діях та здобувати реальні знання, які в їхньому житті відіграють важливу роль.

І я щиро вірю, що кожен педагог свідомо підходить до своєї складної, але дуже благородної місії!

Источник: http://estetica.etica.in.ua/etiketni-pravila-mizh-uchnem-ta-vchitelem/

Учитель викладач … чи ні

в українській мові є три слова, які вживаються, як Бог на душу покладе. Це — учитель, викладач і педагог.

Те, що ці слова позначають щось різне, інтуїтивно зрозуміло, але ось що саме? І свято, який «день вчителя», він чий, вчителі? викладача? педагога? Це свято працівників школи або інститутських теж? А педагог, він де працює? Може бути в дитячому садку? Або все-таки ці три слова — синоніми?

Давно було бажання самої розібратися в цьому питанні і почала я, звичайно, зі словників.

Учитель — УЧ'ІТЕЛЬ, мн. вчителя і (книж.) вчителі, чоловік. 1. (вчителі · устар.). Особа, що займається викладанням якого-небудь предмета в нижчої і середньої школи, викладач. шкільний працівник.

Викладач — ПРЕПОДАВ'АТЕЛЬ, чоловік. Людина, яка професійно займається викладанням чогось, переважно. в навчальних закладах. Людина, який викладає у вищих навчальних закладах предмети, які не потребують спеціальної наукового кваліфікації і не має вченого звання.

Педагог — (від грец. Paidagogos — вихователь) — 1) особа, яка здійснює практичну роботу з виховання, освіти і навчання дітей і молоді та має спеціальну підготовку в цій області (учитель загальноосвітньої школи, викладач професійно-технічного училища, середнього спеціального навчального закладу, вихователь дитячого садка і т. д.). 2) Вчений, який розробляє теоретичні проблеми педагогіки

Ох вже цей багатозначний українську мову! Схоже, що така притаманна українським споглядальна Ємеліна Ленца проявилася і в мові. Навіщо різні об'єкти і явища називати різними словами, якщо лінь придумувати нове слово? Або тут проблема в тому, що і вчитель, і викладач, і педагог роблять (або повинні робити) одне й те саме?

Перш за все слід розрізняти Вчителів і вчителів, наставників, вихователів: викладачів. Останні вчать вас чогось, дають знання, надають інформацію. Учитель же виховує.

Це важливо розуміти і не чекати від Учителя, що той буде носити цеглинки знань в вашу розумну голову, поки ви самі не скажете «вистачить».

Виховання не може мати закінчення, тому Вчителі не бувають «колишніми», навіть залишаючись далеко, вони навіть своєю відсутністю в безпосередній близькості — дуже багато чому нас вчать.

Викладачі становлять курси, вибудовують лінію подачі інформації, яка здається їм найбільш продуктивною. Вони поспішають поділитися — не безоплатно зрозуміло! — цією інформацією.

Іноді ви платите за унікальність інформації, за рідкісні методики, іноді — за спілкування з цікавим вам персонажем (а що саме він або вона розповідає — не має значення), іноді — за зручність — вам не потрібно нишпорити по мережі і розорятися на книги — все знання приходять до вас в вдало сформульованому вигляді, якщо ви щось не зрозумієте, вам пояснять. Це зручно. Це — викладання. Це — курси. Це — розширення горизонту, пізнання, вдосконалення. Це — освіту.

Хоча цитата налаштована на філософський лад і каже про Вчителя з великої літери і його відмінності від викладача, але суть, як мені здається, схоплена вірно. Вчитель навчає не тільки свого предмета, а й життя взагалі, в тому числі і крізь призму свого предмета, а викладач просто передає свої знання з конкретного питання.

Учитель не нав'язує своє світосприйняття, а допомагає сформувати власне, розкрити себе світу в якихось питаннях, а в якихось закрити, захистити себе від світу. Для викладача ваш внутрішній світ значення не має, ось вони — знання, хочеш — бери, не хочеш — як хочеш.

Ось і виходить, що «Учитель» — рідкісний звір і може зустрітися (а може і не зустрітися) на життєвому шляху і в дитячому садку, і в школі, і в технікумі, і в інституті, і на роботі, і на лавочці біля будинку , і в сусідньому під'їзді. А вік, освіту, регалії, дипломи в цьому випадку ролі не грають.

