Священник чи священик як правильно?

Чи можна відмовлятися від похресників? -розповідає священник

Хрещення дитини – одна з найбільш хвилюючих подій у житті її батьків. Цей обряд – перший дотик немовляти до священного, початок духовного життя. Чи можна перехрещувати дитину, як правильно та скільки обирати хрещених батьків для неї, чи можна відмовлятися від них, – розповідає настоятель храму Пресвятої Трійці отець Володимир ПЛІШКА.

– Отче Володимире, коли потрібно хрестити дитину?

– Немовля можна хрестити навіть у день його народження або через декілька днів чи місяців. Причому будь-якого дня, навіть у піст. Бажано охрестити дитину якнайшвидше, щоби настановити її на засади віри.

– Чи можна охреститися вже в дорослому віці?

– Безперечно. Вік не становить жодних перешкод для хрещення. Хреститися потрібно обов’язково. Ісус Христос сказав: “Хто не хрещений, той у Царство Небесне не увійде”. Нехрещена людина залишається без Божого захисту та духовного покровителя. Вона не може висповідатися та причаститися. А коли помре, то церква не має права її відспівувати та поминати у церковних молитвах.

– Кого можна обирати хрещеними батьками для дитини і хто не може ними бути?

– Хрещеними батьками можуть бути будь-які люди, але обов’язково хрещені. Вони не повинні бути в кровній спорідненості, у шлюбі, а чужі між собою. Наприклад, це не можуть бути чоловік і дружина, брат і сестра.

Хрещені батьки не повинні ніколи вступати між собою в інтимні стосунки, бо в такому разі страждатиме душа дитини. Дуже важливо знати, що жінці у період менструації у жодному разі не можна бути хрещеною мамою, бо дитина ростиме хворобливою, схильною до шкірних хвороб.

Існує думка, що батьки дитини не можуть бути хрещеними батьками дітей своїх кумів. Але це забобон. Насправді таке дозволяється. Бо охрещують дитину не хрещені батьки, тримаючи “крижму” і свічку в руках, не священик, читаючи молитви, а охрещує її Дух Святий.

Обряд хрещення – не найкраща нагода продемонструвати новий костюм чи модну міні-спідницю, гарну зачіску. Хрещені батьки повинні напередодні повторити чи вивчити молитви, піти до церкви, висповідатися та причаститися.

– Скільки хрещених батьків повинно бути при хрещенні дитини?

– Кількість кумів не обмежується. Це може бути й одна пара, і десять та більше. Усе залежить від рішення батьків.

– Які обов’язки хрещених батьків?

– Хрещені батьки мають не тільки велику честь, а й несуть велику відповідальність за дитину, її душу. Їхній обов’язок – духовне виховання похресника чи похресниці, підтримка й турбота протягом усього життя. Хрещені батьки повинні допомогти їм знайти дорогу до храму, навчити їх молитов, ходити з ними до причастя, молитися за них.

Тому вони повинні самі часто навідуватися до церкви, знати хоча би основні молитви: “Отче наш”, “Богородице Діво”, “Символ Віри”. До речі, від хрещених батьків на дитину падає дуже велике благословення. Якщо вони добрі та щирі, дитина може навіть не хворіти, ростиме здоровою та щасливою.

Часто вона стає схожою на хрещених батьків своїм характером та поведінкою навіть більше, ніж на рідних. Це мені доводилося неодноразово спостерігати.

– Чи можна відмовитися від хрещених батьків, якщо вони не виконують своїх обов’язків, та взяти інших?

– Хрещені батьки – назавжди. Тому відмовлятися від них чи змінювати їх у жодному разі не можна. Тоді виходить, що дитину потрібно перехрещувати.

– А можна перехрестити дитину?

– Жодного перехрещення не існує та й не може існувати. Оскільки, як я уже сказав, людину охрещує Дух Святий, то вдруге звернутися до нього не можна. Тому перехрещення – це гріх на Духа Святого, який не прощається. Якщо людина хоче змінити ім’я, то нехай це питання вирішує у РАЦСі, але в жодному випадку не в церкві.

– Якщо немовля народилося напередодні церковного свята, чи потрібно його називати іменем святого?

– Не обов’язково. Усе залежить від бажання батьків. А сила дитини буде в тому, що батьки – рідні та хрещені – молитимуться за неї. Тоді Господь оберігатиме дитину.
Надія БУДНА

Народні звичаї
Гості, які сходилися на хрестини, приносили хліб, сіль та овочі, які символізували добробут.

Кума приносила обрядову “крижму” – декілька метрів білого полотна. Ним покривали дитину під час хрещення, а пізніше шили для неї сорочечки та білизну.

Дитині під полотно ставили голку, щоби дівчинка була доброю кравчинею, а хлопчик – кравцем.
Ставили також олівець, щоби дитина добре вчилася. А ще – хліб і гроші, щоби ніколи не голодувала і не бідувала.

Вважалося доброю ознакою, коли дитина під час хрещення плакала.

Відмовлятися від кумівства не годилося.

Вважалося доброю прикметою для дитини, якщо кума була вагітною.

Куми робили дитині перші пострижини, відправляли до школи, проводжали в армію, були на весіллі найпочеснішими гостями.

Якщо немовля хворіло, виходили на вулицю й запрошували в куми першого зустрічного чоловіка чи жінку.

Прийнято було дарувати дитині на хрестини срібну ложечку, якою її згодом годували.

Хрещений батько купував дитині хрестик і ланцюжок.

РЕКЛАМА:

Источник: https://prykarpattya.org/news/18568

Як вiтатися зi священиком?

— Як вiтатися зi священиком?

— Слiд розрiзняти офiцiйнi та приватнi звернення. Насамперед з дияконом, священиком чи єпископом слiд привiтатись звичним християнським привiтом — чи то «слава Iсусу Христу», чи «Христос воскрес»,

чи «Христос рождається».

— А як слiд звертатися до духовенства?

— До дияконiв, якi посiдають найнижчий ступiнь священства, ми звертаємось «отче дияконе» або «дияконе». До монахiв, якщо вони не є священиками, вживають звертання «преподобний брате», а до монахинь — «преподобна сестро». До тих священикiв, якi є монахами, застосовують звертання «преподобний отче» або «високопреподобний

отче». 

До одних iз перших звертань до священослужителiв належали такi: боголюбивий, богумилий, святiший. Зараз же привiтання до священика спрощене. Якщо священик не посiдає нiякого вищого сану в Церквi, то до нього звертаються просто — «отче», бо для своєї громади вiн — батько, навiть якщо зовсiм молодий.

А звертання «всечесний отче» або «всечеснiший отче» вживаємо в тому випадку, коли священик — настоятель храму. Якщо отець має вчений ступiнь або звання, то до нього звертаються вiдповiдно — «отче професоре», «отче магiстре». До священикiв, якi мають ступiнь доктора, є звертання «всесвiтлiший отче».

Якщо священик — декан, то до нього звертаються, вживаючи вираз «отче декане». До архиєрея

(єпископа) кажемо «боголюбивий отче».

Звертаючись до Патрiарха, користуються виразом «Ваша Святосте». Такої звертання потребує i сан Папи Римського, оскiльки вiн

теж має титул Патрiарха Захiдної Церкви.

