Георгійович чи георгієвич як правильно?

Верещако В.Г. — Сахутівська ШКОЛА та сахутівчани

  • Головна
  • Файловий архів
  • Наші біографії
  • Верещако В.Г.

Верещако Віталій Георгієвич (Біографія)

Народився 25 жовтня 1924 року в сім’ї селянина-бідняка.

Батьки, виховуючи і навчаючи четверо діточок: Валентину, Олександра, Віталія, а пізніше і Володимира — переживали в ті часи дуже великі труднощі. Крім постійної бідності ще й голодомор 1932 – 1933 років.

Після закінчення Сахутівської семирічки 16-річний юнак, разом зі старшим братом Сашком, у 1940 році поїхали на заробітки на Далекий Схід.

Про початок війни почув з вуличного гучномовця. А попав на війну уже весною 1943 року. Пройшов військовим зв’язківцем фронтовий бойовий шлях від російської Калуги аж до самого східно-прусського Кенісберга.

Після війни та закінчення військової служби повернувся у своє рідне село Сахутівку. Ще з зовсім малого дитинства у хлопця був неабиякий талант до малювання та музики. Тож і здійснює він свою давню мрію про відповідну освіту, вступивши до Ніжинського культпросвітнього училища.

У 1949 році Віталій Георгійович влаштовується на роботу керівником Сахутівського сільського клубу. Ось звідси і розпочинається його творчий шлях, розквіт неабияких самобутніх талантів. Він починає писати вірші, згуртовує творчу сільську молодь, організовує концертні програми тощо.

Багато працюючи, виховуючи разом з дружиною Ольгою своїх ще зовсім маленьких доньок, в 60-х роках минулого століття вступає, навчається і успішно закінчує філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя.

Переходить на учительську стезю, викладає в рідній школі історію, російську мову і літературу, образотворче мистецтво та музику.

З 1971 по 1983 рік викладацьку діяльність поєднує з дуже відповідальною і нелегкою, але одночасно і почесною посадою директора Сахутівської сільської школи.

80-ті роки – пік творчої діяльності педагога і митця. У цей час він серйозно береться за пензля.

Пише прекрасні полотна: портрети Олександра Довженка (нині цей твір виставлений у Сосницькому музеї Олександра Петровича), Володимира Леніна, Тараса Шевченка, Олександра Твардовського, М. Черепанова, О.

Рябця, а також зображує на прекрасних картинах дорогу свою дружину Ольгу та дочок: Тетяну, Надію і Ніну.

Віталій Георгійович – людина всебічно талановита і щедра, чоловік з титанічною життєвою енергією.

Будучи викладачем і директором школи, маючи сільське обійстя, присадибну ділянку та сім’ю з п’яти чоловік, він малює портрети, пише прекрасні вірші та покладає на них музику, грає і співає; любить дерево — теслює та столярує.

Окрім тепла душевного, дарує односельчанам на довгі роки тепло зліплених ним грубок, лежанок та печей. Він усе це може створити, йому це все вдається.

А ще – він скульптор. Невтомні руки і різець самодіяльного митця створили прекрасну скульптуру у центрі села – реквієм загиблим воїнам-односельчанам, котра зберігає вічну поіменну пам’ять про десятки і десятки сахутівчан, полеглих на полях Великої Вітчизняної… Потім – скульптури О. Гарнієра, комісара О.

Рудого, що встановлені у райцентрі, в місті Корюківці. Вражає надмогильний бюст дружини Ольги на сільському кладовищі. А майстерно зваяного «дідуся Леніна» власноручно закопав глибоко у землю, де він і «покоїться» до цього часу.

Зліпив також бюсти брата Володимира та сусідки Віри Титівни Андрощук; хотів і самого себе залишити на згадку дітям та онукам, але так роботу і не закінчив.

«Художнє слово, яке є акумулятором душевної енергії, виразність каменю, гармонії звуків надихають люд на звершення, передають нащадкам пам'ять серця і душі про наше покоління». Цей короткий вислів Віталія Георгійовича Верещако повністю розкриває його життєве і творче кредо, дає можливість зрозуміти витоки його різносторонньої талановитості і людської щедрості.

26 грудня 2003 року, на 79-му році життя, перестало битись серце ветерана війни і праці, дорогого нашого земляка-сахутівця, неповторного самобутнього Митця, Вчителя і просто ЛЮДИНИ.

Сьогодні – грудень 2013-го. Ось-ось виповниться 10 років з дня смерті Віталія Георгійовича Верещаки. На превеликий жаль, про таку неординарну людину ми так мало знаємо і пам’ятаємо.

Кожний рядок, кожне слово цієї коротенької біографії можуть стати десятками сторінок спогадів про нього його дітей, онуків та правнуків, односельчан, бувших співробітників, учнів, друзів і сусідів…

Відгукніться. Подзвоніть. Напишіть. Передайте спогади, оригінали чи копії документів, віршів, нот, фотографій, звуко- чи відеозаписів до сайту.

Сповістіть, розкажіть про себе, про своїх рідних, родичів, однокласників, друзів… про усіх, а не тільки знаменитих та відомих, земляків – сахутівчан.

Станьте співавторами і корреспондентами сайту. Не дамо забути недавно закриту нашу Сахутівську сільську школу, її вчителів та учнів!

(Перша та усі ч/б світлини у цій статті — невідомих авторів.)