І це значить, що учителем в цьому розумінні може бути і детсадовській, і шкільний, і інститутський працівник. Ну а шкільний відповідно може виявитися не вчителем, а викладачем.

Але це така побутова, непрофесійна філософія. У практичному ж сенсі є ще певна різниця.

Щоб стати шкільним учителем, потрібно отримати спеціальну освіту, в якому, крім вузькопрофесійних питань по своїй дисципліні, наприклад, біології, навчають ще дуже багато чому: педагогіці, психології, методиці викладу матеріалу.

Від шкільного вчителя строго зажадають план уроку, діалогу з класом, розбиття уроку на частини (введення, висновок, контроль знань і багато іншого). І щоб технічні і наочні засоби застосовував. І щоб учневі цікаво було. І щоб поле дошки під час записів використовувалося грамотно. І ще дуже, дуже багато іншого.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Щоб стати викладачем в інституті, всього цього в принципі не потрібно. Отримав який-небудь професійний диплом (інженер, економіст, програміст) і в пошуках роботи заблукав в якийсь вуз, де не вистачає кадрів.

Якщо знаєш свій предмет на «п'ять», а краще — на «вісім», якщо не недорікуватий, якщо вмієш пояснювати незрозуміле, якщо не боїшся виступати перед людьми, то можна спробувати себе в ролі викладача.

Почавши працювати, будеш по трудовій книжці значитися викладачем, але через відсутність досвіду і тих самих вчительських спеціальних знань і навичок станеш їм не відразу. Або не станеш взагалі.

Я знаю в нашому місті приголомшливих фахівців, які знають свою професію не на «вісім», а на все «п'ятнадцять», але викладати не можуть. А якщо пробують, то це мука і для учнів, і для вчителя. Хоча знаю і таких, хто в своїй дисципліні трієчник, а й своїх учнів до цієї самої твердої трійки доводить граючи впевненою рукою.

Що ж до професії педагога, то я зі словником не дуже згодна. Педагог — це дійсно вихователь, але якого спеціально вчили бути вихователем. Є, звичайно, педагоги за покликанням, а й в цьому випадку теоретичний багаж не завадив би.

Так що педагог, як професія, це, швидше за все, вихователь в яслах, дитячому садку, вихователь (саме вихователь) в школі-інтернаті, училище. Тобто там, де ще є сенс виховувати і надія на результат.

А у всіх інших випадках це почесна добавка до професії вчителя чи викладача, яку можуть гласно або негласно присвоїти або самі учні, або їх батьки, або незаздрісні колеги.

Так що уклін шкільним учителям-педагогам і щирі вітання з Днем Вчителя, який, відповідно до викладеного, моїм святом, на жаль, не є.

Схожі статті

Источник: http://jak.magey.com.ua/articles/uchitel-vikladach-chi-ni.html

Сучасний учитель чи вчитель сучасності

Сучасне життя змінюється дуже швидко. Напевно, одна з професій, фахівці якої мають змінюватись одночасно з нею, це професія вчителя. Адже кожне покоління має справу з новими досягненнями, проблемами та турботами. І першими, хто вказує стежку в іноді незрозумілому, а підчас і ворожому для школяра світі, є звичайні вчителі

Адже кожне покоління має справу з новими досягненнями, проблемами та турботами. І першими, хто вказує стежку в іноді незрозумілому, а підчас і ворожому для школяра світі, є звичайні вчителі.

Зміни – заради руху

Чи пам'ятаєте ви свою першу вчительку? Багато хто, почувши це запитання, одразу пригадає її ім'я та по-батькові. Дехто, посміхнувшись, пригадає перший дзвінок, а дехто – жах і розпач, викликані першою двійкою. Сьогодні двійкою нікого не налякаєш, окрім батьків.

Так само і п'ятірка не стане щастям для відмінника, бо з'явилась нова, спочатку чужа й незрозуміла, дванадцятибальна система. Учні, подумавши, зраділи їй, адже тепер за кілька двійок не виганяють зі школи, як десять років тому.

А ось більшість учителів ще довго не могли звикнути до такого оцінювання. Ставити 12 балів тому, хто найкраще підготувався до окремого уроку, чи тому, хто майже геніальний? Адже зараз ті самі 12 балів у атестаті – це претензія на майже досконале знання предмета.

