Завтовшки чи товщиною як правильно?

Українською мовою правильно казати «завдовжки», а не «довжиною в…»

«Довжиною в два чи три лiктi», «шириною в долоню», «висотою зі столітнього дуба», «товщиною в чоловічу руку», «величиною з горіх»…

Росіяни кажуть длиной, шириной, глубиной, толщиной… Українська мова для передачі поняття величини (розміру) та окремих її вимірів (висоти, глибини, довжини, ширини, товщини і под.) має свої прислівники: завдовжки, завширшки, завглибшки, завтовшки, завгрубшки. А забуваємо ми про них, бо, бач, з російською вони не надто схожі. 

Длиной – завдовжки.

Шириной – завшир, завширки, завширшки ( уширшки).

Вышиной, в вышину – заввишки (увишки, навишки, звишки).

Глубиной, в глубину – завглибшки, навглибшки, углибшки.

Толщиной, в толщину – завтовшки, утовшки, завгрубшки, угрубшки.

Величиной – завбільшки, убільшки, збільшки, навбільшки (або ж більшиною з кого, з що, як хто, як що).

Расстоянием — завдалеки, завдальшки.

Возрастом – завстаршки, завстарішки, устаршки літами.

Густоты (какой) – (який) завгустішки.

Наші класики прислівниками не нехтували.

В Мілані снігу на три метри завтовшки (Леся Українка). От, бач, висить над дверима, завбільшки із цапа, перед твоїми очима мальована шкапа (Гулак-Артемовський). Гончарі заставили горшками таке місце завбільшки, як наш базар (Нечуй-Левицький).

В самому шинку, праворуч від дверей, у кутку шинквас: дерев'яна стіна, заввишки з людину, з полицями для посуду (Леся Українка). На високій горі, з здоровенної кучугури околиця розкривалася верстов на десять завдовжки (Панас Мирний).

Десять сажнів завширшки битий шлях (Старицький).

Паралельно зі згаданими прислівниками виміру українська мова має ще і скорочені форми, інколи з одним префіксом, що вказують на напрям цього виміру: уздовж (завдовж, уподовж, удовж), ушир, утовш, углиб, завглиб, угору.

Але як уживати ці прислівники правильно: з прийменниками чи без? Загалом в українській мові переважають безприйменникові форми. Однак подибуємо і прийменникові та сполучниковіконструкції.

Вислів із сполучникомяк,прийменникомзабо жформоюмало неразом із знахідним відмінком застосовується тоді, коли хочемо передати приблизність (завбільшки з хату, завбільшки з долоню, завдовжки з аршин, завдальшки як до тієї греблі, мало не в півтора метра заввишки),із прийменникамиу,в,ната знахідним відмінком вона дає точний відтінок (на десять верств завдовжки, заввишки в дуб, завгрубшки в діжку, завбільшки в чобіт).

Скарбниця рідної мови приховує й чимало прислівників, утворених від іменника за допомогою префіксів «за», «в», «у» та суфікса -шк-, що не вказують на міру й величину.

Приміром, урозпорошки (або ж урозтіч, урозсип, порошницею), завгарячішки, заввиграшки.

В Івана Нечуя-Левицького подибуємо завкрашки (- Буде така завкрашки, як Одарка? — спитав пан, киваючи очима до Одарки), хоча «Правописний словник» Голоскевича слова не фіксує.

Тож слід пам'ятати, що українська мова у словосполуках на позначення розмірів не вживає іменники в орудному відмінку «висотою», «глибиною», «довжиною», «товщиною», «шириною» або прийменникові конструкції «в глибину», «в довжину», «в товщину». Бо має свої, рідні, відповідники.

 

Источник: https://gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_ukrayinskoyu-movoyu-pravilno-kazati-zavdovzhki-a-ne-dovzhinoyu-v/558885

Виключно, винятково, тільки, суто, єдино

«Він їв виключно черствий хліб», – читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб».

Прислівник виключно штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково ( «З усіма він чемний і винятково ввічливий». – Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». – І.

Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». – Б. Грінченко).

Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною − завдовжки, завширшки, завглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки

«Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри»; «Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не має річки»: Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі.

Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: «Роги по аршину завдовжки, коли не більш» (О.

Стороженко); «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка); «Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні» (І.

Франко); «Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має» (з живих уст); «Камінь такий завбільшки, як де є хата велика» (казка); «Намисто було завгрубшки як моє» (Словник Б. Грінченка); «Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки» (Словник Б. Грінченка).

Отже, для російських висловів длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники – завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід додержуватися в писемній та усній мові.

Російський вислів на расстоянии може передаватись українською мовою не тільки прислівником завдальшки, а часто й прийменником на та іменником віддаль (віддалення) або відстань: «Тепер обличчя обох були на віддаленні якихось три чверті метра» (І. Ле); «На відстані пострілу» (Українсько-російський словник АН УРСР).

Доки – доти, поки – поти

Прислівники доки й доти, поки й поти чуються в фразах як спаровані, взаємозалежні: «Доти лях мутив, доки не наївся» (М.

Номис); «Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно» (О. Гончар); «Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів» (Г.

Квітка-Основ'яненко); «Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не вживеться» (П. Куліш).

Не слід перемішувати ці спаровані прислівники й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом, хтозна для чого, роблять: «Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився»; «Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері». Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.

Зараз, тепер, нині, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки

Прислівник зараз витискує останнім часом прислівники тепер, нині: «Де гули набої, зараз сміх звучить» (В. Сосюра); «У нас зараз весна» (С. Плачинда). Проте між цими прислівниками є деяка значеннєва різниця.

Українська класика й народне мовлення надають прислівнику зараз вузького значення – «цієї миті, цю хвилину, негайно»: «Ходім зараз до матері» (М, Коцюбинський); «Зараз я піду» (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нині: «Не тепер, так у четвер» (приказка); «Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та» (П. Тичина); «Герман Гольдкремер устав нині дуже злий» (І. Франко); «Їх смольний дух п'янить мене і нині» (М. Рильський).