Кiлькiсть переглядiв: 48

Источник: http://www.sahutivka-zosh.edukit.cn.ua/downloadcenter/nashi_biografii/vereschako_v_g/

Журнал «Медицина неотложных состояний» 7-8 (38-39) 2011

Народився 1 листопада 1951 р. у Черкаській області. Після закінчення середньої школи він вступив до Херсонського морехідного училища і наступні чотири роки були пов’язані з морем. Але мрія стати лікарем перемогла, і в 1971 р. вступив до Чернівецького медичного інституту на лікувальний факультет, який закінчив у 1977 році.

В подальшому працював лікарем-хірургом у Кам’янець-Подільській центральній районній лікарні Хмельницької області. 1981–1984 рр.

навчався в клінічній ординатурі та працював лікарем-хірургом у Київському науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної хірургії, де під керівництвом академіка Олександра Олександровича Шалімова розпочав свою наукову діяльність з вивчення проблеми хірургічного лікування хронічних гепатитів та цирозу печінки, і в 1988 році успішно захистив кандидатську дисертацію, у свого вчителя перейняв досвід лікаря, вченого та організатора і сформувався як досвідчений лікар-хірург. Упродовж наступних семи років брав участь у становленні й розбудові нової Київської лікарні швидкої медичної допомоги, де очолював хірургічне відділення. Наступні два роки передавав досвід студентам Київського медичного інституту, де працював асистентом кафедри госпітальної хірургії. У 1991 році очолив Київську міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги, а в 1992 році при реорганізації лікарні в Київське науково-практичне об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф був призначений генеральним директором об’єднання. На цій посаді Г.Г. Рощіну вдалося вперше на теренах України та й СНД створити науково-практичну установу, до складу якої входили клініки як структурні штатні одиниці: хірургія № 1 (проф. М.І. Тутченко), хірургія № 2 (д.м.н. Б.В. Доманський), політравма (доц. Г.Г. Рощін), травматологія (д.м.н. Л.М. Анкін), нейрохірургія (проф. М.Є. Поліщук), кардіохірургія (проф. В.В. Сатмарі), невідкладна терапія (к.м.н. М.Ф. Соколов), анестезіологія та інтенсивна терапія (доц. В.О. Троцевич), патологія (к.м.н. Г.В. Петрова), лабораторний відділ (к.м.н. М.М. Покрасьон), приймально-діагностичний відділ (проф. В.Г. Полєжаєв). У цей період у НПО проводяться операції на відкритому серці, команда молодих хірургів готується до трансплантації печінки, яку здійснено у 2000 році. В 1997 році за рішенням Кабінету Міністрів України Київське науково-практичне об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф було реорганізоване в Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і Г.Г. Рощін був призначений директором Центру. На цій посаді Георгій Георгійович працює і досі.

Будучи керівником науково-практичної установи, Г.Г. Рощін поєднує виконання функцій організатора і виконавця науково-дослідних робіт з роботою лікаря-хірурга.

З 1992 року й дотепер працює за сумісництвом у Київському інституті удосконалення лікарів (нині — Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.

Шупика), асистентом, доцентом кафедри швидкої та невідкладної медичної допомоги, а з грудня 1996 року — завідуючим кафедрою медицини катастроф.

За роки праці є реальні вагомі здобутки.

В Україні розбудовано Державну службу медицини катастроф, її головний заклад — Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф успішно діє при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій як в Україні, так і за кордоном.

Правове поле діяльності служби гарантують відповідні правові та нормативні акти: закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров’я України, що включають пропозиції, науково обґрунтовані під керівництвом Г.Г. Рощіна

Формування Державної служби медицини катастроф беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій в України (повені на Заході України, стихійні лиха на її Сході, аварії на транспорті тощо). Формування Державної служби медицини катастроф і особисто Г.Г.

Рощін беруть участь у численних сумісних із США («Раф енд Реді»), державами ЄС навчаннях із захисту постраждалого населення, в тому числі при терористичних актах, у практичних акціях надання медичної допомоги (у Російській Федерації — для організації допомоги українським громадянам під час терористичної акції в Москві, у Туреччині, Ірані, Індії, Пакистані — при землетрусах тощо).

Наукова діяльність Г.Г. Рощіна як ученого-клініциста направлена на пошук оптимальної тактики та уніфікованих методів надання екстреної медичної допомоги потерпілим із множинними та поєднаними механічними травмами (політравми) на ранньому госпітальному етапі.

На підставі результатів дослідження впроваджених новітніх клініко-організаційних технологій надання допомоги тяжко травмованим у 2006 році ювіляр під керівництвом проф. М.І. Тутченка успішно захистив докторську дисертацію та отримав учене звання професора. Як організатор охорони здоров’я Г.Г.

Рощін працює над вивченням проблем наукового обґрунтування розбудови системи догоспітальної та стаціонарної екстреної медичної допомоги при гострих захворюваннях, нещасних випадках у повсякденних умовах та масових ураженнях населення всіма видами шкідливих факторів природних, техногенних катастроф, терористичних актів при надзвичайних ситуаціях мирного часу та в особливий період.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Педагогічна діяльність Г.Г.

Рощіна направлена на системну організацію роботи щодо розробки сучасних методів надання невідкладної медичної допомоги та підготовки фахівців — учених, лікарів, середнього медичного персоналу, осіб, які не мають медичної освіти, але за функціональними обов’язками беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (рятувальники, міліція, ДАІ) та представників професій підвищеного ризику (транспорт, гірничорудна промисловість тощо). Під його керівництвом розроблені уніфіковані програми та методичні рекомендації, які частково отримали статус нормативних документів.

