Кореспонденція чи корреспонденція як правильно?

Кореспонденція як жанр журналістської творчості

Содержание

Вступ

Розділ 1. Кореспонденція як жанр журналістської творчості

1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення

1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасній журналістській практиці існує величезне різноманіття жанрів.

Провідними вченими у вітчизняній та зарубіжній науці про журналістику на сучасному етапі активно провадяться дослідження жанрово-стилістичних особливостей різних жанрів журналістської творчості. Вагомий внесок у розкриття цього питання зробили такі дослідники, як І. Михайлин, Б. Стрельцов, В. Здоровега та інші.

У сьогоднішньому різноманітті друкованих засобів масової інформації окреме місце посідають багатотиражні видання.

Вони задовольняють потребу окремих корпорацій, підприємств, організацій та установ в локальній інформації, яка має досить специфічний, як правило, виробничий характер. Це зумовлює вибір певних жанрів у написанні матеріалів.

Одним із найпродуктивніших жанрів, що найповніше відповідає особливостям корпоративної тематики і дає змогу висвітити проблематику, є кореспонденція.

Фрагментарні дослідження та теоретичний опис особливостей кореспонденції містять наукові розробки таких авторів, як В. Пельт, Д. Бекасов, В. Ла Рош та інші.

Та ні узагальненого монографічного дослідження, ні детального огляду кореспонденцій певних видань, що могло б продемонструвати всі жанрово-стилістичні можливості кореспонденцій, немає.

У сучасній науці про журналістику назріла гостра потреба в детальному вивченні окремих жанрів, зокрема і кореспонденції, з погляду їх жанрово-стилістичних особливостей в умовах практичного функціонування в засобах масової інформації.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці таких дослідників, як Д. Бекасов, О. Богуславський, В. Вакуров, М. Василенко, В. Горбачук, В. Здоровега, Є. Іванчикова, Л. Кайда, В. Карпенко, М. Кім, М. Кожина, В.

Коньков, В. Костомаров, О. Кузнецова, Ла рош Вальтер фон, І. Лисакова, Л. Майданова, Мгана Фаряль, І. Михайлин, А. Москаленко, С. Ожегов, В. Пельт, Є. Прохоров, А. Сковородніков, С. Станчев, Б. Стрельцов, А. Тертичний, Т. Хітрова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в спеціалізованих курсах із журналістики, практичних заняттях ряду журналістських дисциплін і у подальших наукових дослідженнях із аналізованої тематики.

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики.

Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр — це певним чином окреслений зміст, що «відшукав» найбільш зручну форму для свого втілення.

Жанр — це змістовно-формальна єдність [25, с.8].

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань [25, с.8-9].

На практиці журналісти досить часто, бажаючи висвітлити певну подію чи явище, звертаються до такого жанру, як кореспонденція.

Такий твір дає можливість оперативно і доцільно передати інформацію читачам, слухачам тощо. Проте чіткого й одностайного визначення поняття «кореспонденція» у наукових колах й досі немає.

Це призводить до певних колізій і плутанини у називанні твору кореспонденцією чи іншим жанром.

С. Ожегов подає три тлумачення слова «жанр»: «1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуються тими чи іншими сюжетними і стилістичними ознаками.2. Живопис на побутові сюжети.3. Манера, стиль.» [29, с.163].

У «Літературознавчому словнику-довіднику» літературний жанр трактується як «один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, що «класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури», розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе), різновид (жанр) [21, с.

417]. Навіть відкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення терміна зберігається.

В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика, драма), у другому — вид (роман, поема), у третьому — різновид (детективний, історичний, науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації, коли поняття «жанр» має або надто широке, або завузьке значення.

У літературній практиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть, як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика — це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейлетон, памфлет тощо [10, с.142-143].

Доктор Фаряль Мгана так визначає жанри журналістики: «Існують різноманітні способи передавання інформації, як і літературні та мистецькі стилі. Література представлена традиційною та сучасною поезією, проза — оповіданням, повістю, епопеєю і т.д. А оцінювання — літературною критикою всіх форм.