До Патрiарха можна звертатися i «Ваше Блаженство». Такою ж фразою можна звертатися i до митрополита, коли вiн є Главою Церкви. В iншому випадку до нього звертаються «Ваше Високопреосвященство».

Так само можна звертаючись до архиєпископа: якщо це Глава Церкви, то «Ваше Блаженство», якщо ж нi — «Ваше Високопреосвященство» або «Ваше найвище Преосвященiйство».

Якщо архиєпископ має титул Верховного, то до нього звертаються, як до Патрiарха, — «Ваше Блаженство». До

єпископiв звертаються «ваше преосвященство». 

Пiсля привiтання зi священиком церковний етикет вказує
християниновi взяти благословення.

— Що треба при цьому робити?

— Пiдiйшовши, складаємо руки навхрест (права на лiвiй) i кажемо до священика: «Благословiть, отче!», а до єпископа (архиєпископа, митрополита): «Благословiть, владико!» Коли священик (єпископ) благословить нас знаком святого хреста, то слiд поцiлувати йому руку, яку вiн покладе у нашi долонi. Iнодi при благословеннi священик кладе руку на голову. Тодi руку не

цiлують.

— Чому досi збереглася традицiя — цiлувати руку
священнослужителю?

— Коли ми цiлуємо руку священика, то нiби цiлуємо руку Самого Христа, бо, благословляючи, священик складає пальцi у так званому iменному благословеннi, коли кожен палець зображає першi букви iменi Iсуса Христа: вказiвний — I, середнiй — С, великий та

безiменний — Х, мiзинець — С, тобто IС — Iсус, ХС — Христос.

— Як слiд вiтатися з дружиною священика?

— Дружина священика — це його перша помiчниця i соратниця, тому в Українi її ще називають матiнкою (бо священик — отець). У Галичинi прийнято звертатись до дружини священика «панi добродiйко» чи «панi їмость». Слово «їмость» має польське походження i складається з двох слiв «її милiсть», тодi як

священика називали колись «єгомость» — «його милiсть».

Оксана МИКИТИН
 

Источник: http://poradnykzhinky.com/article/201610/951-vitatysya-zi-svyashchenykom

Чи можна працювати в недiлю і для кого це не гріх: розповідає СВЯЩЕННИК

Усi ми добре знаємо, що нагадує Третя Божа Заповiдь: “Пам’ятай день святий шанувати”. Та часто в недiлю люди виходять на роботу, бо мають працю по змiнах, пише Експрес.

А хтось навiть змушений виконувати важку фiзичну роботу. Через це i не йдуть до храму. Чи вважається такий вчинок грiхом? Якi роботи можна виконувати у недiлю, а якi — нi? Джерело

У цьому нам допоможе розiбратися отець Тарас Фiтьо, священик архикатедрального собору святого Юра, голова Комiсiї у справах родини Львiвської архиєпархiї УГКЦ.

— “Пам’ятай день святий шанувати” — старозавiтна заповiдь, отже дана для єврейського народу, — каже о. Тарас.

— I дiйсно, згiдно з Книгою Буття, Бог все довкола створював i сьомого дня вiдпочивав. Цим днем для єврейського народу є субота.

А недiля у них — перший день тижня. I власне суботу вони вважали вiнцем усього творiння.

Але є зовсiм iнше розумiння цього. Те, що “Бог вiдпочивав”, означає, що Вiн утiшався тим, що створив. А найбiльшого пошанування заслуговує якраз людина, створена на образ i подобу Божу.

— Який тут зв’язок iз святкуванням недiлi у християн?

— Дуже гарно це слово передається росiйською мовою — “воскресенье”, тобто це пам’ять Христового воскресiння. Як вiдомо,

Христос воскрес, згiдно з єврейським календарем, першого дня тижня.

У Бiблiї про це сказано кiлька разiв. А цим днем навiть для євреїв є недiля. Коли Вiн створював свiт, людина згрiшила, впала i вiдкинула Бога.

Читайте також: Притча про те чому погані люди живуть добре, а у добрих повно проблем 

Тому Господь входить у людську iсторiю через Iсуса Христа, народжується, живе з нами, помupає заради нас i, як переможець, воскресає.

Через те ми святкуємо Великдень не лише раз на рiк, а кожного тижня, щонедiлi. Тому недiля кожного тижня — це велике свято, яке iнакше ще називають “Мала Пасха”.

— То який грiх матимемо, якщо будемо працювати у недiлю?

— На вiдмiну вiд старозавiтних часiв, християнство принесло зовсiм iнший лад та порядок, приклад любовi. Тому тут не можна сказати, що шити — це важкий грiх, а дивитись телевiзор чи сидiти в iнтернетi 24 години на добу — не грiх.

Центральною подiєю святкування недiлi є Євхаристiя. Християнин повине пiти до храму, взяти участь у Божественнiй Лiтургiї. Оце найважливiше.

Всi iншi моменти треба обговорювати залежно вiд ситуацiї. Для прикладу, чи треба йти медичному працiвниковi, якому випадає чергування, на роботу? Звичайно!

— Але ж багато хто працює позмiнно. А це означає, що виконує важку фiзичну працю?

— Тут є порядок держави. У католицькiй Австрiї, наприклад, всi ринки у недiлю не працюють, а праця людини зводиться до мiнiмуму. Трудяться лише на пiдприємствах iз неперервним циклом, бо їх не можна спинити.

У нас суспiльство трохи iнше. Прикро, що називаємо себе християнською державою, а натомiсть базари в недiлю переповненi людьми. Вони працюють, бо є попит. Звичайно, що тут дається взнаки фiнансова зацiкавленiсть.

Я вважаю, що в недiлю мали б працювати лише кiлька найважливiший продуктових магазинiв i аптеки. Втiм, тепер є можливiсть прийти i ввечерi на лiтургiю. Якщо людина це зробить — це дуже добре для її душi.

— А якщо людина, маючи вибiр, все таки нехтує недiлю заради подвiйної зарплатнi, вона грiшить?

— Знаєте, якщо людина буде сидiти вдома на канапi й дивитись телевiзор, то я не сказав би, що її недiльна праця за подвiйну зарплату — це грiх.

Нехай краще собi працює задля достатку в родинi. А якщо вона свiдомо не йде на лiтургiю, хоч розумiє, що це важливо, а йде на роботу, бо там подвiйна оплата працi — тодi так, матиме грiх.

— Якi роботи у недiлю можна виконувати, а якi — нi?

— Важка фiзична праця для себе вважається грiхом. Не можна прати, прибирати, робити ремонт без нагальної потреби (наприклад, трубу прорвало i вода витiкає), поратись на городi.

Натомiсть не є грiхом пришити гудзик чи увiмкнути пральну машину-автомат.

Якщо говорити про вишивання голкою, що так хвилює жiнок, то можу заспокоїти. Колись це вважалося важкою роботою, а тепер це як хобi, тому не є грiхом.

— А музику слухати можна?

— Нiде не зазначено, що слухати музику — грiх. Є заповiдь: “Гучних забав в часi посту не справляти”. Ще 50 — 100 рокiв це означало слухати живу музику, яку виконують музики. Бо не було нi касет, нi дискiв. А в сучасному розумiннi це не грiх.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

— А куховарство також належить до важкої фiзичної працi?