І різниця між вісьмома балами та одинадцятьма – величезна.

І як із такої ситуації вийшов сучасний учитель? Він досконаліше вивчає своїх учнів, їхній рівень навчальних досягнень, навчається бути більш об'єктивним і справедливим. І врешті-решт опановує систему.

Учитель і мова

Чи любите ви українську мову? Так, аякже! Ми всі її вивчили майже досконало за роки незалежності. А чи любите ви російську мову? Так, ні, не знаю… Відповіді будуть різними, і це залежатиме від регіону проживання, національності батьків і ще тисячі важливих і не дуже факторів.

То чому ж ми нарешті так любимо українську мову, якою до 91-го року володіли лише мешканці західної України та поодинокі вчителі української мови та літератури? Чому зараз у більшості вищих навчальних закладів усі дисципліни викладають українською? І абітурієнти, і майбутні першокурсники різних факультетів обов'язково складають іспит з рідної мови. І складають добре, не створюючи з цього проблеми, як років 8-9 тому.

Чия в цьому заслуга? Тих урядовців, які зрідка пропонують додати до чинного законодавства новий закон на підтримку української, або тих, які пропонують затвердити дві національні мови? Ні! Найперша заслуга в цьому вчителів звичайнісіньких шкіл, які вчили колись «непопулярну» рідну мову, а не «язык».

Учили ще більше за учнів, які приходили до новостворених «українських», а не «російських» класів. Учили вночі й удень, щоб зранку передавати ці знання молодим українцям, які прагнуть говорити українською. І ніхто не цікавився, чого варте це навчання старенькій учительці російської, яка, пропрацювавши все життя у школі, виявилась нікому не потрібною зі своїми знаннями.

І вона, так само, як і молоді вчителі, сідала, перевіривши величезну купу зошитів, за підручники.

Деякі вчителі російської мови та літератури перепрофілювались у вчителів зарубіжної літератури. І тепер українською викладають Пушкіна, Лермонтова та Булгакова…

Фінансове питання

«Гризіть граніт науки!», – так раніше казали учням. Зараз так жартують учителі один з одним. Адже з такою заробітною платнею (якщо можна так назвати кількасот гривень) тільки й лишається, що граніт гризти.

І ось, досхочу насидівшись в обшарпаних кабінетах, сучасні вчителі починають замислюватись і розуміють, нарешті, суть ринкових відносин. Батьки учнів, багато з яких зрозуміли закони ринку трохи раніше, уже не можуть бачити своїх дітей у цих «нещасних» кабінетах й утворюють фонди допомоги на ремонт класу, школи тощо.

Ті ж самі батьки прагнуть, щоб їхні діти вступали до кращих університетів країни. І з'являються репетитори – ті ж самі вчителі, які просто, як і всі нормальні люди, хочуть матеріального статку.

Вони працюють індивідуально після уроків, вечорами, у вихідні. Навчають тих, хто хоче вчитись, тих, хто може вчитись, тих, хто не може вчитись. Усіх. Так, сучасний учитель працює, працює і ще раз працює.

Історія держави – історія людини

Той, хто не знає свого минулого, своєї історії, не вартий того, щоби творити сучасність. Наші батьки вчили історію СРСР і Радянської України. Але тепер цих держав не існує.

З розвалом Радянського Союзу утворилась незалежна Україна, яка почала шукати, створювати свою історію.

Колишні професори історії Радянської України, історії комуністичної партії та її діяльності, пристосовуючись до нових умов, швиденько пишуть і переписують нові підручники, які мають урочисту назву «Історія України».

І за цими самими підручниками новоспечені вчителі цієї історії мають учити учнів. І знову ці звичайні вчителі починають учитись, ні, скоріше, шукати істину серед купи непотрібних знань. І таки знаходять, і вчать неї учнів, які вже давно не хочуть і не вміють учитись.

Лише завдяки такому прискіпливому, зацікавленому та наполегливому вчителю ми таки трохи вивчили історію своєї держави. Хтось – у школі, хтось – від дітей, а хтось – від онуків. Головне, що хоча б вони, ці вчителі, продовжують учитись, аби передати свої знання наступним поколінням.