Мистецтво виражається через театр, кінематограф, малюнок, мелодію тощо. Щодо інформації, то вона виражається через новину, коментар, репортаж, доповідь і т.д., використовуючи слово і світлину, задній план картини, музику і т.д.

Без сумніву, поява і розвиток жанрів інформації пов'язані зі змінами у суспільстві та його потребами, що спричиняє зміни в інформації та способах її подання» [26, с.149-150].

Болгарський вчений Ст.К. Станчев назвав сім основних елементів, які, на його думку, характеризують журналістські твори і визначають жанр. Це — тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень; літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб вивчення матеріалу; теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [33, с.323-326].

Колишній головний редактор газети «Вечірній Київ», нині професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заслужений журналіст України В. Карпенко вважає, що поділ журналістських матеріалів на жанри трохи умовний, «має скоріше не практичний, а теоретичний характер.

Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру подибуємо елементи іншого» [13, с. 205].

У цьому дослідженні за основу беремо широко вживане в журналістиці визначення жанру В. Здоровеги: «усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури» [9, с.157].

У сучасній журналістській практиці розрізняються інформаційні, аналітичні, інформаційно-аналітичні та художньо-публіцистичні жанри.

Читайте также:  Розетка или ризетка как правильно?

Родовими ознаками аналітичних жанрів, за визначенням І. Михайлина, є:

1) встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і об’єднання їх в логічний ряд;

2) узагальнення їх, співставлення з іншими, встановлення зв’язку між ними;

3) оцінка ситуації і явища;

4) постановка проблеми і виявлення всіх її аспектів;

5) висловлення пропозицій про своє бачення розв’язання проблеми [27, с.219].

Більшість вітчизняних дослідників відносять кореспонденцію саме до аналітичних жанрів. У сучасній науці про журналістику немає єдиного визначення кореспонденції як жанру. Натомість кожен дослідник пропонує своє бачення цього типу журналістських матеріалів.

Розглянемо деякі з них.

Кореспонденція — жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова «correspondeo», що в перекладі українською мовою означає «повідомляю».

Кореспонденціями первісно називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент — той, хто повідомляє новини.

Внутрішньожанрова типологія кореспонденції включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію [30, с.6].

І. Михайлин вважає, що кореспонденція — жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Цей жанр хіба що трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова correspondeo, що в перекладі українською мовою означає «повідомляю».

Кореспонденціями спочатку називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент — той, хто повідомляє новини.

Внутрішньожанрова типологія кореспонденцій включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію. [27, с.220]

Д. Бекасов під кореспонденцією розуміє жанр з такими особливостями:

1) виходить за межі простого викладення фактів;

2) пояснює події в контексті;

3) дає спрямування, ґрунтуючись на фактах;

4) повинна бути інформативною і збалансованою [3, с.33-34].

Об’єктивність і збалансованість реалізуються і втілюються за допомогою таких чинників:

Источник: http://MirZnanii.com/a/46490/korespondentsya-yak-zhanr-zhurnalstsko-tvorchost

Як пишеться кореспонденція

Як пишеться кореспонденція

Кореспонденція, в загальному, повинна бути невелика: 30-40 рядків; звичайно, якщо в кореспонденції повідомляється про дуже важливу подію, розповідаються мають велике значення подробиці, то її розмір може бути і багато більше, до 200-300 рядків. Ми будемо говорити про звичайну короткої кореспонденції.

Сідаючи писати її, треба перш за все, цілком ясно вирішити, чи будеш писати про одиничному подію, про єдиний факт (фактом називається щось, дійсно колишнє або наявне), або про декілька.

Наприклад, можна написати кореспонденцію про те, як фабричну церква пристосували під клуб, або взагалі про антирелігійної роботі в районі, — в останньому випадку доведеться писати про доповіді, про поширення антирелігійної літератури, про суперечки між старими і молодими, про видалення ікон з робочих квартир , про закриття церкви, про використання її будівлі під клуб і так далі.

Інакше кажучи, в першому випадку, кореспонденція пишеться про одиничному факті, в другому — про цілий ряд фактів, пов'язаних між собою. Розглянемо спершу кореспонденції, що говорять про поодинокі факти.