— Голодний чоловiк i сварка в сiм’ї — гiрше. Але якщо людина не пiде на лiтургiю через те, що варить їсти, тодi це грiх.

Взагалi, якщо людина могла, але не прийшла на службу Божу, тодi вона має грiх.

Важкiсть його не вимiрюється, як на терезах. Але це означає, що вона свiдомо вiдмовилась вiд Божої ласки.

Розумiєте: не Бог вiд неї забирає, а вона себе позбавляє якогось певного дару.

Читайте також: Зима відміняється, і це ще не все: синоптики здивували новим прогнозом погоди

Источник: https://ukrainians.today/chy-mozhna-pratsyuvaty-v-nedilyu-i-dlya-kogo-tse-ne-grih-rozpovidaye-svyashhennyk/

Ким священик є насправді?

14.12.201419:53 Ким священик є насправді і що він робить? Відповів архієпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні.

У радянські часи вважали, що немає такої професії, як «священик».

І, з одного боку, – цілком слушно, бо це, мабуть, таки не професія. З другого ж боку, священика взагалі вважали неробою, бо він нічого не продукував, фізично не працював, одним словом – соціалістичне суспільство не чекало від нього жодної користі.

А за кого вважають священика зараз?

Ким священик є насправді і що він робить? На ці питання спеціально для «КВ» відповів архієпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні.

— Часто в українських медіа та й у звичайних розмовах можна почути: такий-то священик працює/працював у такій-то парафії… Чи правильно вживати слово «працює»? Чи правильніше буде – «служить»?

— Здається, що слово «служить» більш відповідне, бо завдяки цьому можна легше пояснити місію священика, але чи це так? З Євангелія, де говориться про роботу у винограднику чи про працю пастуха вівчарні, можна зрозуміти, що відмінність не аж така велика.

Служба може бути військова, служать у ресторані при столику, служать медики в лікарні. Ми багато не виграємо, якщо наполягатимемо на виразі «отець звершив своє служіння» замість того, щоби сказати: «отець працював». Те й те за своєю суттю однакове й не торкається справжньої природи священства.

Роль священика, його праці чи служіння, передусім «целебративна» (від лат.Celebrare – звершувати урочистість, ревно виконувати, практикувати або вивчати. – Прим. «КВ») – звершувальна: він звершує Пресвяту Жертву Меси; він звершує Таїнства і сакраменталії на славу Божу та для добра свого народу.

Його першочерговий обов’язок становить також звершення Літургії Годин – молитви Псалмами та молитви за Церкву.

— За що живе священик? За зарплату чи за подаяння?

— Було би справедливим сказати, що священик живе «з вівтаря», зі звершення Таїнств для добра народу та на славу Божу. В Україні Церква існує майже на місійних теренах у тому значенні, що довгі роки переслідувань та репресій Церкви тримали її немовби «без коріння», у меншості й без матеріальних засобів.

Церкву в Україні можна визначити як жебрачу. Давньої системи бенефіціїв для настоятелів парафій та каноніків тут не існує, а сучасну систему стипендій неможливо реалізувати, принаймні на сьогодні. Українські священики живуть із пожертвувань на Святу Месу і з того, що парафіяни можуть пожертвувати на прожиток та їжу.

Іноді єпископам вдається доповнити ці пожертви субсидіями з-за кордону.

— Скільки часу та уваги священик має приділяти людям?

— Священик живе для свого народу. Щоденно звершує за нього Святу Месу, щедро жертвує йому час для звершення Таїнства Примирення, молиться за нього.

Має також учитися й готуватися, аби добре проповідувати та виконувати інші завдання в проголошенні Доброї Новини для свого люду. А також, звісно, повинен мати час на їжу та відпочинок, щоби бути спроможним краще виконувати своє служіння.

Священик має обов’язок кожного року переживати реколекції, і було би добре, щоби мав теж і відпустку.

— Часто в людських стосунках трапляється нагадувати комусь про його обов’язки: або чиновник зобов’язаний прийняти документ, або лікар – якісно полікувати тощо. Які обов’язки має священик? Чи можна вірним від нього щось вимагати?

— Оцінювати спосіб виконання обов’язків інших – це як порпатися у чужій кишені, завжди дуже делікатне питання. Чи можна уявити собі, щоби сказати священику таке: «Отче, Ви не на висоті у виконанні свого завдання»? Крім того, варто пригадати, що перелік завдань, прав та обов’язків священика містяться в офіційних документах Церкви.

— Одне народне прислів’я каже: не одежа робить монаха монахом. Чи сутана важлива для священика? Він ходить у ній «для себе» чи для людей?

— Сутана – це класичний одяг священика, вона становить необхідний мінімум для всіх завдань у храмі. До цього мінімуму додаються інші елементи, відповідно до випадку: комжа, єпитрахиль, капа, орнат тощо.

Важливість сутани самої по собі оцінюється у ширшому контексті звичаїв та культури (є такі країни з панівною протестантською традицією, де католицькі священики ніколи не носили сутан поза стінами храму).

Потрібно розпочати з прецедентів та відповісти на питання про практичність і розсудливість. На мою думку, найважливіший принцип – це доступність священика, тобто щоби його було легко розпізнати як священика в тому культурному середовищі, у якому він живе.

Само собою зрозуміло, що коли священик займається спортом, то вдягатиме відповідний одяг. Те саме стосується погодних умов (холоду чи спеки).

Духовний одяг потрібно вдягати також і для добра самого священика – як щит проти деяких спокус і двозначностей нашої «язичницької» культури; потрібно вдягати як запрошення для того, хто шукає Божого слугу.

— Часом, коли єпископ вирішує перевести священика на іншу парафію, розігрується ціла трагедія серед його багаторічних парафіян, яких охоплює розпач і жаль. Що порадити цим людям, які буквально не уявляють життя без «свого» священика?

— Я усвідомлюю, що так трапляється, але вважаю недоречною таку прив’язаність до особи священика. Серед моїх друзів є священики, які дослівно «помирають» кожного разу, як мають міняти парафію.

Парафіяни аж ніяк не допомагають пастирю, коли підтримують такий тип прив’язаності, майже хворобливої, до священика.

Священик не «одружується» з парафією, аби бути з нею до кінця життя, і його парафіяни можуть, звісно, трохи потужити, але потім мають підготуватися, щоби прийняти нового священика.

Як і кожна людина, священик має свої обмеження.

Парафія має право на зміни, навіть заради тих парафіян, яким, можливо, було важко знайти спільну мову зі священиком через його манеру вдягатися, проповідувати або через стиль взаємин із членами парафіяльної спільноти.

Можливо, він мав прекрасні стосунки з дорослими, але занедбував катехизу для дітей. Інший, своєю чергою, не відвідував хворих і людей похилого віку. Зміни, переведення є чимось позитивним як для священика, так і для парафії.

Джерело: catholicnews.org.ua

Рейтинг: 4.2 Голосів: 15 Переглядів: 3942Ваша оцінка: 104805+

Додати коментар

Источник: http://old.dyvensvit.org/articles/104805.html

Профессор Наталия Шумарова: «Cлово «священик» втратило подовжену вимову і тепер пишеться з одним «н»

Сегодняшний выпуск рубрики «Уроки украинского» получился очень… религиозным.