У списку наукових праць Г.Г. Рощіна 466 опублікованих робіт, виконаних особисто автором та у співавторстві, у тому числі: 31 авторське свідоцтво та патенти на винаходи, 46 монографій, підручників, посібників та методичних рекомендацій, 290 наукових статей, тез доповідей на наукових конференціях, симпозіумах державного рівня та за кордоном.

Під керівництвом Георгія Георгійовича закінчені та виконуються ряд дисертаційних робіт.

За високі досягнення в розвитку медичної галузі Г.Г.

Рощін відзначений державними нагородами: Грамотою Президента України «За сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави», грамотою Верховної Ради України «За вагомий особистий внесок у справу забезпечення державної безпеки України, прав і свобод громадян, активну участь у підготовці та організації міжнародного антитерористичного навчання» Української держави, грамотою МОЗ України, орденом «За заслуги» III ступеня, відзнакою МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації» II ступеня, медаллю Уряду штату Каліфорнія (США) «За заслуги в розвитку співпраці між службами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф між Україною та США»; йому присвоєно почесні звання заслуженого лікаря України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

Георгій Георгійович Рощін — доктор медичних наук, професор, член редколегії багатьох журналів, голова ВТО «Всеукраїнська рада реанімації (ресусцитації) та екстреної медичної допомоги»; 2009–2011 роки — головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «медицина невідкладних станів», голова проблемної комісії МОЗ та АМН України «Медицина невідкладних станів та медицина катастроф», лікар вищої кваліфікаційної категорії з хірургії та організації охорони здоров’я, прекрасний співробітник, вдумливий, ерудований, хороший лектор, добра та культурна людина, свій ювілей він зустрічає зі значними науковими і педагогічними досягненнями, з планами на майбутнє.

Источник: http://www.mif-ua.com/archive/article/24352

Георгійович, Георгіївна

Це дуже добрі і товариські чоловіки. У Георгиевичей дуже сильна духовна зв'язок з батьками, особливо з матір'ю. Нерідко піклуються і допомагають батькам до самої старості, будучи самі в похилому віці, з великою родиною.

Георгиевичи — справжні чуйні друзі, можете сміливо звертатися до них за допомогою в будь-який час дня і ночі, і вони, не роздумуючи, допоможуть Вам ділом і порадою.

Головний ворог володарів цього по батькові — їх невитриманість і запальність. Незважаючи на те, що самі швидко відходять від розпеченої ситуації, в припадку гніву можуть наламати дров, наговорити образливих і непотрібних слів і навіть розв'язати бійку.

У спокійному стані Георгиевичи добре вміють аналізувати ситуацію, легко приймають правильні рішення, впевнено починають і доводять до кінця складні справи.

В якості чоловіка, це не чоловік, а просто знахідка, любить повозитися будинку з інструментами, постійно щось майструє. Такий чоловік — гордість будь-якої жінки, і, хоча навколо нього в'ється багато жінок, воліє не розмінюватися, а віддавати себе своєю Єдиною.

Дуже любить дітей і взагалі своїх родичів, любить організовувати гучні застілля, не дивуйтеся, якщо Георгійович вважатиме природним запросити троюрідного шурина з боку двоюрідної сестри його першої дружини — родич!

Це спокійні та впевнені в собі жінки, їх зазвичай не можна назвати «вулканом пристрастей». Зазвичай у власниць цього імені по батькові і краса така спокійна, не кричить і не вульгарна. Це непомітно приваблює чоловіків, Георгіївна рідко залишається без шанувальників, чоловічої уваги взагалі.

Однак, шлюб не для цих жінок, вони довго вирішуються на заміжжя, а, зв'язавши себе цими кайданами, не прагнуть проявити себе в якості господині. Георгіївна вважає, що раз вона стирає (або прибирає, готує — виберіть одне), то цього цілком з неї досить, як з дружини. Вона спокійно може перекласти свою роботу на свекруха або на матір, попередньо запросивши пожити тиждень-іншу.

Самі ж люблять проводити час у великих і шумних компаніях, розважаючись і проводячи час у своє задоволення, що, погодьтеся, дещо егоїстично. Відпустку із задоволенням проведуть далеко від дому, кинувши господарство і запланований ремонт було. У таких жінок планування і обов'язковість не в моді, вони взагалі дещо недолугий.

Георгіївни цінують власний затишок і комфорт понад усе, тому краще піти від хворої та проблемної теми, пославшись на зайнятість, головний біль, землетрус в Алжирі — так на що завгодно!

Источник: https://molomo.com.ua/inquiry/patronymic_georgievich.html

Шандала Михайло Георгійович

Гігієніст, доктор медичних наук, професор, 1928 року народження

Михайло Георгійович народився в м. Краснодар, де в 1947 р. закінчив із золотою медаллю середню школу № 28, а в 1952 р. з відзнакою – лікувальний факультет Кубанського медичного інституту. У 1955 р.

закінчив аспірантуру на кафедрі загальної гігієни того ж інституту.
Трудову діяльність почав як асистент кафедри загальної гігієни Кубанського медінституту (1955 – 1956). У 1957 р. був запрошений професором П.Х.

Чехлатим на посаду асистента кафедри загальної гігієни ДМІ.

З 1956 р. по 1971 р. працював на кафедрі загальної гігієни Дніпропетровського медичного інституту.М.Г. Шандала пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри і проректора з навчальної роботи цього вузу. Михайло Георгієвич значну увагу приділяв навчально-методичному забезпеченню студентів та організації занять на кафедрі.