Припустимо, кореспонденція пишеться про те, що робочий Іванов придумав спеціальне пристосування до машини для різання дроту, завдяки чому збільшилася вироблення цієї машини і скоротилися витрати.

Спочатку треба повідомити Новомосковсктелю, де відбувається процес, на якому заводі, яке значення має у виробництві цього заводу різана дріт, скільки її виробляється і в скільки часу, скільки це коштує.

Пишеться приблизно так:

«На нашій фабриці, імені Володарського, виробляються шпильки. Виробництво нехитра: ріжеться на полувершковие шматочки мідний дріт, наварюєш головка, витягується вістря, — і шпилька готова. Залишається її отнікеліровать і упакувати.

Виробляємо мільйон шпильок на місяць, по сорок тисяч в день. Різальна машина одна, і стоїть на ній майстер отримує 50 руб. в місяць, при повному навантаженні. Значить, різка двохсот шпильок варто копійка, а фабрична ціна цієї кількості шпильок — три копійки.

Дорого коштує різання. І все тому, що машина старого пристрою ».

Потім необхідно вказати, хто такий винахідник Іванов, розповісти, як прийшла йому думка про поліпшення машини, як він дошукувався поліпшення. Приблизно так:

«Різальний майстер, всієї фабриці відомий тов. Іванов, бачачи, що виробництво відстає від попиту, вирішив допомогти справі. Свою машину він знав уздовж і поперек, і бачив, що, якщо пропускати через неї не один дріт, а дві, то і вироблення подвоїться. Але машина пристосована тільки для однієї дроту.

Два роки працював Іванов і придумав такий прилад, при якому різак машини, розрізавши одну дріт і відскакуючи для нового удару, самим цим відскакування розрізав би другу дріт. На останні гроші він збудував свій прилад і випробував його.

Виходили всякі перебої, але поступово робота налагодилася, і тепер машина ріже не сорок, а сімдесят тисяч шпильок в день ».

Кореспонденція, по суті, вже готова. Треба тільки забезпечити її «кінцівкою», вказати на загальне значення факту. Приблизно так:

«Так робочий покращує виробництво« своєю власною рукою ». Тов. Іванов, занесений на червону дошку, і в фабричному клубі повішений його портрет ».

Ми бачимо, що в цій кореспонденції про самому приладі сказано найзагальнішими словами.

Інакше і не можна: в кожному виробництві є свої особливості, свої найменування, і, якби розповідати про прилад з усіма подробицями, вказувати як в ньому пристосований кожен гвинтик, як подається дріт, як схоплюються і вирівнюються обрізки, і інше, — то Новомосковсктель, що не знає виробництва, зрозумів би дуже мало, а кореспонденція розпухла б, непомірно збільшилася б. В такому ж вигляді, даючи загальне уявлення про сутність винаходу, вона підкреслює самий факт робочого творчості.

Припустимо, пишеться кореспонденція про відкриття на заводі комунальної їдальні. Тут не доводиться говорити про те, що громадське харчування вигідніше, здоровіше домашнього і не поневолює жінку, — так як про це писалося багато разів, і це всім відомо.

Читайте также:  Можна чи можно як правильно?

У такій кореспонденції треба коротко описати, як народилася ідея про відкриття їдальні, звідки взяли кошти, описати саме їдальню, кухню, величезні блискучі котли, величезні плити, вказати скільки обідів видає їдальня в день, і скільки коштує обід робітникові, підкреслити, що і самі наполегливі захисники домашнього харчування стали ходити в їдальню, і дати знову-таки «кінцівку», вказавши на те, що домашні господині починають відвідувати клуб, доповіді, освітні гуртки та інше, або вказавши, що на черзі інші поліпшення побуту: створення ясел, іст ребленіе релігійних забобонів, боротьба з пивом тощо.

Ті кореспонденції, в яких розповідається про цілу низку фактів, будуються так само, як і поодинокі; в них також є вступна частина і кінцівка; але внутрішня частина повинна будуватися із суворим урахуванням послідовності і зв'язності фактів.