Сегодняшний выпуск рубрики «Уроки украинского» получился очень… религиозным. Учитывая, что «Христос Воскресе» вместо приветствия верующие будут употреблять на протяжении еще сорока дней после Пасхи, мы сегодня начнем нашу статью именно с него.

Доктор филологических наук, профессор Института журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко Наталия Шумарова (на фото) научит наших читателей правильно поздравлять друг друга со Светлым Воскресением Христовым на украинском языке.

А также ответит на вопрос, почему удвоенное «н» пишется только в прилагательных и деепричастиях, которые относятся к высокому и божественному…

— Наталіє Петрівно, журналісти, як і всі люди, на травневі свята відпочивали. Тому привітати вас із Великоднем мені випало тільки зараз.

А мимохідь запитаю, як правильно казати українською: Христос воскрес чи, згідно з церковнослов’янськими нормами, Христос Воскресе? І як правильно відповідати на святкове привітання: воістину воскрес, воїстину воскресе чи… насправді воскрес?

— На вітання українською мовою загалом логічно й відповідати українською: Христос воскрес — Воістину воскрес! Дієслово вживається у формі минулого часу, але «воскресе» теж є формою минулого часу, що позначає нерозчленовану дію, в церковнослов’янській, мові. Така форма називається аористом. Його багато в євангелічних текстах.

Природно, що віряни вживають усталені вислови такого типу, що аж ніяк не може вважатися помилкою. Прислівник «воістину» в словниках має примітку високе, яка свідчить про його вживання в літературних текстах відповідної тематики.

Часом мовці, дотримуючись законів милозвучності, вимовляють його як «воїстину», але нормою є лише перший із названих варіантів.

— А як називають у нас свято Воскресіння Христового?

— Для народу це завжди було велике свято, його чекають, йому радіють. Можливо, саме тому й називають Великдень, а в польській традиції Wielkanoc — «Велика ніч», що підкреслює значущість свята. Ще його називають Світлим Христовим Воскресінням. А от щодо Пасхи думки мовознавців розділилися.

Одні вважають, що так називають лише єврейське весняне свято, присвячене виходу євреїв із Єгипту, а інші співвідносять назву також зі святом християнського світу — воскресінням Христа. До Великодня випікають паски — здобний білий циліндричний хліб, що його російською називають «пасха» або «пасхальный кулич».

У Великодню ніч паску, як і писанки та крашанки, несуть до церкви на освячення.

— Пам'ятаю, як у школі отримала «четвірку» за твір з української мови за одну-єдину помилку: написала «священник» з двома «-н-». Учителька тоді сказала, що це груба помилка, а я все не могла второпати: чому «священик», якщо слово утворено від прикметника «священний»?

— Два «-нн-» у наголошених суфіксах прикметників «-енн-», «анн- («янн») пишеться у кількох випадках: по-перше, коли суфікс має збільшувально-підсилювальне значення, як, наприклад, у словах «здоровéнний», «страшéнний».

По-друге, коли прикметники мають значення можливості або неможливості дії: незбагнéнний, нескінчéнний, недоторкáнний. По-третє, тоді, коли вони походять зі старослов’янізмів: благословéнний, свящéнний.

У цій групі слів зберігається «-нн-» і в ненаголошених суфіксах: божéственний. Виходить, що слово «священик» як похідне від «священний» мало би писатися з подвоєнням.

Але, як уважає відомий мовознавець Олександр Пономарів, воно під впливом іншого слова — «свячéний», тобто «той, над яким здійснено обряд освячення», втратило подовжену вимову й почало писатися без подвоєння.

— Ми отримали цікавий лист від читача: «Пані Наталіє, підкажіть, як правильно пишуться слова „клятвений“ і „дзвіниця“? З одним „-н-“, як у мене тут, чи з двома, як править мій текст редактор? Незручно питати у нього — фахівець…»

— Обидва слова пишуться з одним «-н-». Дзвіниця — слово, утворене додаванням до основи «дзвін» суфікса «-иц-». Редактор нашого читача, вочевидь, плутає його із російським «звонница», тому й додає ще одну літеру «н». «Клятвений» не підпадає під жодне з правил, про які ми говорили на початку. Крім того, суфікс у зазначеному слові є ненаголошеним. Тому пишемо з одним «-н-».

Источник: https://fakty.ua/162909-1

Час перетворюється на справжнє безумство: Священник розповів як потрібно готуватись до Різдва

Головні новини України

Подобається

 Зазвичай передріздвяний час перетворюється на справжнє безумство: біганину крамницями, базарами, багатогодинне вистоювання біля плити, безконечне прибирання. «Бо це ж Різдво!» — виправдовуємося ми, передає Корупція.Інфо

Популярне: “Не хотілось писати перед святами про політику, але маразм «крепчаєт»”: Володимир Парасюк зробив емоційну заяву

Але як насправді варто готуватися до одного з найбільших свят церковного року? Що про це кажуть священнослужителі? Експрес розмовляв на цю тему з протоiєреєм Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук, УПЦ КП.

– Отче, чи варто так виснажувати себе фізично, аби належно підготуватися до Різдва?

– Готуватися до зустрічі Новонародженого Спасителя потрібно дещо по-іншому, ніж це роблять сучасні християни. Різдвяні свята – не причина для обжерства та лінощів у ці дні, а джерело справжньої сердечної радості.

– Що саме слід робити, аби відчути саме це, а не втому, виснаження?

– Святові Різдва Христового передує особливий піст, який передбачає не просто зміну раціону, але зміну способу життя загалом. Чекаючи Різдва Ісуса, ми не лише прикрашаємо свої оселі, але й готуємо для Нього своє серце.

Бог не проти того, щоб ми їли, пили та веселилися. Однак усьому свій час. Поки що наше завдання – до свят поглибити свої стосунки з Богом – через молитву, піст та милостиню.

Найкраще молитися в храмі, куди варто ходити щодня, і проводити в молитві хоча б півгодини, виконуючи це правило ревно й без утоми.

Варто перед Різдвом читати Катехизис, Біблію. Сенс нашого приготування до свята Різдва — зустріч із Новонародженим Спасителем.

Згідно з ученням Церкви, така зустріч можлива лише в святих Таїнствах, зокрема, у Таїнствах Сповіді та Причастя. Говіння – це особливий період, коли християни максимально пожвавлюють власне духовне життя.

Вони готуються до Причастя святою сповіддю, а до сповіді — постом, добрими справами та молитвою.

– Чи цього досить, щоб як слід підготуватися до Різдва?

– Маю ще декілька порад. Можна бути залежним від телевізора, книжок, інтернету, спорту, музики чи автомобілів. Однак треба хоча б спробувати правильно розставити пріоритети. Бог завжди – на першому місці.

Подружній партнер – на другому. Діти – на третьому. Батьки – на четвертому. Робота – на п'ятому.

Усе решта – на шостому, сьомому… Тому подаруйте собі тишу – проводьте менше часу в соцмережах, у гучних компаніях.

А ще можна переглянути свій бюджет і визначити, скільки готові витратити на допомогу ближнім, підтримку діяльності своєї парафії, на військо чи хворих, сиріт або біженців. Спасти свою душу, не роблячи нічого для ближніх, нічим не жертвуючи та не роздаючи, – неможливо.