У фольклорі трапляються ще й такі прислівники: тепереньки («Ой колись була розкіш-воля, а тепереньки – неволя». – Народна пісня), теперечки «Теперечки дивись, до чого він доживсь». – Л. Глібов), тепера – відповідник до російського теперича й ниньки – відповідник нынче.

З цих прикладів випливає, що й у наведених на початку фразах із сучасної літератури краще було б, якби замість недоречного тут прислівника зараз стояли інші, саме в цьому тексті потрібні слова: «Де гули набої, нині сміх звучить»; «У нас тепер весна».

Зрідні – бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь або чомусь, родичі

Читаємо в одному науковому творі: «Така хибна провідна думка автора книжки – зрідні тій плутанині, яка властива людям, що не звільнилися ще від впливів ідеалістичних концепцій». У цій фразі трапився прислівник зрідні, якого нема в українській мові й який є невдалою калькою з російського сродни.

Українська мова, щоб передати це поняття, вдається до дієслова з іменником або з прикметником та іменником: бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь або чомусь, – чи самим іменником: «Вони йому – родичі: дідового сусіда молотники» (жартівлива приповідка); «його жінка – то рідна сестра відьми!» (з живих уст).

Тим-то й у фразі науковця треба було написати: «рідна сестра (родичка, рідня) тій плутанині…».

Навшпиньках чи навшпиньки?

У сучасній українській літературі, а так само й у наших словниках бачимо слова навшпиньках і навшпиньки, що не мають ніякої значеннєвої різниці: «Я навшпиньках пройшла до першого ряду крісел і сіла на першому вільному місці» (І. Вільде); «щоб краще бачити, навшпиньки поставали, а може, й на те, щоб вищий мати зріст» (М. Рильський); «Повз материне купе кожному хотілося пройти навшпиньки» (О. Гончар).

Є ще слово навшпинячки, що означає те саме: «Старіші на лавках, а молоді позаду стають навшпинячки» (переклад М. Рильського).

Так яке слово правильніше – навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю, що друге. Перше слово набуло закінчення -ах за аналогією до російського відповідника на цыпочках, друге слово має закінчення -и дуже характерне для українських прислівників: наввипинки, наввиринки, наввипередки, навзаводи, навперемінки тощо. Таке ж закінчення й у слова навшпинячки, яке має всі права на існування.

Обґрунтовано, з цілковитою (з повною, з незаперечною) підставою, підставно

У публіцистиці й діловій мові часто трапляються слова обґрунтовано, з цілковитою (з повною, з незаперечною) підставою, наприклад: «до вибору робочих швидкостей аґреґатів передові механізатори підходять обґрунтовано…» («Радянська Україна»); «Можна сказати з незаперечною підставою, що третій з'їзд Рад відкрив нову епоху всесвітньої історії» (переклад із творів В. І. Леніна).

Та ось у «Вечірніх розмовах» М. Рильського бачимо прислівник підставно: «Клопотався він, учасник війни, цілком підставно й законно» («Моє і наше»).

Чи це маловживане слово підставно – цілком рівнозначне попереднім висловам, чи воно має свій нюанс? Якщо вислів з незаперечною (з цілковитою, з повною) підставою – близький значенням до прислівника підставно, то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об'єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непідготованість особи, що писала це клопотання, й разом із тим – цілком підставним, або, інакше кажучи, законним, бо має під собою за підставу закон. Саме тому М. Рильський, добрий знавець української мови, поставив тут цей прислівник. Слово підставно, відоме й раніше в українській мові, – не зайве, бо дає змогу точніше висловити думку й має свій загальновідомий антонім – безпідставно.

Одноразово й одночасно

Чуємо інколи в радіопередачі таке дивне повідомлення: «Одноразово працює радіостанція «Маяк» на хвилі…

» По-українському це означає, що радіостанція «Маяк» працює чомусь тільки один раз, хоч усім відомо, що радіостанції взагалі, зокрема й «Маяк», функціонують не раз і не два чи три, а постійно.

Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: «Вам можуть дати субсидію тільки одноразово, а далі не сподівайтесь постійної фінансової допомоги».

Слово одночасно означає, що якась дія відбувається в один час з іншою дією: «Одночасно пробитися всім підводам – неможливо» (О. Гончар); «Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану» (Л. Смілянський).

Очевидно, наше радіомовлення хотіло сказати, що «одночасно працює радіостанція «Маяк», але не зуміло правильно висловити.

Під рукою і напохваті

«Нащо ти ото шукаєш по кімнаті, нишпориш по шухлядах? Треба, щоб усе потрібне було в тебе під рукою», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де спиняємо увагу читача на вислові під рукою. Так сказати по-українському можна, як це бачимо хоч би з такої фрази в М.

Коцюбинського: «Багато читаю, бо під руками велика бібліотека та багато газет та часописів на всяких мовах».

Але є ще український прислівник напохваті, що передає те саме поняття, що й вислів під рукою в переносному значенні: «Ще завидка понаготовляли кожен собі сокиру чи лома, мішки на зерно, налигачі на худобу, – держали напохваті» (А. Головко).

Не слід забувати це слово в певних випадках, тим більше, що воно – таке характерне для нашої народної мови, з якої треба черпати свій практичний словник нашій літературі.

По рахунку чи видавцем?

«Він давав їй гроші по рахунку, щоб не тринькала їх дарма», – читаємо в одному фейлетоні, де з попереднього тексту здогадуємося, що йдеться не про папірець-рахунок, на підставі якого давалося жінці гроші, а про те, що давано їй грошей небагато, ощадно.

Читайте также:  Как будто или как-будто как правильно?

У цьому розумінні сказати по рахунку ніяк не можна: це буквалістичний переклад російського по счету. Тут мало б стояти слово видавцем, що саме й є відповідником російських висловів по счету, по мере:«Все подавалось ніби видавцем» (І. Нечуй-Левицький).

Так чи отак?