Під його керівництвом гігієністи кафедри, поряд з вивченням атмосферного забруднення та його впливу на людину, досліджували стан радіаційного фону навколишнього середовища у зв'язку з випробуваннями атомної та водневої зброї. Кандидат медичних наук з 1957 р. Науковий ступінь доктора медичних наук здобув у 1968 році. Професором став у 1969 р.

Член-кореспондент АМН СССР з 1978 р., дійсний член АМН СРСР (нині РАМН), з 1986 р. – заслужений діяч науки УРСР.У 1971 – 1989 рр. Шандала М.Г. працює директором Київського науково-дослідного інституту загальної і комунальної гігієни імені А.Н.Марзєєва.

З 1991 р. до сьогодні професійна діяльність Шандали М.Г. проходить у Москві.

Всі ці роки він керує науково-дослідним інститутом, який у різні роки, не змінюючи науковий профіль, змінював відомчу приналежність і найменування (Всесоюзний НДІ профілактичної токсикології і дезінфекції МОЗ СРСР (1991 – 1992 рр.); з 1996 року і понині – НДІ дезінфекції МОЗ РФ). Крім того, з 1996 р.

Шандала очолює відділ наукових основ безпеки дезінфекційних засобів цього НДІ і керує органом з сертифікації дезінфекційних засобів Держстандарту Росії.

Під керівництвом Михайла Георгійовича підготовлено і захищено понад 30 докторських і кандидатських дисертацій. У 1978 році його було обрано членом-кореспондентом, а в 1986-му – дійсним членом Академії медичних наук СРСР (з 1992 р. – РАМН), в 1996 році – академіком Російської академії медико-технічних наук (РАМТН).

Наукові праці:

  • Автор і співавтор великої кількості монографій і книг, у тому числі «Аероіонізація як несприятливий фактор зовнішнього середовища» 1974р.
  • «Охорона і оздоровлення навколишнього середовища в умовах науково-технічної революції»1982р.
  • «Гігієна навколишнього середовища» 1985р.
  • «Санітарна мікробіологія евтрофних водойм» 1985р.
  • «Навколишнє середовище і здоров'я населення» 1988р.
  • «Санітарний нагляд за джерелами електромагнітних випромінювань у навколишньому середовищі»1990р.
  • «Ультрафіолетове випромінювання в профілактиці інфекційних захворювань» 2003р.
  • М.Г. Шандала удостоєний звання «Заслужений діяч науки Української РСР» (1981 р.), нагороджений орденами Жовтневої Революції (1976 р.), Трудового Червоного Прапора (1971 р.), Дружби народів (1986 р.), багатьма державними медалями, а також медаллю І.Павлова «За розвиток медицини і охорони здоров'я», медаллю І. І. Мечникова «За практичний вклад у зміцнення здоров'я нації» Російської академії природничих наук, двома срібними медалями ВДНГ СРСР, дипломами премій імені Ф. Г. Кроткова (РАМН) та імені В. А. Рязанова (РАМТН).

За матеріалами:

  • Шандала М.Г. //Професори (біографічний довідник професорів ДДМА):1916-2001:збірник біографій професорів ДДМА/Дніпропетр.держ.мед.акад.:85;ред.О.В.Люлько.- Дніпропетровськ:Пороги, 2002.- с.291-292 
  • https://biography.com.ua

Источник: http://medlib.dp.gov.ua/jirbis2/ua/news/139-ua/medical-region-elit/rozvitok-okhoroni-zdorov-ya-2015-rik-suchasnij-period/628-shandala-mikhajlo-georgijovich.html

кафедра нормальной анатомии человека — К 80-летию В. Г.Ковешникова

Залюблений в життя, анатомію і… своїх учнів! Ювілей учителя.

Кажуть, що фортуна – дама дуже вередлива. Своєю увагою вона наділяє далеко не кожного. А якщо рапном вона й усміхнулась вам – не спішіть святкувати й бити в литаври! Адже ця підступна жінка дуже перебірлива і капризна у проявах своєї уваги та прихильності.

Комусь дістаються блага матеріальні, — але чи багато таких, хто зумів їх збільшити, не ставши духовно ницим, порожнім? Іншим перепадає можливість прожити життя у відповідності з десятьма заповідями Христа – та чи багато з них відміряли день чи рік свого життевого шляху без скоєного гріха, оправдуючись, що «все людське мені властиве»?! І тільки обраним, одному з сотні чи тисячі, її Величність Доля дарує безцінний дарунок – зустріч з Учителем. Саме він власним життям вчить своїх учнів умінню не поступатись принципами морального гуманізму, творити добро, не давати матеріальному возвеличитись над духовним, в погоні за престижними життєвими реаліями «золотого теляти» не розгубити безцінне срібло душі, пам’ятаючи істину, що  «перед великим розумом схиляють голови, а перед великим серцем стають на коліна». Саме таким дарунком Всевишнього став для багатьох морфологів різних куточків України наш Учитель – Володимир Георгієвич Ковешніков, унікальна людина дня вчорашнього і музейний раритет  дня сьогоднішнього, поєднавши в собі найвищщий професіоналізм і елементарну людську порядність. Йому виповнилось вісімдесят. Ранок трудового дня зустрічає в кабінеті професора кафедри анатомії людини Луганського державного  медичного університету.

Читайте также:  Ближче чи блище як правильно?