Свята Різдва Христового та Богоявлення – чудова нагода для місіонерства. Тому варто відвідати стареньких: наших родичів, знайомих учителів, наставників, сусідів, священиків, лікарів. Цілком можливо, що хтось з нас забув про рідних батьків…

А хіба ми християни, якщо у нас міль їсть непотрібний нам светр, а сотні людей замерзають від холоду?

Підготовка до Різдва буде повноцінною, якщо ми надішлемо листівки родичам, друзям, колегам. Ваші добрі побажання залишаться з важливими для вас людьми на багато років! І ще одне: знайдіть партнерів для коляди. Наша дружба з людьми повинна вийти за межі соціальних мереж. Слід об'єднуватися, щоб розносити по всьому світу вістку про народження Спасителя!

Підписуйтесь на канал в Telegram

Читайте также:  В'ячеслав чи вячеслав як правильно?

Источник: https://korupciya.com/chas-peretvoryuyetsya-na-spravzhnye-bezumstvo-svyashhennik-rozpoviv-yak-potribno-gotuvatis-rizdva/

Поп, священник и батюшка в православии — одно и то же или нет?

Вопросы внешнего благочестивого обихода часто волнуют прихожан многих храмов. Как правильно обращаться к священнослужителям, как отличать их друг от друга, что говорить при встрече? Эти, казалось бы, мелочи могут смутить неподготовленного человека, заставить его волноваться. Попробуем разобраться, существует ли разница в понятиях «батюшка», «поп» и «священник»?

Священник — главное действующее лицо любого богослужения

Что означают названия служителей церкви

В церковной среде можно услышать самые разные обращения к служителям храма. Главное действующее лицо любого богослужения — это священник. Это человек, которых находится в алтаре и совершает все чинопоследование службы.

Важно! Быть священником может только мужчина, который прошел специальное обучение и рукоположен правящим архиереем.

Слово «священник» в богослужебном смысле соответствует синониму «иерей».

Только рукоположенные иереи имеют право совершать Таинства церкви, согласно определенному чину.

В официальных документах православной церкви также употребляется слово «священник» для обозначения того или иного иерея.

Среди мирян и простых прихожан храмов часто можно услышать обращение «батюшка» по отношению к тому или иному иерею. Это обиходное, более простое значение, оно указывает на отношения к прихожанам как к духовным детям.

Если открыть Библию, а именно Деяния или Послания апостолов, то мы увидим, что очень часто к народу они использовали обращение «Дети мои».

Еще с Библейский времен любовь апостолов к своим ученикам и уверовавшему народу была сравнима с отцовской любовью.

Также и сейчас — прихожане храмов получают наставления от своих священников в духе отцовской любви, поэтому в обиход и вошло такое слово, как «батюшка».

Батюшка — это простонародное обращение к женатому священнику

Чем отличается поп от священника

Что же касается понятия «поп», то в современной церковной практике оно имеет некоторую пренебрежительную и даже оскорбительную окраску. Сейчас попами не принято называть священство, а если и называют, то больше в негативном ключе.

Интересно! В годы советской власти, когда были сильные притеснения церкви, попами называли всех подряд церковнослужителей. Именно тогда это слово приобрело особое негативное значение, сравнимое с врагом народа.

Но еще в середине XVIII века термин «поп» был общеупотребимым и не носил никакого нехорошего смысла.

Попами называли в основном только мирских иереев, а не монашествующих. Относят это слово к новогреческому языку, где есть термин «папас». Отсюда пошло и название католического священника «папа». Производным является и термин «попадья» — это жена мирского священника.

Особенно часто попами называют пресвитеров среди русской братии на горе Афон.

Для того, чтобы не попасть в неловкое положение, стоит помнить, что сейчас термин «поп» практически вышел из словарного обихода верующих. Обращаясь к священнику, можно сказать «Отец Владимир», или просто «Батюшка». К супруге иерея принято обращаться с приставкой «Матушка».

Для верующего человека не играет особой роли, какими словами он обращается к священнослужителю. Однако традиции и практика церковной жизни вырабатывают определенные формы общения, которые желательно знать.

Каким должен быть настоящий священник

Сен 10, 2018 10:56Администратор

Источник: http://molitva-info.ru/duhovnaya-zhizn/pop-svyashhennik-i-batyushka-v-pravoslavii.html

Священники, священство

В чем смысл священства? Для чего нужны священники? Какие формы священства существуют в православной церкви?

Священство — люди, избранные для служения Евхаристии и пастырства — попечения, духовного окормления верующих. Господь избрал сначала 12 апостолов, а потом еще 70, дав им власть отпускать грехи, совершать важнейшие священнодействия (которые стали называться Таинствами).

Священник в Таинствах действует не своей силой, но благодатью Святого Духа, дарованной Господом после Его Воскресения (Ин. 20, 22-23) апостолам, переданной от них епископам, а от епископов — священникам в Таинстве рукоположения (от греч. Heirotonia — хиротония).

Сам принцип устроения новозаветной Церкви — иерархический: как Христос — глава Церкви, так и священник — глава христианской общины. Священник для паствы — это образ Христа. Христос — пастырь, Он заповедал апостолу Петру: «…паси овец Моих» (Ин. 21, 17).

Пасти овец — значит продолжать дело Христа на земле и приводить людей ко спасению. Православная Церковь учит, что вне Церкви нет спасения, а к спасению можно прийти, любя и выполняя заповеди Божии и участвуя в Таинствах Церкви, в которых присутствует Сам Господь, подавая Свою помощь.

А помощником и посредником Бога во всех Таинствах Церкви, по заповеди Божьей, является священник. И потому его служение священно.

Священник — символ Христа

Самое главное Таинство Церкви — Евхаристия. Священник, совершающий Евхаристию, символизирует Христа. Поэтому без священника нельзя служить литургию.

Поясняет протоиерей Сергий Правдолюбов, настоятель храма Живоначальной Троицы в Троицком-Голенищеве (Москва), магистр богословия: «Священник, стоя перед Престолом, повторяет слова Самого Господа на Тайной Вечери: “Примите, ядите, сие есть Тело Мое…” А в молитве на Херувимской песни он произносит такие слова: “Ты есть Приносящий и Приносимый, и Тот, Который принимает эту Жертву, и Тот, Которого раздают всем верующим, — Христе Боже наш…” Священник совершает своими руками священнодействие, повторяя все то, что совершал Сам Христос. И он не повторяет эти действия и не воспроизводит, т. е. не “подражает”, но, говоря образно, “пронзает время” и совершенно необъяснимо для привычной картины пространственно-временных связей — своими действиями совпадает с действиями Самого Господа, и своими словами — со словами Господа! Поэтому литургия называется Божественной. Она отслужена единожды Самим Господом во времени и пространстве Сионской Горницы, но вне времени и пространства, в пребывающей Божественной Вечности. В этом парадокс учения о Священстве и Евхаристии. На этом настаивают православные богословы, и так верует Церковь.

Священника никак не может заменить мирянин не только “по людскому своему невежеству”, как написано в древних славянских книгах, пусть мирянин будет академиком, — никто не давал ему власть совершать то, на что нельзя дерзнуть, не получив дар благодати Святого Духа через рукоположение, идущее от самих апостолов и мужей апостольских».