«Усякі бувають дива. Так ідеш собі лісом, коли бачиш…» – читаємо в одному оповіданні. Усе ніби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної події чи явища, про що мовилося в першому, тоді слово так було б на своєму місці, як це бачимо в творі І.

Нечуя-Левицького: «Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою».

Якщо речення не являє собою логічного завершення щойно сказаного, а висловлює загальні міркування, звісно, пов'язані певною мірою з усім попереднім текстом, тоді краще послугуватися прислівником отак: «Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах» (Панас Мирний).

Ми спинились над цими двома словами, які, будучи дуже схожі одне з одним, мають, проте, різні нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в художній літературі й публіцистиці на фрази з початковим словом так замість отак, про яке ніби забули автори. Відбувається це, видимо, підо впливом російських зразків, де прислівник так в аналогічних фразах – дуже поширений: «Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали…»

Прислівник отак інколи буває синонімом слів наприклад, приміром, як це бачимо в першій фразі: «Усякі бувають дива. Наприклад (приміром), ідеш собі лісом…

» Із цього видно, що й у наведеному на початку реченні більше пасувало б слово отак: «Отак ідеш собі лісом…», – тимчасом як у реченнях «Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в'їхали вже в ліс.

Так, це був ліс» відчуваємо, що тут треба поставити тільки слово так.

Раптом, а що як, ану (ж)

Не завжди слушно ми користуємося прислівником раптом. Якщо в фразі «То цілий місяць не було його, а це вчора раптом приїхав» (із живих уст) цей – прислівник стоїть до речі, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: «Туди вона і глянути боїться: раптом побачить там когось із земляків».

Прислівник раптом, як і рівнозначні прислівники зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або наяву когось чи чогось: «Раптом усе затихло» (Леся Українка); «Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах» (М. Коцюбинський).

А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): «Піду я до Бондаренків – ану ж Петро вже приїхав» (із живих уст); «Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата – замкнена?» (з живих уст).

Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: «Вона й глянути боїться: ану (або – а що як) побачить там когось» .

Уперто чи наполегливо?

«Завод уперто працював далі, щоб учасно виконати почесне замовлення», – читаємо в одній газетній статті.

У такому тексті прислівник уперто не підходить, бо він надає дієслову, якого стосується, неґативної функції, наприклад: «Барометр уперто показував «дощ», хоча в той день не капало навіть і сонце блищало часом крізь хмари» (М.

Коцюбинський). У наведеній на початку фразі дієслово працювати вимагає прислівника з позитивним значенням; таким буде слово наполегливо.

Те саме можна сказати й про прикметники впертий і наполегливий: «Упертий, як свиня» (з живих уст); «Василь – людина наполеглива, трудовита» (О. Копиленко).



Источник: https://infopedia.su/2×2419.html

Чи можна виготовити металеву ємність, резервуар з більшою товщиною стінки?

Наша технологія дозволяє виготовити металеві ємкості для води великого об'єму, резервуари для зберігання палива на АЗС, для нафтопродуктів: дизпалива, бензину, олії, резервуари ГСМ потрібною товщиною стінки.

Стандартні ємкості для води, ГСМ виготовляються з металу з товщиною стінки 4 мм необхідної для стаціонарного використання на дачі для поливу городу, для зберігання ГСМ на АЗС і так далі. Ви можете замовити велику ємкість для води завтовшки стінки металу від 5 мм до 10 мм товстостінної конструкції.

  Підвищена товщина стінки потрібна, як правило, для резервуарів об'ємом 25 м3 — 75 кубів, і горизонтальних баків, працюючих під великим тиском, для яких застосовуються, як правило, еліптичні днища.

Виготовити великі ємкості для води можна для використання як пожежних водойм. Вартість ємккості для води горизонтального розташування зі збільшеною товщиною стінки зростає пропорційно потовщенню стінки. Великий об'єм виготовляють для зберігання різних видів речовин, рідких, або сипких об'єм яких не можна розділити між маленькими баками.

Виготовлення ємкостей великого об'єму є досить тривалим і трудомістким процесом. Оскільки великі металеві резервуари робляться для усіх галузей промисловості, будівництва, сільського господарства, для використання в побуті. Важливо, щоб їх характеристики відповідали вимогам експлуатації.

Також важливо, з якого металу виготовити резервуар необхідного об'єму, виміряного в м3 або літрах. Так, наприклад, для транспортування і зберігання води зазвичай застосовують великі баки з нержавіючої сталі завтовшки стінки 3 — 4 мм.

  А для нафти, нафтопродуктів краще всього використати товстостінні ємкості, виготовлені з вуглецевих і низьколегованих сталей товщиною стінки 4 — 8 мм.

Товсті стінки виготовляють у вертикальних, горизонтальних ємкостях великого об'єму, залежно від схеми установки — підземні, наземні і напівпідземні резервуари. Товстостінні ємкості виготовляються як циліндричними, так і прямокутними з плоскими, сферичними і еліптичними денцями.

Розміри і форма залежать від її призначення.  Крім того великі ємкості, об'ємом від 25 м3 можуть мати, дві або декілька горловини, через яку здійснюється заповнення, обслуговування, очищення, огляд, в деяких випадках — дезинфекція стінок.

Об'єм металевих ємкостей змінюється в дуже великих межах. Баки виготовляються як маленькими, так і великими. Позначення ємкість 10 м3 — об'єм в кубічних метрах. Маленькі баки металеві в основному застосовуються для зберігання малого об'єму продукту в харчовій, фармацевтичній промисловості, в медицині і в побуті.

  Великі резервуари для води — РВС 1000 об'ємом від 1000 кубів до декількох тисяч кубічних метрів, застосовують як сховища води, палива в нафтовій промисловості, на залізничних станціях, в сільському господарстві, а також для зберігання запасів води на територіях з обмеженим водопостачанням.

Вартість місткості для води великого об'єму може бути різною, і залежить від ціни металу, з якого виготовлений корпус, товщина стінки, об'єму м3, оснащення, антикорозійного покриття відповідно до умов експлуатації. Також ціна резервуару великого об'єму залежить від конструкції, і встановленого додаткового устаткування.