Якби ми писали кореспонденцію про антирелігійної роботі на нашій фабриці, то безглуздо було б спочатку розповісти про те, що церква віддали під клуб, потім повідомити про те, що фабричний поп багато років морочив мало свідомих робітників, а потім згадати, що з центру приїхав антирелігійний агітатор і привіз з собою відповідну літературу; правильне розташування таке: спочатку про попа, потім про агітаторів, потім про боротьбу з відсталими, потім про перемогу, — про перетворення церкви в клуб.

Як пишуться замітки — зазначено вище.

Стінна газета, це — домашня, своя газета рабкоров, і саме в ній йому доводиться писати все, — і передові, і фейлетони, і інше.

Складаючи стінну газету, необхідно мати на увазі її призначення: вона призначена для того, щоб висвітлювати життя саме даної установи, підприємства, клубу. Тому матеріал, що поміщається в ній, повинен мати пряме відношення до цієї, життя, — інакше газеті нема чого існувати: про події, що мають загальне значення, ті, хто працює в даному підприємстві, дізнаються з центральних газет.

У стінній газеті (беремо заводську газету) звичайні відділи: виробництво, — куди увійдуть питання про самій постановці справи, про виконання залишків, про розподіл робіт, про умови праці, про зарплату, про спец-одязі, про виробничих робочих нарадах, та інше; побут, — де буде говоритися про побутові здобутки і негаразди, — про бібліотеки, клубах і освітніх гуртках, гуртках фізкультури, про піонерів, про громадському харчуванні, про правила гігієни і найкращому використанні дозвілля, про боротьбу з пияцтвом, хуліганством, лайкою, релігійними забобонами , і так далі: потім «куточки», — постійні малі відділи, з однією темою, — наприклад, «куточок працівниці», «куточок Осоавиахима», «куточок МОПР # 'а», та інше. Словом, всі питання, які можуть цікавити робочого даного заводу, повинні висвітлюватися в стінній газеті. Крім цього, в стінній газеті дуже важливий чисто літературний матеріал, — розповіді і вірші, тому що тільки в стінних газетах вся величезна маса початківців белетристів і поетів може розміщувати свої перші досліди.

Так як постійно доводиться боротися з негативними і потворними явищами життя то матеріал цього роду, природно, буде переважати в стінній газеті, і дуже добре цей матеріал поміщати в формі сатири. т. е. у формі статей і віршів, що висміюють дане негативне явище. І нам залишається розглянути, як пишеться сатиричний фейлетон для стіннівки і сатиричний вірш.

Як писати фейлетон для газети

Цілком ясно, що для фейлетону, як і для будь-якої статті, потрібно цілком виразна тема і цілком виразна ідея. Але виклад цієї теми і ідеї дається або в перебільшеному вигляді, або навпаки: те, що слід хвалити, — працюється, то, що слід лаяти, — схвалюється. Таке «вивернуті» виклад Новомосковсктель, звичайно, розуміє і сприймає, як насмішку.

Припустимо, що темою фейлетону є пияцтво і грубість майстра; ідея тут, звичайно, одна: такі явища неприпустимі на радянському заводі. Як розвинути цю тему? Майстер каже грубості, лається; в фейлетоні скажімо: «Хороша людина, наш майстер Іванов, ніжний, ввічливий».

З робітниками майстер повинен говорити по-товариськи, або, у всякому разі, ввічливо; в фейлетоні скажімо: «З робочими звертається, як брат рідний; немає того, щоб по-казенному, за офіційним говорити робочому «ви», — він по сімейному, як свого рідного домашньому псу, «ти» каже, як з найкращим другом, якого не соромишся, мат вживає ».

Майстер пиячить, постійно горілку тягне; в фейлетоні скажімо так: «А вже цивільний свій борг виконує, як ніхто, твердо знає, що горілка — отрута, і бореться з цією отрутою не на життя, а на смерть: по дві пляшки в день знищує, всю, можна сказати, получку на знищення горілки жертвує.

А коли йде по вулиці, весь червоний і, хитаючись після боротьби з отрутою, — на іншій стороні перехожі відчувають по запаху, що борець з пияцтвом йде ». Як закінчити такий фейлетон? Зазначенням, що треба отакого майстра прибрати: «Хороша людина, рідкісний. Що йому на нашому заводі бовтатися? Недостойні ми.