Православная Церковь придает исключительное значение священному сану.

О высоком достоинстве священства писал преподобный Силуан Афонский: «Священники носят в себе столь великую благодать, что если бы люди могли видеть славу этой благодати, то весь мир удивился бы ей, но Господь скрыл ее, чтобы служители Его не возгордились, но спасались в смирении… Великое лицо — иерей, служитель у Престола Божия. Кто оскорбляет его, тот оскорбляет Духа Святого, живущего в нем…»

Священник — свидетель в Таинстве исповеди

Без священника невозможно Таинство исповеди. Священник наделен от Бога правом объявлять от имени Бога прощение грехов. Господь Иисус Христос сказал апостолам: «Что вы свяжете на земле, то будет связано на небе, и что разрешите на земле, то будет разрешено на небе» (Мф. 18, 18).

Эта власть «вязать и решить» перешла, как верует Церковь, от апостолов к их преемникам — епископам и священникам. Однако сама исповедь приносится не священнику, а Христу, а священник здесь — только «свидетель», как сказано в чинопоследовании Таинства.

Зачем нужен свидетель, когда можно исповедоваться Самому Богу? Церковь, устанавливая исповедь перед священником, учитывала субъективный фактор: Бога многие не стыдятся, так как не видят Его, а перед человеком исповедоваться стыдно, но это спасительный стыд, помогающий преодолеть грех.

Кроме того, как поясняет протоиерей Сергий Правдолюбов, « священник является духовным наставником, помогающим найти верный путь для преодоления греха. Он призван не только стать свидетелем покаяния, но и помочь человеку духовным советом, поддержать его (многие приходят с большими скорбями).

Подчинения никто от мирян не требует — это свободное общение, основанное на доверии священнику, взаимный творческий процесс. Наша задача — помочь выбрать правильное решение. Я всегда призываю своих прихожан не стесняться рассказывать мне, что они не смогли выполнить какой-либо мой совет. Возможно, это я ошибся, не оценил силы этого человека».

Еще одно служение священника — проповедь. Проповедовать, нести Благую весть о спасении — это также заповедь Христа, прямое продолжение его дела, поэтому и это служение священно.

Священник не может существовать без народа

В ветхозаветной Церкви участие народа в богослужении сводилось к пассивному присутствию. В Христианской Церкви священство неразрывно связано с народом Божьим и одно не может существовать без другого: как община не может быть Церковью без священника, так и священник не может быть таковым без общины.

Священник не является единоличным совершителем Таинств: все Таинства совершаются им при участии народа, вместе с народом. Случается, что священник вынужден совершать службу один, без прихожан.

И, хотя чин литургии не предусматривает подобных ситуаций и предполагается, что в службе участвует собрание людей, все же и в таком случае священник не одинок, потому что ангелы, а также святые и усопшие вместе с ним приносят бескровную жертву.

Кто может стать священником?

В Древнем Израиле священниками могли становиться только лица, принадлежащие по рождению к колену Левия: для всех остальных священство оказывалось недоступным. Левиты были посвященными, избранными для служения Богу — они одни имели право приносить жертвы, возносить молитвы.

Священство времен Нового Завета имеет новый смысл: ветхозаветные жертвы, как говорит апостол Павел, не могли избавить человечество от рабства греху: «Невозможно, чтобы кровь тельцов и козлов уничтожала грехи…» (Евр. 10, 4-11).

Поэтому Христос принес в жертву Самого Себя, став одновременно и Священником, и Жертвой. Не принадлежа по рождению к колену Левия, Он стал единым истинным «Первосвященником во век по чину Мелхиседека» (Пс. 109, 4). Мелхиседек, некогда встретивший Авраама, принесший хлеб и вино и благословивший его (Евр.

7, 3), был ветхозаветным прообразом Христа.

Отдав Свое Тело на смерть и пролив Кровь за людей, преподав в Таинстве Евхаристии это Тело и эту Кровь верным под видом хлеба и вина, создав Свою Церковь, которая стала Новым Израилем, Христос упразднил ветхозаветную Церковь с ее жертвами и левитским священством, снял завесу, отделявшую Святое Святых от людей, разрушил непреодолимую стену между сакральным левитством и профанным народом.

Священником Православной Церкви, поясняет протоиерей Сергий Правдолюбов, «может стать любой благочестивый добродетельный человек, исполняющий все заповеди и правила церковные, имеющий достаточную подготовку, женатый первым и единственным браком на девице православного вероисповедания, не инвалид с физическим препятствием действовать руками и ногами (иначе он не сможет совершать литургию, выносить Чашу со Святыми Дарами) и психически здравый».

О священниках и священстве на “Правмире”:

Фильмы о священстве:

Азы православия. Вопросы батюшке. Священство

Таинство священства – Закон Божий

Вера святых – часть 23. Таинство Священства

Интервью митрополита Лонгина от 22 августа

Источник: https://www.pravmir.ru/svyashhenniki-svyashhenstvo/

Якого священника потребують люди

Хоча людей не питають, яким хочуть бачити священника, очікують вони від нього святості. Для багатьох стало байдуже, який буде священник. Але від святого священника залежить святість села, міста, добробут і панування Ісуса в серцях і родинах.

Хоча людей не питають, яким хочуть бачити священника, очікують вони від нього святості. Для багатьох стало байдуже, який буде священник. Але від святого священника залежить святість села, міста, добробут і панування Ісуса в серцях і родинах.

Дякую моєму духівнику о. Василю Іваніву ЧНІ, який навчив мене жертовно служити Богу і людям. Він сам гідно відповів на покликання Бога і навчив інших.

Прикладом жонатого священника, який цілковито віддався Богу, є для мене екзорцист о. Василь Пантелюк, який всім нам, священникам, одруженим і неодруженим показав, що ласка Божа творить чудеса, якщо співдіяти з Богом.

Люди потребують священника Віруючого

Щоб те про що проповідує, було видно по його ділах. Чи живе священник Богом. Відчуває, що перебуває він в обіймах Бога. Священник повинен відчувати, що Бог його любить і не залишить. Очі священника повинні бути очима доброти Бога і своїм Божественним поглядом він мусить народжувати до віри кожного, хто подивиться в очі його душі.

Люди бачать чи священник живе молитвою, чи вона важлива для нього самого. Словом Божим священник має жити і переносити його в життя інших людей.

Люди бачать всі слабкості священника, коли він не надіється на Бога, але на себе, поводиться так як би не вірив в Бога. Люди це прощають, бо розуміють, що священник має певні проблеми.

Але люди очукують, що священник це людина Божа, яка має силу перемінитися. Має власного сповідника, духовного керівника, відкриває Святе Письмо і перемінює себе. Погано, коли священник не змінюється, не піддається „обробці” Духа Святого.

Священник є людиною, котра потребує стільки опіки як і кожна людина котрій він служить. Для того служіння має бути взаємним, священник людям, а люди священнику.

Люди мають полюбити свого душпастиря, тоді він почується більш зобов’язаний. Щиро любити — це змусить ставати святішим, кращим.

Треба змушувати священника до перемін, розуміючи, що це грішна людина, котра прийняла на себи великий дар служіння.