Так, металевий бак може бути теплоізольованим або мати спеціальне внутрішнє покриття, наприклад, оцинковування або цинкополиуретановое покриття.

Наші ціни вас приємно здивують.

Источник: http://sbk.ltd.ua/uk/emkosti-ta-rezervuari/168-mozhno-izgotovit-emkosti-bolshogo-obema-rezervuary-s-bolshej-tolschinoj-stenki.html

Як правильно рушати на механіці

Багато починаючі водії не уявляють, як правильно рушати на механіці, через що нерідко потрапляють у безглузді або неприємні ситуації.

Мабуть, кожен на власні очі або на відео неодноразово спостерігав картину, коли автомобіль не може рушити, а машини, що стоять за ним, не маючи можливості об'їхати перешкоду, блимають фарами і сигналять, чим ще сильніше вводять недосвідченого водія в ступор.

Тим часом, навчитися швидко і правильно рушати на машині з механічною коробкою передач не так складно, як це може здатися на перший погляд. Щоб навчитися, можна прочитати статтю або подивитися відео в інтернеті.

Як рушає автомобіль на механіці і на автоматі
Перш, ніж приступати до навчання, бажано отримати уявлення про те, як рушає автомобіль на механіці. Крутний момент передається від двигуна до провідних колесам через декілька вузлів.

Коли автомобіль стоїть на нейтралі, мотор пов'язаний з коробкою передач, але обертання передається тільки ведучому валу. Водій вичавлює зчеплення, роз'єднуючи двигун і коробку передач, і включає передачу (першу або задню — не важливо).

Потім педаль зчеплення відпускається, і крутний момент передається від силового агрегату колесам. В інтернеті є відео, наочно показує весь процес.

Вузол зчеплення необхідний для того, щоб зв'язок двигуна з коробкою передач включалася плавно, в іншому випадку мотор і коробка передач відчували б сильні різкі перевантаження і швидко виходили з ладу. Таким чином, відповідь на питання «як правильно рушати з місця на механіці» криється в правильній роботі педаллю зчеплення.

На відміну від машини з механічною коробкою передач, автомобіль на автоматі не має зчеплення.

Замість нього в класичному автоматі використовується гідротрансформатор, що передає крутний момент від мотора до коробки передач, тому від водія не потрібно ніяких додаткових дій — досить встановити селектор в потрібне положення і відпустити педаль гальма.

Як рушити на механіці Тренуватися краще на рівному майданчику, щоб уникнути довільного відкоту на підйомі. Для спрощення завдання, можна на перших порах вдаватися до допомоги стоянкового гальма. Причому ручник на машині повинен бути затягнутий до запуску двигуна. 1. По-перше, в такому випадку машина точно нікуди не поїде на стартері, якщо водій забув вимкнути передачу.

2. По-друге, виключається можливість відкоту, якщо має рушати в гору.

Друге, що потрібно зробити перед тим, як рушати на механіці, рухом важеля КПП вліво-вправо перевірити, чи не активована передача.

Після цього потрібно вичавити педаль зчеплення, це додаткова гарантія того, що машина не поїде з поворотом ключа в замку запалювання (у деяких автомобілів, наприклад, у всіх «Тойот», мотор неможливо завести, якщо не вичавлена ​​педаль зчеплення). Крім того, якщо на вулиці зима, стартеру буде легше крутити двигун при вичавленому зчепленні.

Тепер, коли мотор працює, залишилося включити передачу, зняти машину з ручника, і можна рушати. Щоб автомобіль не заглох і не рвонув з місця, дії водія повинні бути плавними. Зчеплення необхідно відпускати доти, поки не впадуть обороти двигуна, машина при цьому почне злегка вібрувати.

У цей момент потрібно плавно натиснути на педаль газу (не «в підлогу»), продовжуючи так само відпускати зчеплення.
Недосвідченим водіям буває важко відчути момент початку руху. У такому випадку потрібні багаторазові тренування.

Автомобіль стоїть з заведеним двигуном, вичавлюється зчеплення, включається передача, і водій плавно відпускає педаль зчеплення, поки не почнуть падати обертів. Як тільки обороти почали падати, знову вичавлюється зчеплення.

Повторювати потрібно доти, поки водій не навчиться точно визначати момент рушання. Цю ж тренування можна провести в режимі «скресла-зупинився». Відточувати навик потрібно до такої міри, щоб машина впевнено рушала десять разів з десяти.

Як рушати на механіці в гору
Новачки, що не представляють, як правильно рушати в гору, часто глухнуть при виконанні цього маневру. Насправді рушити в гірку не набагато складніше, ніж на рівному місці. Єдина складність — уникнути на підйомі ходу автомобіля. Саме цей момент зазвичай найбільше і лякає початківців автомобілістів.

На перших порах на підйомі можна рушати за допомогою ручника. Процедура аналогічна описаній вище. Відмінність полягає лише в тому, що при рушанні в гірку з ручника автомобіль знімається вже у момент падіння оборотів коленвала. Коли з'явиться стійкий навик, необхідно навчитися рушати правильно.

Якщо має рушити в гірку, машину необхідно утримувати на місці педаллю гальма, без допомоги ручника. Так само плавно відпускається зчеплення до моменту рушання. У цей момент педаль потрібно ненадовго зафіксувати.

Водій при цьому швидко переносить праву ногу з педалі гальма на педаль газу, плавно натискає на газ і відпускає зчеплення до кінця.

У той момент, коли водій відпустив гальмо, машина на підйомі утримується на місці за рахунок того, що зчеплення починає пробуксовувати, і частина крутного моменту передається від двигуна провідним колесам.

Якщо автомобіль стоїть на крутому підйомі, він може трохи від'їхати назад, проте великого відкату не буде, тому до того часу водій вже натисне на педаль газу.

Читайте также:  Наклонится или наклониться как правильно?

Додатково до прочитаної статті можна подивитися відео за участю інструктора, яке допоможе навчитися рушати на машині з механікою на рівному місці і на підйомі.