Нові ідеали учнів

Зовнішність учителя – досить поширене питання серед школярів, коли вони оцінюють його. І сьогоднішні діти – не такі, як після Другої світової війни. Для тих маленьких повоєнних учнів було великим щастям навчатись хоча б у якійсь школі, і зовнішній вигляд учителя був останнім, на що звертали увагу школярі.

Сучасні ж учні не задовольняються такими дрібничками, як наявність школи та вчителя. Передовсім їхню увагу привертає нова сукня або костюм учителя, його зачіска, мобільний телефон тощо. І немодний одяг викличе набагато більше насмішок, ніж незнання предмета викладання.

Далі – неповага класу, учні якого не розуміють, що є речі, набагато важливіші, ніж ультрамодна спідниця чи MP3 плеєр. І пояснювати це дітям мають не тільки вчителі молодших класів, а й, як не дивно, батьки.

Проте дуже часто така можливість утрачена, і щоб не стати посміховиськом в учнів, учитель, особливо жінка, починає приділяти своїй зовнішності більше уваги, слідкувати за модними тенденціями. Проте сучасний учитель старших класів уміє виховати в учнів-матеріалістів повагу до особистості, а не до її матеріального статку.

І саме в цьому його перевага над тими колегами, які, шукаючи визнання, женуться за яскравістю зовнішнього вигляду, забуваючи про головну мету своєї роботи – передати знання своїм учням.

Проте в цій ситуації є і плюси. Сучасна жінка-вчитель розуміє, що вона не машина, призначення якої лише робота. Така вчителька слідкує за собою не лише заради визнання в учнів, а й заради себе самої. Вона починає більше поважати саму себе, розвивається як особистість.

Така жінка-вчитель уміло поєднує роботу й особисте життя, вона щаслива. А якщо людина щаслива, вона досягне ще більших успіхів у житті.

Такий учитель захоплює учнів, уміє подати, а не нав'язати знання, і учні не пропускають уроки не тому, що бояться покарання, а тому, що їм цікаво.

Отже, на нашу думку, найважливіша риса сучасного вчителя – уміння й бажання вчитись, не зупинятись на досягнутому, завжди шукати в житті новизну. Адже людина, яка цікавиться всім, що її оточує, не подаватиме «суху теорію», а зробить кожний урок цікавим і пізнавальним. І це, мабуть, єдине, чим можна завоювати повагу та прихильність учнів і досягти головної мети своєї роботи – навчити.

Уявлення учнів про те, яким має бути сучасний учитель, відрізняються від бачення його самими вчителями. За словами О. В.

Нечитайла, заступника директора з навчально-виховної роботи Черкаської спеціалізованої школи № 27, сучасний учитель має не відставати від часу, в якому живе, має користуватись усіма технічними засобами, які можуть бути корисними для найкращої презентації навчального матеріалу учням.

Проте він також наголошує, що сучасний учитель стане таким лише тоді, коли «навколо нього буде створено сучасну навчальну базу, яка включатиме не тільки комп'ютер, інтерактивну дошку та телевізор, а й достатню кількість необхідних підручників, що теж є проблемою в сучасній школі».

Створити портрет сучасного вчителя ми запропонували також учням 8Б класу Черкаської спеціалізованої школи № 27. Найбільшу кількість голосів отримали такі якості, як доброта вчителя та його обізнаність у предметі, який він викладає. Також багато з учнів вимагають справедливості в оцінюванні та простого людського розуміння дитячих проблем.

Частина учнів наголосила на тому, що очікує від учителя допомоги та уваги під час вивчення дисципліни. А близько 20 % опитаних дуже просили, щоб учитель на них не кричав і не запізнювався на уроки.

Серед інших були також запропоновані такі риси сучасного вчителя, як стриманість, відповідальність, цікавість, веселість і «щоби був просто хорошою людиною».

Посміхніться, учителі, і перевірте, чи притаманні вам усі ці якості. Якщо ні, може, варто чомусь повчитися в учнів?

Джерело: http://osvita-ua.net/teacher/personality/275/print/

Источник: http://margaritamovnyk.ucoz.ru/load/cikavi_statti/zhittja/suchasnij_uchitel_chi_vchitel_suchasnosti/28-1-0-35

Ссылка на основную публикацию