Іноді влада над людьми набирає авторитарний характер, а навіть диктаторський. Священник забуває, що має служити, а хоче панувати. І в цьому проявляється грішна природа. Парафія замість спільноти стає фірмою священника.

«Священник мусить бути чуттєвим і прислухатися, люди кажуть, що їм потрібно.

Читайте также:  Безробітна чи безробітня як правильно?

Священство — то не панування, ані не старшування над кимось, а це є служіння тій громаді, над якою він поставлений», каже ієромонах Рафаїл (Роман Турконяк).

Покора священника це служіння, він має розуміти свою слабкість. Часом він є слабший від бабці, яка неустанно молится. Священник має вчитись жити в обіймах Бога. Віруючий і практикуючий священник, це велика підтримка для спільноти.

Люди потребують священника-отця

Отцями не народжуються, а ними стають. Люди шукають в священнику отця. Але можуть не знайти. Не в біологічному значенні але духовному, психологічному, моральному. Правдивий батько не позволить собі носити дорогий годинник, якщо будуть голодні його діти.

Або який батько не охрестить, не повінчає, не висповідає, не запричащає. Священник має бачити в кожній людині сина, дочку. Відразу після свячень священник очікує, що люди будуть називати його отцем. І люди так називають.

Але чи ми можемо себе вести як ті, котрі дають життя, бути – отцями, батьками.

Сьогодні потрібні відповідальні священники. Священників багато але не всі народжують і підтримують життя. Ісус потребує відповідальних отців, бо через нас Ісус зустрічається з людьми, щоб провадити їх до Царства Божого. Люди шукають і тужать за відповідальними отцями.

А не тільки служителями культу, котрі би справляли, треби за відповідну винагороду. Одразу батьківство деградує, батько стає вітчимом, в очах батька долар, діти бунтуються, пишуть статті в Інтернет, викликають ТСН. Дітей не треба зразу бити прес конференціями чи прокляттями.

Бо це наші діти, якщо ми проклянем, накричимо, вони не перестануть бути нашими дітьми. Ми за всіх охрещених несемо відповідальність.

Людина має приходити до Храму, як до дому Отця Небесного, як до свого дому. Там повинна навчитись розмовляти, ходити, споживати страву. Священник як отець, Церква як мати, повинна прийняти людину незалежно від її статків.

Ісус утожсамлює себе з бідними, голодними, ув’язненими. Від того, якою бляхою буде покритий Храм, не залежить чи там буде правдиве отцівство. Батька, котрий любить гроші більше ніж дітей ми називаємо негідним батьком. Так і є з духовним батьківством.

Ціль не освячує середників.

Священник повинен бути служитель Бога

Навіть якщо священник будуватиме храми, уділятиме святі Тайни, але буде далекий від Бога, він не є в повноті священником. Священник помазаний і освячений Святим Духом для участі у священстві Ісуса Христа, а не для своїх інтересів. Що робить священник, то робить Ісус. Христос служить, і священник якщо не буде служити, то нічого він спільного з Христом немає. Христос дає, а не бере.

Завдяки священнику люди слухають, люблять Бога, живуть вірою. Добре приготовлена проповідь збагачує віру в Бога.

Де є священник там є Євхаристія, сповідь. Щодена Євхаристія дає можливість людині перебувати в єдності з Богом. Священник без щоденної літургії тратить силу в боротьбі зі злом, зі спокусами.

Священник служитель Бога. Він не соціальний працівник, не будівельник, не фінансист, а служитель Бога. З поміж людей взятий для служіння Богу. Бо інакше священиче життя втратить свій сенс.

Священник повинен мати в серці Божий вогонь.

Священник ніколи не належить до себе, а Богові і людям

Слова Освячення мають бути життям священника, який відає себе так, як віддав себе Ісус. Священник має дякувати за багато дарів, які він отримав — за дар віри, якої є проповідником, а також — за дар священства.

Священиче життя має сенс, коли зуміє вчинити з себе дар, віддаючись спільноті, а також служачи кожному, хто його потребує. В іншому випабку – висвячений, але не зреалізований священник починає надуживати алкоголем, курінням, це все проявляється через те, що не використано своїх талантів.

Як і Ісус очікував від своїх Апостолів, так і народ Божий очікує від свого священника служіння. Тіло Христове, було видане «за життя світу». Священник стає проповідником таємниці спасіння. Але сам священик мусить відчувати на собі спасіння.

Священник перший внутрішньо діткнутий ласкою, яка, піднесла з приземності, до синівства (Гал. 4,6; Рим. 8,15). Священник повинен бути перший на дорозі святості. Священник має бути вірною людиною Христа. Допомагати людям в дорозі до Божого Царства. Заражати людей Духом Святим в радості і в любові.

Люди хочуть бачити в нас Христа і мають на це право, а ми прийняли обов’язок служити людям. Священник має бути міцний (духом), який знає що робить і впевнено виконує волю Божу, має свідчити своїм прикладом про живого Бога. Віддати своє життя цілковито Христу, утожсамитись з Христом.

Священник є прикладом спасіння своєї душі і душ всіх вірних.

Для чого Бог вибрав нас священників, щоб ми зрозуміли свою слабкість і були знаряддям в руках Бога. Ісус тихий і покірний серцем, і цього очікує від свого священника. Ісус хоче спасти світ, людину через священника, від диявола, гріха, смерті, прокляття.

Такого священника потребує Ісус і такого священника потребують люди.

Ієрей Ігор Тарас

Источник: http://www.cerkva.od.ua/articles/spiritual/803-686

Как здороваться с батюшкой в церкви и вне её?

Вы здесь

Оглавление:

Люди, которые идут в храм, должны понимать, что в Церкви существуют свои особенные правила этикета. Их следует соблюдать как в храме, так и в монастыре.

Церковная среда тесно связана с благочестием, очищением и преображением сердца Божией благодатью, дарующейся труждающимся и подвизающимся.

Поэтому соблюдение церковного этикета — это не только правила поведения, принятые для сохранения церковных устоев, но и путь восхождения к Богу.

Духовные люди соблюдают этикет для привлечения благодати Божией, поэтому в храм не принято входить в вызывающих одеждах: женщинам нельзя надевать брюки, короткие юбки, красить помадой губы и быть с непокрытой головой.

Мужчинам нельзя носить шорты, тенниски, рубашки с короткими рукавами и источать запах табака.

Эти правила не следует нарушать, посещая церковь, поскольку несоблюдение их может привести к справедливой отрицательной реакции окружающих.

Первое, что должен сделать человек, вошедший в Храм — поздороваться со священником. Если вы готовитесь к исповеди или причастию, обязательно узнайте, как правильно здороваться с батюшкой, и как правильно к нему обратиться в зависимости от занимаемого им сана.

Как здороваются со священниками?

В период празднования Пасхи (с первого её дня и последующие сорок дней после неё) батюшку принято приветствовать словами: «Христос Воскресе!». Батюшка, благословляя, ответит: «Воистину Воскресе!»

Если вопрос, как здороваться с батюшкой в церкви, можно легко решить, просто спросив совета у окружающих, более опытных людей, то что следует говорить священнику при случайной встрече на улице? Встретив священника, который даже не одет в священническое облачение, вы всё равно можете подойти и попросить у него благословения.