Источник: http://avtogid.co.ua/porady-vodiev/223-yak-pravilno-ruchatysa-na-mexanizi.html

Читать

Мова – така ж давня, як і свідомість, писав Карл Маркс, підкреслюючи цим органічну єдність свідомості людини й її мови. Вона, як і «безпосередня дійсність думки», як висловився Маркс, є воднораз і великим засобом спілкування людей, бо «виступає в цій функцїї для кожної людини тільки тому, що існує для інших».

Подібно до того, як мова кожної людини має індивідуальні риси – з багатою чи бідною лексикою, з уподобаними словами й зворотами, з простою чи складною будовою речення, так і мова цілого народу має свої виразні, тільки їй притаманні властивості, що позначаються не лише певними правилами сполучення звуків у слова й слів у речення, а вбирають у себе низку понять.

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно, рідною мовою.

І це не тільки тому, що цією мовою, засвоївши її змалку, вона користується повсякденно, а й тому, що рідна мова – це невід'ємна частка Батьківщини, голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

З рідною мовою мають–бо зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, почуте в колисці з материних уст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого товариства й тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся юнак із коханою дівчиною…

«Мова народу, – писав відомий російський педагог–демократ К. Ушинський у статті «Родное слово», – є найкращий, що ніколи не в'яне й вічно розвивається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії.

У мові одухотворюється ввесь народ і вся його батьківщина; в ній перетворюється силою народного духу на думку, на картину й звук небо вітчизни, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й річки, її бурі й грози – ввесь той глибокий, сповнений думки й почуття голос рідної природи, який промовляє так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який висловлюється так яскраво в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів». Є мови більш й менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша й найдорожча для людини – її рідна мова. Як просто й разом із тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко:

Ну, що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує!..

Бо рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя і, людини й зв'язує її з сучасниками, – в рідній мові чується голос предків, у ній відлунюють перегорнені сторінки історії свого народу.

«Найбільше й найдорожче добро в кожного народу, – казав колись класик української літератури Панас Мирний, – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Цю думку розвиває в згаданій статті К.

Ушинський: «Покоління народу проходять одне за одним, але наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам.

До скарбниці рідного слова складає одне покоління за одним плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя й пережитої радості, – одне слово, ввесь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові.

Мова є найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя».

А якої ваги надавав користуванню рідною мовою й дбанню за її чистоту класик російської літератури І. Тургенєв! Коли пішла чутка, що він став писати свої художні твори французькою мовою, І. Тургенєв спростував це в листі до С.

Венгерова такими словами: «Я ніколи, жодного рядка в житті не написав не російською мовою; в противному разі я був би не художник, а просто паскуда. Як це можна писати чужою мовою, коли й своєю, рідною, ледве можеш дати собі раду з образами, думками тощо». В іншому листі І. Тургенєв писав: «Бережіть чистоту мови як святиню.

Ніколи не вживайте іноземних слів. Російська мова – така багата й гнучка, що нам нема чого брати в тих, хто є біднішим за нас».

Українська поетеса–революціонерка Леся Українка дивилась на свою мову як на зброю:

Ти моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова…

Могутню визвольну силу бачив у рідному слові великий син українського народу Тарас Шевченко, пишучи:

… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло них

Поставлю слово .

Не дивно, що український народ ставився з такою пошаною, вірою й любов'ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння в сумній минувшині, кажучи словами його найкращих представників, і за єдину зброю, й за єдину втіху. Цією мовою милувались також ті поодинокі іноземці, що побували на Україні й чули її співучу, мелодійну мову.

Ось, приміром, як француз П'єр Шевальє в своій книжці «Історія війни козаків проти Польщі», виданій у Парижі 1663 р., характеризує українську мову козаків: «Вона – дуже ніжна й сповнена пестливих висловів та надзвичайно тонких зворотів». Німецький поет Фридріх Боденштедт у середині ХІХ ст.

так захопивсь українськими народними піснями та історичними думами, що вивчив українську мову й переклав німецькою багато цих пісень і дум, видавши згодом антологію «Поетична Україна», в передмові до якої він піднесено писав про пісню й мову українського народу, вважаючи іх за досягнення народів усього світу. Відомий український і російський учений І.

Срезневський сказав про українську мову: «Сила людей має переконання, що ця мова є одна з найбагатших мов слов'янських, що вона навряд чи вважить богемській щодо рясноти слів і висловів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами, обробленими гнучкістю й багатством синтаксичним, мова поетична, музична, мальовнича».

Славнозвісний російський артист Л. Собінов, приїхавши на гастролі 1926 р.

до Харкова, де він співав у опері Вагнера партію Лоенгріна, записав таке своє враження від і української мови: «Коли я одержав переклад Лоенгріна українською мовою и тоді ж, сівши за рояль, проспівав знамените звернення до лебедя, я мимоволі закричав: та це–бо звучить зовсім по–італійському: гарно, звучно, високо й поетично».

Можна було б наводити ще багато хвальних і піднесених висловів про українську мову діячів науки й мистецтва різних, близьких і далеких нам народів, та досить і цих, щоб бачити, як високо цінували вони нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину.

Згадаймо наостанку ще слова полум'яного борця проти самодержавства й кріпацтва, революційного демократа М.