Володя Ковешніков народився п’ятим сином у багатодітній сім’ї міщан Ганни Іванівни та Георгія Павловича 7 листопада 1931 року. Про що свідчить запис від 8 листопада у реєстраційній книзі загсу міста Борисоглібська Воронезької області.  Ота розбіжність у один день дала можливість в подальшому мати два дні народження.

Із чотирьох братів, що пішли на фронт, на двох отримали «похоронки», ще про одного жодної звістки так і не прийшло, четвертого, тяжко пораненого, таки дочекалися додому.

Атмосфера рідної домівки, просякнута теплом і турботою, батьківською строгістю і материнською добротою, наклала свій відбиток на раннє мужніння єдиної опори і надії сімейства – на Володю, найменшого сина, на формування стержня його особистості, де превалювали чесність, працелюбство, людська доброта й готовість відгукнутись на проблеми чи запити ближнього – що і визначило в кінцевому результаті вибір майбутньої професії. Всі шість років навчання в Саратовському медінституті прожив у гуртожитку на стипендію – спочатку на просто підвищену, бо усі сессії, починаючи з першої, він складав «на відмінно», а починаючи з четвертого курсу – на Сталінську, яка значно перевищувала тогочасну лікарську зарплатню. Ще активно займався спортом – легкою атлетикою та баскетболом; входячи до складу збірних команд інституту та міста, часто виїзджав на республіканські та всесоюзні змагання. З віком перекваліфікувався на бадмінтон та шахи. І треба признати, що 70-річний ректор Луганського медуніверситету мав обмежений вибір достойних суперників під час вузівських спартакіад. Чудову фізичну форму відчували на собі декани та професори, намагались без послуг ліфта і одишки, встигнути за «шефом» в його регулярних «обльотах» території, корпусів, гуртожитків!

Після річної хірургічної субординатури, прийняв пропозицію взяти участь в конкурсі в очну аспірантуру з нормальної анатомії – виражена шкірна алергічна реакція на йод  і на інші асептики змусила відкласти реалізацію власної мрії про хірургічну практику майбутнім двом синам — Георгію та Олександру, що блискуче оперують сьогодні у Луганську та Чикаго. Знаючи ціну власного життєвого успіху, він і у нащадків виховав загострене відчуття власного Я, надавши можливість без огляду на батьківське прізвище, самостійно торувати власні профессійні та життеві стежини.

Після закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації «Мінливість середньої черепної ямки людини», яку він виконав під керівництвом знаного морфолога та чудового вчителя професора Вадима Йосиповича Біка, починається трудова діяльність на посаді асистента кафедри анатомії людини та заступника декана педіатричного факультета Саратовського медичного інституту.

Перша і єдина любов на всі останні прожиті спільно роки (мікропедіатра Валентину Ковешнікову ми, його учні, обожнювали і величали не інакше як Мадонною за неземну красу – фізичну та духовну, і через її руки професіонала пройшов не один десяток наших нащадків), весілля і народження первістка загострили житлову проблему.

Саме перспектива її реального вирішення була найвагомішим аргументом для участі в конкурсі на посаду асистента кафедри анатомії людини не так давно сформованого Тернопільського медичного інституту, де Володимир Георгійович Ковешніков пропрацював 23 роки, пройшовши дорогу від асистента до професора, завідувача кафедрою, голови профкому, секретаря парткому, проректора з навчальної роботи. І цілком закономірним виглядає  рішення вченої ради Тернопільського медичного університету ім.І.Я.Горбачевського у 2008 році, у дні святкування 50-річчя навчального закладу, присвоїти звання Почесного професора саме В.Г.Ковешнікову. Правда, ще раніше, у 2003 році, таке ж рішення прийняла  вчена рада Луганського медичного університету,   визнаючи  вклад свого ректора у створення матеріальної бази та формування кадрового потенціалу ВНЗу.

В 1972 році на засіданні спеціалізованої  вченої ради рідного Саратовського медуніверситету молодий тернопільський доцент захистив докторську дисертацію «Площина природнього орієнтування голови і вплив їх стійких змін на ріст і формоутворення черепа», виконану при науковому консультуванні знаного антрополога Віктора Валер’яновича Бунака. А вже у 1973 році Володимир Ковешніков стає професором. Це було перше вчене звання високого рангу. Наступними стали академічні звання Міжнародної академії інтегративної антропології, академії наук Вищої школи України,Польської академії медицини, Петровської академії наук та мистецтв, Всесвітньої академії  медицини ім.А.Швейцера, отримання почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України», нагородження  орденом «За заслуги ІІІ ступеня та Великою золотою медаллю імені Альберта Швейцера.

Блискучі результати трудової діяльності професора В.Г.Ковешнікова в Тернополі не залишитися поза увагою влади.

І вже у 1984 році він робить  нелегкий вибір між двома пропоцизіями МОЗ України  (очолити базову аналогічну кафедру столичного Київського медичного інституту, або стати ректором і завідувачем кафедри Луганського медичного інституту) на користь периферійного Добасу, вважаючи, що елітна, почесна і відповідальна посада ректора дає можливість зреалізувати творчий, педагогічний, організаторський, виховний та господарський потенціал людини. І це було знакове рішення як для професора, так і для очоленого ним ВНЗу, який під його керівництвом за 20 років став науковим та професійним флагманом когорти медичних університетів та академій України.

Саме в Луганську зреалізувалась ще одна грань непересічного таланту Володимира Георгійовича. Він ніколи не дарував дружині квіти з магазину чи ринку.