Прибрати його слід в лікарню для боротьби з алкоголізмом, або в виправний будинок: нехай там хуліганів істинно-людському поводженню навчає ». Фейлетон готовий; тут, звичайно, дається тільки остов, тільки загальний креслення фейлетону, насправді ж він повинен бути багатшими подробицями, які викладаються також «навиворіт» і перебільшено.

Наприклад, цей майстер став налагоджувати зашалівшую машину, та в п'яному вигляді і зламав; ми напишемо: «Про виробництво дбає. А машини у нас кепські, з паскудним характером. Став він одну таку красуню налагоджувати, був трохи втомленим від боротьби з горілкою, та й повернув не в той бік важіль; всього лише на вершечок не туди повернув, а машина проклята візьми і зіпсувати на зло. Стала, і все тут. Аби хорошого майстра досадити ».

З наведеного прикладу ясно, як ведеться фейлетонна розробка теми. Якщо фейлетон віршований. то для його написання необхідно знати правила віршування, викладені в наступному розділі; тема ж в ньому розробляється так само, як і в простому.

Особливий вид віршованого фейлетону являє собою пародія. Це такий же фейлетон, як звичайно, з тією різницею, що в основу його кладеться яке-небудь відоме вірш і, з залишенням цілого ряду рядків або слів, переробляється. пристосовуючись до даної теми. Наприклад, ось початок Пушкінського вірші «Анчар»:

Читайте также:  Смерч или смерчь как правильно?

У пустелі хирлявої і скупий,

На грунті, спекою розпеченої,

Анчар, як Коломия вартовий,

Варто один у всьому всесвіті …

https://www.youtube.com/watch?v=zUem2JTUGcI

Але людини людина

Послав до касира за зарплатою,

І той слухняно в дорогу потік,

Приніс же повний короб мату …

І так далі. Ми бачимо, що майже у всіх рядках нашої пародії ми зберігаємо ту ж риму (дивись про римі в наступному розділі), зберігаємо багато слів, а деякі міняємо згідно темі.

Такого роду фейлетони досить важкі; і немає необхідності витримувати до кінця відповідність початкового вірша, але вдало зроблений такий фейлетон справляє сильне враження.

Треба тільки знати свого Новомосковсктеля і вибирати саме такий вірш, яке Новомосковсктелю відомо, інакше фейлетон пропаде, пропаде пародійність його. Замість літературних віршів, можна користуватися, наприклад, коломийками.

Як писати раешнік

У старі часи бродячі народні блазні, скоморохи, звеселяли своїх слухачів баєчками, становить за певним типом, і котрі переслідували сатиричні (висміюють) цілі. Ці побрехеньки в пізніший час отримали назву раешнік.

і до сих пір є поширеною формою народної сатири. Вони дуже доречні в стінгазетах, так як, по-перше, досить легкі для написання, вільно дозволяють в своєму змісті переходити від одного питання до іншого і легко засвоюються Новомосковсктелем.

Розглянемо зразок раешника:

Гей, товариші заводські, старі і молоді, над верстатами спину гнуться, частівки веселі кричали, гіркий прянічек з'їжте, мене, старого, послухайте. Слухай і ти, тітка Меланія:

— Завелася у нас на заводі погань!

Є у, нас такий майстер, дореформеної масті, бородою чорний начальству покірний, з робочими через дрібниці завзятий,

В цьому немає ще великого лиха: яке нам діло до встопорощенной бороди, а на всякі дурні зачіпки у нас у самих мови міцні, недарма носимо пролетарські кепкі. Справа інше пече як кропива.

— Це справа рідке: пиво.

У пиві теж великого немає гріха. За пивом хи-хи-хи та ха-ха-ха, забава вечірня, приватна. А у нашого майстра жарт з пивом виходить небезпечна. Пива-то він з піввідра насмокчеться, прийде на завод, гойдається, хитається бідний детинушка,

— Ну, чисто у поле Калинушка!

І тут ти роботу свою бережи, бо хитаються у нього і мізки, чіпляється він за кожен мітчик, кричить «це я тут відповідач, все повинно бути по моєму!»

— Вся робота здається лайно йому.