Чернишевського: «…не якихось там двісті чи триста років, а бозна–скільки віків говоритимуть українською мовою люди, що живуть на Дніпрі й далі на захід; у такому разі існуватиме й українська література бозна–скільки віків…» З усього сказаного ми бачимо, що мова – це щось далеко більше за механічний зв'язок між людьми, це – відбиток свідомості людини, це – прояв її. З того, як говорить та чи та людина, можна уявити собі загальний розвиток цієї людини, її освіту й культурний рівень. Що культурнішою є людина, то розвиненішою є її мова, багатшою на лексичний запас, розмаїтішою епітетами, метафорами, влучними порівняннями, барвистішою вживанням прислів'їв, приказок і приповідок. У природі не буває людей, що визначились би високим інтелектом і водночас примітивною, як у первісного дикуна, мовою. І разом із тим, як часто подибуємо людей, байдужих і неохайних до своєї мови й до мови свого народу взагалі! Хіба не доводиться інколи чути: «Чи не однаково, як я говорю? Вправно чи недолуго – то байдуже, аби лиш інші зрозуміли мене, що я хотів сказати». Ні, не байдуже! Російський радянський письменник К. Паустовський писав: «Людина, байдужа до рідної мови, – дикун. Вона – шкідлива своїм єством уже тому, що байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, теперішнього й майбутнього народу». Російський радянський письменник Ф. Гладков, який багато писав про чистоту й правильність російської мови, так висловився в одному, опублікованому після його смерті, листі: «Уся річ у тому, щоб оберігати свою мову від засмічення чужими словами й чужорідним вимовлянням. Треба твердо знати свою мову й любити прекрасне рідне мовлення. Не на честь російському літераторові виправдовуватись тим, що, мовляв, таке ось слово «побутує» в розмовній мові!.. Ну, досить. Закликаю вас боротись нещадно за чистоту рідної мови в усяких випадках». І наче перегукуючися з російським борцем за чистоту своєї мови, писав видатний український поет, учений і великий громадський діяч М. Рильський:

Источник: https://www.litmir.me/br/?b=211024&p=47

Як правильно рушати і як правильно гальмувати

Не дивлячись на те, що на міських дорогах зустрічається багато ям, вибоїн і вибоїн, і їзда по ним нагадує їзду як по тертці або пральній дошці, досить багато водіїв на дорогах з різним стажем водіння не вміють плавно рушати і так само плавно загальмовувати.

Попити або нафарбуватися в такій машині, пасажирам вже точно не вдасться. Або вони обіллють себе повністю вживаним напоєм, або залишаться з травмою ока, тицьнувши в нього пензликом від туші.

Хоча не вміння рушати і гальмувати, все ж проблема початківців водіїв, які ще тільки збираються здавати на права, або тільки здали і роблять свої перші виїзди в місто.

Так як же правильно здійснювати старт машини і процес гальмування до повної зупинки автомобіля?

Відсотків шістьдесят водіїв транспортних засобів з механічною коробкою передач в момент, коли хочуть що б їх автомобіль рушив з місця, різко відпускають вижити зчеплення і одночасно з цим різко вичавлюють педаль газу до упору. Передня частина автомобіля злегка підводиться вгору і, дернувшісь з місця, машина починає їхати вперед. Особливо це характерно для молоді, яка хоче виділитися з натовпу і рвонути з місця, зупинившись на світлофорі.

Водії транспортних засобів оснащених автоматичною коробкою передач майже не помітять цю помилку. Більшість часу ми здійснюємо рух в межах міста, де є світлофори, пробки та інші учасники руху на дорозі. У таких умовах здійснювати різкий розгін і різке гальмування не має сенсу.

Треба думати не тільки про витрату палива, який зростає при подібному стилі водіння, дбайливому змісті гальмівних колодок і дисків, які піддаються більш швидкого зношування та стирання при різкому гальмування на великих швидкостях, але і комфорті перевозяться вами пасажирів.

Оберігаючи їх від заколисування і можливості набити собі здоровенну гулю на голові. А в результаті цього може дістатися і водієві, такого автомобіля.

Рухи потрібно здійснювати швидко, але акуратно і плавно. Для того що б рушити з місця, потрібно плавно натиснути на педаль газу і плавно відпустити зчеплення, поєднуючи ці дії, ви відчуєте як легко поїде ваш автомобіль, ну і що що повільно, за те без ривків.

А як же гальмувати? Запитаєте ви.

Що б навчитися здійснювати гальмування автомобіля й обійтися при цьому без поштовхів, потрібно натиснути досить впевнено і сильно педаль гальма, і поступово відпускати її по мірі того як ваш автомобіль буде сповільнюватися перед тим як зупинитися.

Для більш ефективного і професійного гальмування слід вдаватися до використання важеля перемикання коробки передач. Для цього витискаємо зчеплення, плавно натискаємо педаль гальма і перемикаємося на передачу, на одиничку нижче тієї, яка у вас була до цього. Потім відпускаємо педаль зчеплення, не відпускаючи педаль гальма і відпрацювавши поточну передачу, продовжуємо її знижувати.

Читайте также:  Мать-и-мачеха или матимачеха как правильно?

Виконуючи дії, описані вище, поки не дійдете до першої передачі, і автомобіль остаточно не зупиниться. Цей вид гальмування називається гальмування двигуном. Якщо попрактикуватися і постійно правильно здійснювати цей маневр, то це може допомога навіть у разі виникнення екстреного гальмування в непередбаченій ситуації. І вийти з неї переможцем.

Источник: https://signsign.ru/blog/2012/07/18/yak-pravilno-rushati-i-yak-pravilno-galmuvati.html

Як правильно застосовувати обгортання?

Навіщо взагалі потрібна така процедура? Як правильно поєднувати різні види обгортань? Яким шаром наносити обгортання?

Як включити процедуру в будь-який курс?

Справа в тому, що дані процедури для клієнта приємні подвійно: він отримує не тільки заряд користі для свого тіла, але ще й може спокійно відпочити і розслабиться протягом 30-40 хвилин.

Але не всі майстри здатні правильно застосовувати те чи інше обгортання, в результаті чого часто замість користі можна нанести клієнтові тільки шкоду, салону збитки, а в самому гіршому випадку нанести удар по репутації салону.

Щоб цього не сталося майстру необхідно пам’ятати всього кілька простих правил при нанесенні обгортань, тоді від клієнтів не буде відбою!

Так думає не тільки кожен другий майстер-початківець, але і клієнт у цьому впевнений на всі 200%. Насправді це не так. У нашої шкіри є одна цікава властивість: вона вбере в себе рівно стільки, скільки їй потрібно. Якщо Ви нанесете корисне обгортання шаром завтовшки 5см – шкіра, в кращому випадку, вбере корисних речовин із шару в 3-5мм.