Следует знать, что благословение может иметь несколько значений. Одним из них является приветствие. Здороваться с батюшкой рукопожатием разрешено только равному ему по сану.

Всем остальным, даже диаконам, при встрече с ним нужно принимать благословение. Для этого сложенными вместе ладонями принимают в них благословляющую руку.

После получения благословения верующему нужно поцеловать руку батюшки.

Также батюшка может благословлять прихожан и по-другому, к примеру, осенив крестом голову верующего или же дать благословление на расстоянии.

Расставаясь, прихожане не прощаются со священником, а снова испрашивают у него благословения. При этом нужно сказать: «Простите, батюшка, и благословите».

Обращение к духовенству по степени священства

В православном мире различают три степени священства:

  • Диаконы.
  • Священники.
  • Епископы.

Именно от того, кто стоит перед вами, и с кем вам предстоит поздороваться, зависит то, как вы к нему обратитесь.

Как обращаться к диакону?

Диаконы являются помощниками священников, они не обладают такой благодатной силой, какая есть у священников. Поэтому диаконы не служат литургии, не крестят, не исповедуют, не соборуют, не венчают, не отпевают и не освящают дома.

Но, тем не менее, диакон также может давать советы и принимать молитвы. Диакона принято называть «Отец диакон», также допускается обращение к нему по имени.

При упоминании диакона в третьем лице можно сказать: «Отец диакон» или «Отец Александр».

Как обращаться к священнику?

Обращение к священнику должно быть почтительным и уважительным, поскольку он — носитель особенной благодати, которую получает, совершая таинство рукоположения на священство.

К священникам можно обращаться несколькими способами. К примеру, русские православные часто, согласно давнему обычаю, называют их батюшками. Обычно обращение в такой форме выглядит следующим образом: «Батюшка, разрешите Вас попросить?».

Однако обращение «Батюшка» — это разговорная форма, а согласно другой, более строгой и официальной, миряне должны обращаться к священнику, называя его «Отец»: «Отец Павел, можно обратиться к вам с вопросом?».

Если же священник упоминается в третьем лице, то можно сказать: «Отец Иоанн благословил» или «Отец настоятель посоветовал». Нежелательно сочетание имени и чина священника: «иерей Павел» или «протоиерей Иоанн».

Допускается в обращении сочетание фамилии священника с формой «отец», к примеру: «отец Иванов».

И, конечно же, в церкви обращение к священнику должно быть только на «Вы».

Если даже священник для вас — близкий или хороший знакомый, при посторонних излишняя фамильярность будет выглядеть неуместно.

Как обращаться к архиерею?

Архиерея принято называть «Владыкой». Чаще всего распространена форма обращения в звательном падеже: «Владыко, разрешите», «Владыко, благословите». Если же архиерей упоминается в третьем лице, то применяется именительный падеж: «Владыка Иоанн благословил».

Официальная же речь, в том числе и письменная, имеет следующие формы: «Преосвященнейший Владыко» или «Ваше преосвященство».

Как обращаются к архиепископу и митрополиту?

Архиепископ — это старший епископ, митрополит — высшее звание православного епископа. К священниках в таких чинах принято обращаться «Высокопреосвященнейший Владыко» или «Ваше высокопреосвященство».

Обращение к патриарху

К патриархам следует обращаться: «Святейший Владыко» или «Ваше Святейшество». Если нужно обратиться в письменном виде, тогда пишут: «Ваше Преосвященство, благословите» или «Владыко, благословите».

Видео о том, как здороваться с православными

Правила этикета в монастыре?

В монастыре существуют свои, особенные правила. Чтобы ознакомиться с монашеским общежитием, необходимо затратить немало времени. Основные правила, соблюдаемые в монастырях при паломничестве:

  • Паломники или трудники, пришедшие в монастырь впервые, должны помнить, что в монастыре на всё следует испрашивать благословения и неукоснительно его выполнять.
  • Пока вы не получите благословения, из монастыря выходить нельзя.
  • В монастырь следует входить без своих греховных привычек и пристрастий: спиртное, сквернословие, курение — всё это оставляется за его вратами.
  • Разговаривать принято только на духовные темы, а мирская жизнь не вспоминается. Также непозволительно друг друга поучать. Среди наиболее употребляемых слов чаще всего произносятся «благослови» и «прости».
  • Пища, одежда, условия сна должны приниматься безропотно. Приём пищи возможен лишь во время общей трапезы.
  • Нельзя заходить в чужие кельи, если только вас не пошлёт настоятель кому-либо что-то передать или сказать.
  • Каждый раз, входя в келью, необходимо произнести вслух молитву. При этом входить нельзя до тех пор, пока после прочтения молитвы вы не услышите из-за двери «Аминь».
  • Встречаясь, обитатели монастыря кланяются друг другу, произнося: «Спасайся, сестра (брат)», на что тот, кого повстречали, должен ответить: «Спаси, Господи». При этом рукопожатия при приветствии не приняты.
  • Люди, живущие в монастырях, называются насельниками. Все они имеют саны послушников, рясофорных монахов, мантийных монахов, схимонахов. В мужских монастырях некоторые монахи имеют священный сан дьяков или священников. К каждому сану обращаются по-разному.

Как обращаться к обитателям мужского монастыря?

  • К наместникам можно обращаться разнообразными способами: «Отец наместник», «Отец Павел», или просто «Батюшка». При официальном обращении, если наместник является архимандритом или игуменом — «Ваше Высокопреподобие», если иеромонахом — то «Ваше Преподобие».
  • К благочинным можно обращаться: «Отец Благочинный», «Отец Павел», или просто «Батюшка».
  • К духовникам, как правило, обращаются: «Батюшка» или «Отец Павел». Если о духовнике говорится в третьем лице, то говорят: «Я посоветуюсь с духовником».
  • К экономам, ризничим, казначеям, келарям, имеющим духовный сан, обращаются «Батюшка». К не рукоположенным, но имеющим постриг, можно обратиться: «Отец эконом», «Отец казначей». Иеромонаха, игумена, архимандрита можно назвать «отцом Павлом» или «Батюшкой».
  • Если же монах имеет постриг, то его называют «Отец», послушник — «Брат», а если послушник — человек преклонного возраста, то его называют «Отцом». Обращаясь к схимнику, обычно употребляют его сан с приставкой «схи»: «схиархимандрит».

Как обращаться к обитателям женского монастыря?

Игуменьи отличаются от монахинь наличием золотого наперсного креста и правом благословлять. Если необходимо попросить у неё благословления, то обращаться следует так: «Мать игуменья», также можно назвать и по имени: «Мать Анастасия», «Матушка Анастасия» или просто «Матушка».

В женских монастырях «Матушками» называют только игумений, поэтому если вы услышали, как кто-то сказал: «Матушка», то следует знать, что имеется в виду именно игуменья.

Если же обращаются к монахине, то её также называют «Мать». Послушниц же называют «сёстрами», а если послушница — женщина преклонного возраста, то при обращении к ней употребляют «матушка».

А как Вы здороваетесь со священнослужителями? Соблюдаете ли церковный этикет? Расскажите об этом в комментариях.

Источник: https://www.rutvet.ru/in-kak-zdorovatsya-s-batyushkoy-v-cerkvi-i-vne-ee-8263.html

Ссылка на основную публикацию