Це були завжди власноруч вирощені на підвіконні тюльпани до 8 Березня чи букети весняно-літньо-осіннього розмаїття з клумби на шести дачних сотках бувшого  річного русла, де зріли в травні рання полуниця, овочі ціле літо, пізня малина, сортовий виноград, яблука та груші у жовтні, мед з цвіту акації, липи, гречки по сезону.

І все це було без хитромудрих теплиць і оранжерей, засобів малої механізації та прийомів заокеанської агротехніки – основним технічним та фізичним дійством виступали дві чоловічі мозолисті долоні, що уміють з блиском вправлятися не тільки професійною ручкою з воістину золотим пером (одних монографій написано – 18, а ще ж 7 підручників та два десятки навчальних посібників, майже 500 статей та тез), але й лопатою, «кельнею», секатором… Насіння для своїх грядок та клумб він добирав так само прискіпливо і скрупульозно, як і фрази для наукових докладів. І куди б не закидала його наукова  доля для участі в наукових симпозіумах, з’їздах (одних іноземних столиць відвідав 25) він ніколи не забував побувати у торгових насінневих рядах місцевого ринку, повертаючись додому щоразу з майбутніми новими екзотичними сортами томатів, шпинату, газонної трави, хризантем чи лілій. Може в цих земних і земляних віддушинах вихідного дня знайшла свій фенотипічний прояв генотипічна спадковість робочої сім’ї, в якій Володимир Георгієвич виступає інтелігентом першого покоління? Хоча на святкуванні свого 50-річчя, у відповідь на голосне захоплення чергового тостуючого його розумом  та інтелігентністю, він резонно зауважив, що істинними інтелігентами можливо стануть його внуки – високоосвічені спадкоємці третього родового покоління.

Сьогодні Володимир Георгійович Ковешніков – один із найбільш знаних вітчизняних анатомів, чиє наукове ім’я  є найвищим авторитетом у професійному світі морфологів, про що свідчить його обрання Почесним президентом Всеукраїнського наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографонатомів.

Більше 50 років він веде інтенсивні комплексні спостереження по вивченню філо-, онтогенетичних особливостей росту, будови, формоутворення та регенераторних потенцій опорно-рухового апарату, нервової та ендокринних систем під впливом ендо-, екзогенних факторів різної етіології і інтенсивності.

Характерна риса його наукових досліджень акдеміка  – їх пріоритетність (про що свідчать вісім патентів та авторських свідоцтв) та фундаментально-прикладний характер.

В цілому – то планомірні поступальні кроки експериментального вивчення впливу фізичних, біологічних, хіміко-фармакологічних факторів середовища проживання на робочі, життєзабезпечуючі та інтегруючі системи людського організму.

Моделюючи дію цих антропогенних екзо- та ендогенних факторів на тваринах, вирішуються питання пошуку шляхів та засобів корекції або ж профілактики,  неблагоприємних наслідків цього впливу. І закономірним підсумком, гідною оцінкою актуальності і затребованості результатів  наукового  пошуку стало присудження Державної премії України в галузі медицини у 2000 році.

У 75-річному віці, подорожуючи на теплоході по Нілу, уникаючи чергових ювілейних торжеств, у розмові про джерела людського щастя й витоки щоденного оптимізму, Володимир Георгійович назвав однією з головних умов життєвої самореалізації наявність учнів, продовжувачів і втілювачів наукових думок та замислів, які складають у своїй сумі поняття наукової школи. Під його мудрим керівництвом виконано 15 докторських та більше 40 кандидатських дисертацій. І де б не працювали його учні, очолюючи морфологічні кафедри Тернополя і Сум, Луганська і Сімферополя, в наукових лабораторіях і студентських аудиторіях Кременця, Луцька, Бєлгорода, Одеси, в клініках Києва та Ростова близького чи дальнього зарубіжжя, всі вони гордо іменують себе «ковешніковцями», тобто пташенятами родового морфологічного гнізда Володимира Георгійовича Ковешнікова, тайно сподіваючись, що своїм життям оправдають рідкий і щедрий дар долі – мати Учителя.

Источник: http://anatomycsmu.at.ua/index/k_80_letiju_v_g_koveshnikova/0-168

Баграєв Микола Георгійович. Досьє №44/60

Народний депутат України IV-VII скликань

БІОГРАФІЯ

Баграєв Микола Георгійович народився 19 червня 1964 року у м. Дігора Північно-Осетинської АРСР, Росія.

Освіта:

1987 р. – Микола Баграєв закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут, інженерно-будівельний ф-т;

2005 р. – Київський національний економічний університет, ф-т «Міжнародна економіка» (з відзнакою).

Володіє осетинською, українською та російською мовою. Успішний бізнесмен у галузях медіа та шоу-бізнесу.

Читайте также:  Задыхаться или задыхатся как правильно?

КАР’ЄРА

1987-1988 – майбутній народний депутат Микола Баграєв – старший інженер відділу капітального будівництва АПСК «Краса Херсонщини».

1992-1996 рр. – генеральний директор генеральної дирекції Міжнародного фестивалю «Таврійські ігри».

1996-2000 рр. – Микола Баграєв – президент ЗАТ «Таврійські ігри».

З 28 грудня 2014 р. – президент ТОВ «Таврійські ігри»; голова наглядової ради радіогрупи «ТАВР Медіа».