А що з рештою? А решта нанесене обгортання змивається з шкіри.

Але й занадто економити на сировину не варто, адже якщо Ви розподіліть обгортання шаром завтовшки 1мм – користі від такого обгортання для клієнта не буде, а якщо він не бачить користі – то він йде до іншого майстра в інший салон! Тому у всьому потрібно знаходити золоту середину: не варто переборщувати з товщиною шару обгортання, досить покрити оброблювану зону тонким, але ефективним шаром.

В сучасному світі людина настільки звикла до відчуттів дискомфорту і болю, що часом без цих відчуттів не уявляє існування.

Найчастіше така думка формується у людей і про обгортаннях: якщо я його не відчуваю, значить воно не працює! А між тим існує безліч протипоказань у використанні розігріваючих обгортань.

Тому перед проведенням процедури обов’язково необхідно проконсультувати клієнта, запитати, чи є якісь обмеження.

У більшості випадків клієнт буде замовчувати про протипоказання, адже красивими хочуть бути всі!У такому випадку потрібно дохідливо пояснити клієнту, що, наприклад, при судинних зірочках або варикозі ні в якому разі не можна застосовувати розігріваючі обгортання. Обов’язково запропонувати альтернативу – якісне холодне обгортання, дія якого буде набагато краще відображатися на зовнішньому вигляді клієнта, ніж дія розігріваючого.

  1. Одне і те ж обгортання за курс – супер ефект?

І знову невірно! Ви коли-небудь пробували їсти одну і ту ж їжу на сніданок, обід і вечеря на протязі декількох днів, скажімо, 2 тижні? А носити з дня в день один і той же наряд? Так ось і наша шкіра, якщо її напихати одним і тим же, швидко пересичується і перестає вбирати корисні речовини в тій же кількості, що і в перші процедури. Тому за курс процедур обгортання необхідно чергувати. Тоді наша шкіра вбере в себе якомога більше корисних і ефект від такого курсу буде набагато помітніше, ніж ефект від курсу із застосуванням тільки одного обгортання.

  1. Чим довше тримаю обгортання – тим краще ефект?

А ось і ні! Не випадково виробник вказує час дії обгортання. Якщо виробник вказав час дії обгортання 40 хвилин, а Ви вирішили залишити клієнта на 2 години, то це Ваше право, але шкірі для вбирання потрібного їй кількості мікроелементів з обгортання потрібно лише 40 хвилин.

А що далі? А далі шкіра говорить «Я наїлася!» і починає «перетравлювати» ці мікроелементи, а нові більше не «їсть».

Немає нічого страшного і поганого в тому, якщо Ви вирішили залишити клієнта довше, щоб він відпочив краще, але не варто при цьому заявляти клієнту, що «Наше обгортання треба тримати 2 години, щоб ефект був супер-пупер!».

  1. Щоб робити обгортання обов’язково мати електроковдра?

Наявність електроковдри – це індивідуальний вибір майстра або салону. Будь обгортання чудово можна застосовувати як з электроодеялом, так і без нього. Просто з электроодеялом час проведення обгортання скорочується в 2 рази. Але важливо пам’ятати, що не всім клієнтам можна грітися, тому навіть найменша зміна температури за допомогою термоодеяла може доставити йому дискомфорт.

  1. Обов’язково перед процедурою обгортання додатково готувати шкіру?

Цей пункт швидше носить рекомендаційний характер. Справа в тому, що на підготовлену шкіру, тобто заздалегідь очищену і розігріту обгортання буде діяти в рази швидше і краще, ніж на непідготовлену. Тому перед процедурою обгортання ми рекомендуємо провести пілінг або масаж, щоб поліпшити кровообіг і зробити процедуру максимально ефективною. Особливо це стосується антицелюлітних програм.

Рекомендуємо переглянути майстер клас

Источник: http://kosmetic.com.ua/yak-pravilno-zastosovuvati-obgortannya/

Електролобзики, види, де застосовується, як правильно вибрати електролобзик, поради фахівців

Якщо ви живете в приватному будинку або у вас є дача, або ви просто любите створювати затишок навколо себе своїми руками, електролобзик — це той інструмент, гостру необхідність в якому ви рано чи пізно відчуєте.

Цей інструмент може стати в нагоді при монтажі дверей або настінних панелей, укладанні багатьох типів підлогових покриттів.

У цій статті ми розповімо, як правильно вибрати електролобзик і дамо деякі рекомендації по його використанню.

Які бувають електролобзики

Як і інші інструменти, електролобзики за своїм призначенням поділяються на два види — професійні та побутові. При цьому перший вид від другого відрізняється, як потужністю пристроїв і ресурсом роботи, так і набором передбачених в них функцій.

Наприклад, професійним електролобзиком ви зможете з легкістю порізати деревину товщиною до 135 мм або сталь товщиною до 10 мм. Побутова же модель може «потягнути» деревину до 70мм товщиною і стало до 4 мм завтовшки. Також відрізняється наявний набір функцій — набір регулювань зі спеціальними фіксаторами, підвищена точність, акуратність проведених розпилів і інші можливості.

Зрозуміло, виходячи з потужності інструменту і його можливостей, буде формуватися і ціна на нього — побутової елекролобзік буде коштувати дешевше, в той час як професійний — дорожче. Однак ціна — це, зрозуміло, не єдина, спираючись на що потрібно вибирати інструмент. Також потрібно звернути увагу на конструкцію електричного лобзика, його внутрішній устрій.

Особливості конструкції електролобзиків

Перше на що слід звернути увагу при виборі електричного лобзика — це конструкція його двигуна, так як саме від його якості буде залежати як довговічність інструменту, так і його потужність.

На сьогоднішній день існує два види двигунів інструменту — закриті і відкриті.

При цьому придбання інструменту з відкритим двигуном буде не кращим рішенням, так як такий мотор сприйнятливий до впливу пилу, яка, зрозуміло, не найкращим чином позначиться на роботі інструменту.