І дасть він тобі таку вказівку, що чисте покарання. Виконаєш, — роботу запорешь, засперечалися — не переспориш: «я тут майстер» — кричить борода.

І виходить у нас пивний фабрикат, якому хіба тільки чорт радий, а людям він в продажу на затичку не годиться навіть. Треба доставити серйозне питання, щоб майстри від нас хто-небудь забрав, а то одна ганьба виходить при справі такому поганому!

Мова раешника підкреслено народний. Вживаються селянські слівця й звороти, широко застосовуються прислів'я і приказки, а також фрази з відомих пісень і частівок. У нашому прикладі, наприклад, при описі хиткого від пияцтва майстра наводиться як кінцівки полстрочкі з пісні: «у поле Калинушка».

Чим більш несподіваним таке застосування приказки або пісні, тим смішніше і різкіше виражається думка. Уривок з сумною пісні застосовується в смішному місці, уривок з пісні смішний ставиться там, де йдеться про сумні явища, і так далі.

Взагалі, при введенні пісенного і пословічно матеріалу в раешнік застосовується фейлетонний прийом зворотного використання.

Схожі глави з інших книг

Схожі статті

Источник: http://jak.magey.com.ua/articles/jak-pishetsja-korespondencija.html

Ділова кореспонденція

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 4Следующая ⇒

Ведення ділової кореспонденції – це складна справа, оволодіти якою вдається далеко не кожному. Дотримуючись деяких традиційних і нетрадиційних правил, можна досягти подвійної мети в діловому листуванні: вірішувати проблеми співробітництва зі своїм діловим партнером і зміцнювати особисті стосунки. [8]

Існує два основні види офіційної кореспонденції:

а) офіційне листування між державними установами різних країн,іноземними представництвами та їх посадовими особами; цей вид кореспонденції використовується головним чином у дипломатичній практиці.

б) ділові (комерційні) листи, що мають напівофіційний характер і широко практикуються при організації ділових контактів між фірмами, організаціями тощо.

Кореспонденція поділяється на такі види листів:

— ділові (формальні та неформальні);

— особисті (приватні);

— рекомендаційні;

Формальними є листи, підготовленні одним підприємством (установою, організацією).

Неформальні складають працівники одного рівня (скажімо, менеджер кадрової служби однієї фірми менеджеру кадрової служби іншої) із пропозицією про особисту зустріч з метою обговорення деяких питань, обміну інформаційними матеріалами тощо.

Усі офіційні ділові листи за функціональною ознакою можна поділити на такі, що потребують відповіді і такі, що не потребують відповіді.

Серед перших – лист-прохання, лист-вимога, лист-звертання, лист-запит.

Відповіді на них оформляють залежно від змісту вхідного листа.

До другої групи належать лист-попередження, лист-відмова, лист нагадування, лист-повідомлення, лист-подяка, лист-оповіщення, лист-підтвердження, лист-розпорядження, інформаційний лист, супровідний лист. У залежності від адресата їх розрізняють на колективні та циркулярні.

Колективний лист складається від імені певної кількості осіб та спрямовується за одною адресою. До таких листів можна віднести скарги, прохання: звернення, що підписані групами осіб, які усвідомлюють свою спільність у розв’язанні питань.

Циркулярний лист, навпаки, спрямовується ряду підпорядкованих установ одним адресатом. Джерелом циркулярного листа, як правило, вища організація (міністерство, корпорація), що інформує свої підрозділи щодо того чи іншого питання або дає вказівки, розпорядження.

Листування може стосуватися виробничої діяльності підприємств та організацій, та відносин між суспільними, профспілковими та культовими установами.

За структурними ознаками ділову кореспонденцію можна поділити на стандартну (регламентовану) та нестандартну.

Особистими є листи, якими обмінюються знайомі або родичі. Така кореспонденція мас приватний характер. Раніше особисті листи займали багато сторінок. Автор першого тлумачного словника Самуель Джонсон, скажімо, вважав, що стислий лист, що адресований далекому другові, є образливим, подібні до короткого кивка або недбалого рукостискання. [6]

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.

Источник: https://arhivinfo.ru/2-89216.html

Ссылка на основную публикацию