Баграєв Микола Георгійович – засновник та Почесний президент компанії «Таврійські ігри», яка являється організатором міжнародних фестивалів «Таврійські ігри» (1992-2008) та благодійного дитячого фестивалю «Чорноморські ігри» (з 1998); масштабних заходів загальнодержавного значення: День незалежності України, День Соборності України, День Конституції України, День Перемоги, День Києва, а також багатьох культурологічних та соціальних проектів.

Засновник групи компаній, які надають на медіаринку України музичні телеканали М1, М2; групу «ТАВР-медіа».

ПОЛІТИКА

1988-1991 рр. – 2-й, а потім 1-й секретар Каховського комсомолу.

1991-1992 рр. – голова комітету зі справ молоді Каховського міськвиконкому.

Лютий 1998 – жовтень 2000 рр. – Баграєв Микола Георгійович – секретар Експертної ради промисловців та підприємців при Президенті України.

Червень 2000 – травень 2002 рр. – член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України.

Грудень 2007 – березень 2010 рр. – радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах.

Микола Баграєв – народний депутат України IV, V, VI та VII скликань.

Квітень 2002 – квітень 2006 рр. – нардеп України IV скликання, виборчий округ №186 (Херсонска обл.), самовисуванець. Секретар Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації (червень 2002 – квітень 2006).

Квітень 2006 – червень 2007 рр. – Баграєв Микола Георгійович – нардеп України V скликання від Блоку Юлії Тимошенко, №45 у списку. Член ВО «Батьківщина».

Голова підкомітету з питань електронних засобів масової інформації та інформаційно-комунікаційних технологій та систем Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації (липень 2006 – червень 2007).

Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (2006-2010).

Червень 2007 р. – склав депутатські повноваження.

Листопад 2007 – грудень 2012 рр. – Микола Баграєв – народний депутат України VI скликання від Блоку Юлії Тимошенко, №45 у списку. Член Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації (2007-2012).

З березня 2011 р. – Микола Баграєв – член фракції «Партії Регіонів».

З 12 грудня 2012 р. – Баграєв Микола Георгійович – народний депутат України VII скликання по загальнодержавному багатомандатному округу від «Партії регіонів», №51 у списку. Заступник голови Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації (з грудня 2012). Член групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою.

З 21 лютого 2014 р. – позафракційний, безпартійний, член групи «Суверенна європейська Україна».

З 27 листопада 2014 р. – закінчилися повноваження народного депутата України VII скликання.

ЗВАННЯ, ЧИНИ, РЕГАЛІЇ

—     Заслужений діяч мистецтв України (1997).

—     Орден «За заслуги» ІІІ ст. (2004).

—     Почесний житель міста Каховки.

—     Держслужбовець І рангу.

—     Автор ідеї, почесний президент та голова оргкомітету ТОВ «Таврійські ігри».

СІМ’Я

Батько: Барграєв Георгій Дзанхотович (1882-1977), працівник сільського господарства.

Мати: Баграєва Чабахан Асламурзаєва (1927 р. н.), ветеран праці, проживає у м. Дигора, Республіка Північна Осетія-Аланія.

Дружина: Баграєва Світлана Леонідівна (1966 р. н.), психолог.

Діти: син Руслан (1988 р. н.), дочка Людмила (1990 р. н.).

Источник: https://whoswhos.org/119211-bagrayev-mikola-georgiyovich-dosye-44-60/

Рощін Георгій Георгійович (до 60-річчя з дня народження)

Народився Георгій Георгійович 1 листопада 1951 р. у Черкаській області. Після закінчення середньої школи поступив до Херсонського мореплавного училища і наступні 4 роки пов’язав із морем. Але мрія стати лікарем перемогла і в 1971 р. поступив до Чернівецького медичного інституту, лікувальний факультет, який закінчив у 1977 р.

Працював лікарем-хірургом у Кам’янець-Подільській цент­ральній районній лікарні Хмельницької області. У 1981–1984 рр. навчався у клінічній ординатурі та працював лікарем-хірургом у Київському науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної хірургії.

Там же під керівництвом академіка Олександра Олександровича Шалімова розпочав наукову роботу над проблемою хірургічного лікування хронічного гепатиту та цирозу печінки і у 1988 р. успішно захистив кандидатську дисертацію. У свого вчителя Георгій Георгійович перейняв досвід лікаря, вченого та організатора і сформувався як лікар-хірург.

Протягом наступних 7 років брав участь у розбудові нової Київської лікарні швидкої медичної допомоги, де очолював хірургічне відділення. Наступні 2 роки Георгій Георгійович передавав досвід студентам Київського медичного інституту, де працював асистентом кафедри госпітальної хірургії. У 1991 р. очолив Київську міську клінічну лікарню швидкої допомоги, а в 1992 р.

при реорганізації лікарні в Київське науково-­практичне об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф був призначений Генеральним директором об’єднання. На цій посаді Г.Г. Рощіну вдалося вперше на теренах України та СНД створити науково-практичний заклад, до якого як структурні штатні одиниці входили клініки: хірургія № 1 (проф. М.І.

 Тутченко), хірургія № 2 (д-р мед. наук Б.В. Доманський), політравма (доц. Г.Г. Рощін), травматологія (д-р мед. наук Л.М. Анкін), нейрохірургія (проф. М.Є. Поліщук), кардіо­хірургія (проф. В.В. Сатмарі), невідкладна терапія (канд. мед. наук М.Ф. Соколов), анестезіо­логія та інтенсивна терапія (доц. В.О. Троцевич), патологія (канд. мед. наук Г.В.