Далі слід звернути увагу на матеріал шестерні — їх допомогою утворюють зворотно-поступальні рухи рейки, на якій знаходиться механізм, відповідальний за надійне кріплення пилки.

Тому якщо для виготовлення шестерні використовує пластик, навіть дуже міцний, довговічний служба інструменту підпадає під сумнів. Єдино правильний матеріал, для шестерні і для інших елементів еклектролобзіка — це метал.

Пластиковим може бути тільки корпус та інші нерухомі елементи інструменту.

Характеристики електричного лобзика

Зрозуміло, при виборі надійного інструменту необхідно також звертати увагу і на його характеристики.

Потужність. Так як потужність безпосередньо пов'язана з продуктивністю інструменту, потрібно заздалегідь визначити який обсяг робіт вам необхідно покласти на електричний лобзик. Основна кількість приладів мають потужність 300-850Вт. Якщо вам необхідний електролобзик виключно для домашнього використання, то потужності 500-700 Вт буде цілком достатньо.

Частота ходу. Від даної характеристики залежить якість, з яким ваш майбутній інструмент буде робити пропив. В сучасних електричний лобзик частота пропила може досягати 3100 хід. / Хв, що разом з функцією регулювання частоти ходу дозволить максимально швидко провести розпилювання найрізноманітніших матеріалів.

Регулювання частоти ходу дозволяє найбільш зручний спосіб виставити певну частоту ходу, залежно від матеріалу, з яким ви плануєте працювати.

Величина ходу. Дана характеристика впливає на продуктивність нашого інструменту. Так, величиною ходу прийнято називати відстань від нижчої точки підйому до вищої. Чим більша ця відстань, тим довше пилка електробзіка стикається з матеріалом, а значить і його продуктивність теж будемо більше. В сучасних інструментах ця величина може досягати 26 мм.

Маятниковий хід. Ця функція надає сопілці поступально рух вперед при роботі з матеріалами. Відсутня така функція тільки в малопотужних моделях. Використовувати маятниковий хід рекомендується тільки при роботі з такими м'якими матеріалами, як дерево, ДСП, ДВП. А ось кольорові матеріали і сталь ні в якому разі не можна намагатися розпилювати, якщо на приладі включена дана функція.

Глибина пропила. Від цієї величини залежить те, матеріал якої ширини електролобзик зможе пропиляти. Як ми вже говорили вище, у професійних моделей електричних лобзиків, ширина пропила може досягати до 135мм по дереву, 10мм по сталі і 25мм по кольоровим матеріалами.

Ось, власне, всі найбільш важливі функції будь-якого інструменту. Саме на них ви повинні звертати увагу при виборі інструменту. Також існують деякі додаткові функції, які не настільки важливі, але можуть зробити роботу з інструментом більш комфортною.

Зокрема, мова йде про такі функції, як лазерний покажчик, підсвічування місця пропила, швидкий затиск пилки, обдув місця пропила. До необов'язковим також відноситься наявність патрубка для підключення інструменту до пилососа.

Пилки для електролобзика

Пилки — одна з основних деталей будь-якого електричного лобзика. Вони можуть виготовлятися з різних матеріалів, можуть відрізнятися розміром, зубами і формою хвостовика.

Пилки для електролобзиків можуть бути виготовлені з вуглецевої сталі (підходить для роботи з м'якими породами дерева), швидкорізальної сталі (підходить для роботи з металами), біметалічного полотна (універсальні пилки, що відрізняються тривалим терміном служби).

Хвостовик пильного полотна — форма закінчення пильного полотна — може бути хрестоподібним, універсальним, гладким і з круглими отворами. У електролобзик Bosch хвостовик може бути з двома упорами. По суті, на роботу інструменту він не впливає, проте якщо вибрати хвостовик рідкісної форми, то можуть виникнути деякі труднощі з покупкою змінного полотна.

Зуби пильного полотна електричного лобзика можуть мати різний крок, відрізнятися розміром і формою. Для деяких пилок характерна розводка зуба, яка позитивно впливає на продуктивність робіт, однак негативно впливає на якість різу.

Слід зазначити, що якщо ви плануєте розпилювати за допомогою електричного лобзика скло або ж керамічну плитку, то в цих цілях краще всього використовувати пилки без зубів, однак з алмазним напиленням або напиленням з твердого сплаву.

Рекомендації по роботі з електролобзиком

  1. Перше правило при експлуатації будь-якого інструменту — це утримувати його в чистоті і своєчасно змащувати всі механізми.
  2. Працюючи з деякими матеріалами, не забувайте про охолодження (машинним маслом або водою, мильним розчином).
  3. Вчасно міняйте затупілась пилку, в іншому випадку навантаження на двигун інструменту значно зростає.

  4. Працюючи з пластиком, пам'ятайте: різати його потрібно з мінімальною частотою в 1000 ходів.
  5. Не забувайте давати час на охолодження двигуна, якщо працюєте з маленькою частотою ходів.
  6. Перерізаючи тонкий метал, підкладають під нього лист фанери.
  7. Сталевий лист слід різати електричним лобзиком на великій швидкості і з великою потужністю.

Найбільш популярні бренди

На сьогоднішній день найбільшою популярністю серед покупців користуються електролобзики від таких компаній, як Bosch, Metabo, Skil, Makita, Hitachi і Meister. Також зверніть увагу на електролобзики Интерскол.

Електролобзики Bosch одні з найбільш популярних лобзиків. Тут можете звернути увагу на такі інструменти, як Лобзик Bosch GST 65 B для домашнього використання і Bosch GST 135 BCE для професіоналів.

Електролобзики Макіта відрізняються високою якістю, набором зручних функцій і універсальним затиском для пилок. Особливою популярністю серед лобзиків цієї компанії користуються Makita BJV 140 RF, що працює від акумулятора і новий Makita 4329.

Схожі статті

Источник: http://jak.magey.com.ua/articles/elektrolobziki-vidi-de-zastosovuetsja-jak-pravilno.html

Ссылка на основную публикацию