 Петрова), лабораторний відділ (канд. мед. наук М.М. Покрасьон), приймально-діагностичний відділ (проф. В.Г. Полєжаєв). У цей період у науково-­практичному об’єднанні виконуються операції на відкритому серці, команда молодих хірургів готується до транс­плантації печінки, проведеної у 2000 р. У 1997 р.

рішенням Кабінету Міністрів України Київське науково-практичне об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф реорганізоване в Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і Г.Г. Рощіна призначено директором. Цю посадю Георгій Георгійович займає і нині.

Працюючи керівником науково-практичного закладу, Г.Г. Рощін поєднує функції організатора і виконавця науково-дослідних робіт з роботою лікаря-хірурга. З 1992 р.

по сьогодні за сумісництвом працює у Київському інституті удосконалення лікарів (нині — Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л.

 Шупика), асистентом, доцентом кафедри швидкої та невідкладної медичної допомоги, а з грудня 1996 р. — завідувачем кафедри медицини катастроф.

За роки праці отримано вагомі здобутки.

В Україні розбудовано Державну службу медицини катастроф, її головний заклад — Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — успішно діє при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій як в Україні, так і за кордоном.

Правове поле діяльності служби гарантують відповідні правові й нормативні акти: закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, що включають науково обґрунтовані пропозиції, внесені під керівництвом Георгія Георгійовича Рощіна.

Формування Державної служби медицини катастроф беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій в України (повені на Заході Украї­ни, стихійні лиха на Сході, аварії на транс­порті тощо). Формування Державної служби медицини катастроф і особисто Г.Г.

 Рощін беруть участь у численних широкомасштабних міжнародних навчаннях із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за участю США («Раф-енд-Реді»), держав Європейського Союзу з метою захисту постраждалого населення, зокрема у разі терористичних актів, у практичних акціях надання медичної допомоги (в Російській Федерації для організації допомоги українським громадянам під час терористичної акції в Москві, при землетрусах у Туреччині, Ірані, Індії, Пакистані тощо).

Наукова діяльність Г.Г. Рощіна як вченого-­клініциста спрямована на пошук оптимальної тактики та уніфікованих методів надання екстреної медичної допомоги потерпілим із множинними та поєднаними механічними травмами (політравмою) на ранньому госпітальному етапі.

На підставі результатів дослідження впроваджених новітніх клініко-організаційних технологій надання допомоги тяжкотравмованим у 2006 р. Георгій Георгійович під керівниц­твом професора М.І. Тутченка успішно захистив докторську дисертацію та отримав вчене звання професора. Як організатор охорони здоров’я Г.Г.

 Рощін працює над проблемами наукового обґрунтування розбудови системи догоспітальної та стаціонарної екстреної медичної допомоги при гострих захворюваннях, нещасних випадках у повсякденних умовах та масових ураженнях населення різними видами шкідливих факторів природних, техногенних катастроф, у разі терористичних актів, при надзвичайних ситуаціях у мирний час та в особ­ливий період.

Педагогічна діяльність Георгія Георгійовича спрямована на системну організацію підготовки із сучасних методів надання невідкладної медичної допомоги фахівців: вчених, лікарів, середнього медичного персоналу, осіб без медичної освіти, які за функціональними обов’язками беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (рятувальників, міліції, ДАІ) та представників професій підвищеного ризику (транспорту, гірничо-рудної промисловості тощо). Під керівництвом Г.Г. Рощіна розроблено уніфіковані програми та методичні рекомендації з їх реалізації для усіх зазначених фахівців, які частково отримали статус нормативних документів.

У списку наукових праць Георгія Георгійовича 466 опублікованих робіт, виконаних особисто автором та у співавторстві, у тому числі 31 авторське свідоцтво і патенти на винаходи, 46 монографій, підручників, посібників та методичних рекомендацій, 290 наукових статей, тез доповідей наукових конференцій та симпозіумів державного рівня і міжнародних.

Під керівництвом Георгія Георгійовича закінчені та виконуються ряд дисертаційних робіт.

За високі досягнення у розвитку медичної галузі Г.Г.

 Рощін отримав державні відзнаки: заслужений лікар Украї­ни, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, грамоту Президента України «За сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави», грамоту Верхов­ної Ради України «За вагомий особистий внесок у справу забезпечення державної безпеки України, прав і свобод громадян, активну участь у підготовці та організації міжнародного антитерористичного навчання», грамоту МОЗ України, орден «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнаку МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації» ІІ ступеня, медаль Уряду штату Каліфорнія (США) «За заслуги в розвитку співпраці між службами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф між Україною та США».

Рощін Георгій Георгійович — доктор медичних наук, професор, член редколегії багатьох журналів, голова ВТО «Всеукраїнська рада реанімації (ресусцитації) та екстреної медичної допомоги», у 2009–2011 рр.

 — головний позаштатний спеціа­ліст МОЗ України зі спеціальності «Медицина невідкладних станів», голова проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Медицина невідкладних станів та медицина катастроф», лікар вищої кваліфікаційної категорії з хірургії та організації охорони здоров’я, прекрасний співробітник, вдумливий, ерудований, хороший лектор, добра й культурна людина, зустрічає свій ювілей значними науковими і педагогічними досягненнями, із планами на майбутнє.

Источник: https://www.umj.com.ua/article/19127/roshhin-georgij-georgijovich-do-60-richchya-z-dnya-narodzhennya

Ссылка на основную публикацию